Чи є шанс повернути релігійні дискурси в свідомість українців?

Під час пресконференції у пресцентрі Главкому, яка була присвячена Всесвітньому дню релігї, релігієзнавиця, старший науковий співробітник Відділення релігієзнавства Інституту філософії НААНУ ім. Сковороди Оксана Горкуша висловила занепокоєння щодо ситуації в інформаційно-публічній сфері.

Оксана Горкуша, релігієзнавиця, Інститут філосової ім. Г. Сковороди НАНУ

На її переконання те, що відбувається сьогодні в Україні в інформаційно-публічній сфері можна назвати впевненою перемогою вульгарного утилітаризму. Власники найпоширеніших інформаційних потоків та ЗМІ з метою набуття приватної користі (влада та гроші) цілеспрямовано та планомірно займаються духовно-світоглядним розбещенням населення. Для того, щоб остаточно захопити свідомісний простір України, вони використовують і найновіші інформаційні технології і досвід радянської тоталітарної пропаганди, глибокий відтиск чобіт якої (стереотипи, матриці сприйняття, докритично вкорінені ярлики) у свідомості українських громадян щораз оновлюються новими шоупрограмами, яскравими фільмами, емоційно зарядженим популізмом медійних персонажів. Інтелектуальна та духовна невибагливість та невимогливість громадян сучасної України – споживачів популістської інформпродукції є наслідком планомірного нівелювання ціннісновмотивованих стратегічних дискурсів, що вкорінюють свідомість індивіда в історію народу, роблять його персонально відповідальним вільним громадянином, який має гідність оберігати життя, незалежність і суб’єктність України – земної Батьківщини (як довіреної Господом під особисту відповідальність частки дійсності світу). Натомість ціла шоуіндустрія впродовж десятиліть пострадянського інформпростору простору конвейєрно через головні телеканали, що присутні чи не в кожній домівці, формувала послідовників новітнього гедонізму – поселенців на території України, які ментально перебувають на рівні світоглядної піни, бо прагнуть лише задоволення від яскравих, простих, легкозасвоюваних картинок/меседжів/інформширвжитку. Створивши щонайширший попит на власну ширужиткову інформпродукцію провідні інформ-теле-канали сформували необхідний грунт для тотального панування вульгарного-утилітаризму та безвідоповідального популізму.

Духовно-ментальні цінності, сенсововгрутновані послідовні дискурси, критично-раціональне мислення, інтелектуальна вимогливість – усе це заважало перетворити глядача на споживача легкозасвоюваного низькоякісного ширужиткового інформпродукту, а отже й капіталізувати вкладені ресурси. Тому те, що вказувало на сакральні цінності, метафізичні сенси, правдиві значення в публічній сфері - послідовно нівелювали, дискредитували, деконструювали, розпорошували, оголошували незначним та шкідливим – такими що не сприяє виживанню індивіда («на хліб не намастиш»). Фактично людську свідомість намагались позбавити того власне людського – сакрально вкоріненого/історично посталого, що підносило людину над твариною й водночас відкривало світові та Богові як уразливого, обмеженого у здатностях, здібностях, можливостях, але люблячого та жертовного, співпричетного співтворця дійсного світу Правди і Життя. Зокрема це здійснювалось через нівелювання фундаментально-вкорінених ідентичностей та дискурсивно обгрунтованих належностей, бо ж легко виловити спокусою безкінечної емоційної залежності (подобається/ненавиджу) того, чий світогляд не має внутрішнього ціннісно і сенсово висловленого осердя та фундаменту.

Безумовно сьогодні ще є шанс повернути релігійні дискурси в свідомість розпорошеної маси потенційних носіїв свідомості. Та для розуміння особливостей функціонування релігії в інформаційну добу (зокрема і в сучасній Україні), слід враховувати, що суспільство, яке ми називаємо інформаційним, має інформацію не лише ресурсом, який використовується для опанування світу та фіксації, збору, накопичення й синтезування нових знань про нього, але також і засобом, який застосовується для формулювання чи фальсифікації цих знань та уявлень (для широкого загалу) про світ, і середовищем, яке вже сьогодні стає життєвим простором людства (ввібравши у себе сконцентровані та спрощені обриси й попередніх життєвих середовищ, затуливши собою раніше освоєні природний, родинний, культурний, цивілізаційний, технологічний тощо сегмент дійсності, фактично – редукувавши дійсність до телекартинки чи короткого меседжу у твітері, що «чіпляє за живе» - тримає на гачку емоційної залежності – пересічного глядача/споживача масінформпроції).

Переглянути запис пресконференції