Сексуальне насильство над дітьми. Разюча різниця між офіційними даними та реальністю

    спецпроект «безпечна школа»
    • Анастасія Дьякова
    • Розсилка
    Сексуальне насильство над дітьми. Разюча різниця між офіційними даними та реальністю

    Батьки вважають, що з їхньою дитиною це ніколи не станеться…

    За офіційною статистикою у минулому році 320 дітей в Україні зазнали сексуального насильства. На жаль, реальна кількість постраждалих у рази більша. Лише окремі випадки надходять до поліції. Більшість злочинів так і залишаються за зачиненими дверима та заплющеними очима жертв.

    Згідно із дослідженнями Ради Європи кожна п’ята дитина в Україні стала жертвою різних форм сексуального насильства (від розбещення до зґвалтування).

    Чому ж офіційна статистика так відрізняється від соціологічних досліджень?

    Чому діти мовчать, а злочинці не отримують покарань?

    Та як це пов’язано з повагою до дітей?

    У нашому суспільстві не заведено говорити про сексуальне насильство над дітьми (яке зараз набуває нові форми та поширюється в онлайн). Батьки вважають що з їхньою дитиною це ніколи не станеться. Це призводить до неуважності батьків та недовіри. Дітям не вірять навіть в тих рідкісних випадках, коли ті наважуються розповісти свою жахливу правду. А наважитися важко – злочинці діють двома шляхами: чи будують дуже гарні стосунки з дитиною (подарунки, час, увага), чи залякують. У будь-якому випадку це стримує дитину від розповіді.

    Тому дуже важливо, щоб з дитиною була поруч доросла людина, якій вона довіряє та відчуває любов і підтримку. Такою людиною можуть бути батьки чи інші рідні, вчитель, керівник спортивної студії чи наприклад наставник (якщо дитина в інтернаті). Це значно зменшує ризик потрапляння дитини у пастку насильства та збільшує її шанси на порятунок.

    Якщо дитина розповідає про випадок насильства, треба негайно повідомити до поліції. На жаль, цей етап також викликає складнощі та зменшує рівень офіційно зафіксованих випадків (та шансів на покарання злочинців). Дитині можуть не повірити і у поліції, запевнити батьків, що нема потреби писати заяву. Особливо якщо це був випадок розбещення, а не зґвалтування. У нашому суспільстві низький рівень розуміння, що розбещення дитини – злочин. Треба наполягати на прийнятті заяви та відкритті справи, навіть якщо насильство відбувалося через соціальні мережі (наприклад вимагання інтимних фото та шантаж).

    Що ще стає причиною невідповідності реальних цифр та офіційних даних?

    Для ведення випадків, де жертва – дитина, слідчим та суддям необхідно мати спеціальні навички, бо діти дають показання по-іншому ніж дорослі, не володіють специфічною «дорослою» лексикою, а це ускладнює збір доказів та їх прийняття до суду. Наприклад, не можна проводити допит відразу під час прийняття заяви - це дуже травмує психіку та відчуття самоповаги дитини. Допит дитини має бути проведений спеціально навченим слідчим, а краще психологом і лише один раз. В ідеалі в спеціальній зеленій кімнаті. Кожне наступне опитування (а у нас їх може відбуватися до восьми) – зменшує правдивість показів. Дитина вважає: якщо її питають знову, то перший раз вона розповіла щось не те. Кожний наступний раз дитина розповідає про те, як вона розповідала про те, що сталося. А це знижує якість доказів та підвищує шанси злочинця залишитися безкарним.

    Ще одна зона ризику – медичне обстеження. Медичні докази є лише у 10% випадків, бо дитячий організм регенерується дуже швидко, профільних спеціалістів та спеціального обладнання в країні обмаль. Велика частина випадків сексуального насильства відбувається без проникнення у тіло дитини. Тут медичних доказів не буде зовсім. Тому дуже важливу роль відіграє саме розповідь дитини під час опитування. Воно має бути проведено спеціалістами у дружній до дитини формі.

    Безліч випадків насильства відбувається в інтернатних закладах. Там у дітей просто немає виходу, немає дорослих, яким вони можуть довірити свою історію, вони бояться що повідомлення спричинить ще більше насильство. Діти з вадами фізичного чи розумового розвитку можуть взагалі не мати довіри до своїх слів з боку не просто дорослих, а і «спеціалістів»: слідчі, лікарі, керівники закладів, де вони перебувають.



    Все це спричиняє величезну різницю між офіційною статистикою та реальністю. Ми не чуємо дітей. Не створюємо умов для того, що б вони говорили. Не поважаємо їх прав бути почутими.

    У нашому суспільстві все ще прийнятна думка, що дитина - це власність батьків. Не всі знають, що фізичні покарання та психологічне насильство – це злочин та порушення прав дитини (Конвенція ООН).

    Питання постає в тому, де та критична межа? Коли ми почнемо ставитися до дітей, як до рівних членів суспільства? Коли ми зрозуміємо, що в них є всі ті ж самі права людини, як у дорослих? Коли ми почнемо вірити дітям?

    Запитань, на жаль, більше ніж можливостей швидко змінити ситуацію.

    У всіх країнах, що ґрунтовно починали роботу з насильством щодо дітей, спостерігався стрімкий зріст офіційної статистики. Це свідчить не про збільшення злочинів, а про те, що діти мають умови для розповідей та вірять у захист своїх прав.

    Ми не маємо права не починати активної роботи у цієї сфері. Насильство спричиняє негативний вплив на здоров’я дитини на все життя. Викликає проблеми нервової, ендокринної, репродуктивної та імунної систем. Згідно зі світовими дослідженнями насильство над дітьми підвищує ймовірність суїциду, наркоманії, алкоголізму. Дитинство у насильстві призводить до нескінченного кола насильства. Дитина розуміє, що сила - єдина можливість вирішити проблему, відстояти свою позицію. В результаті стає дорослим, що використовує силу скрізь: вдома, на роботі, у суспільних відносинах і, звісно, до своїх дітей. Таке «зачароване коло» підвищує рівень злочинності, ризик агресії, знижує рівень економічного розвитку та потенціалу країни.

    Про рівень розвитку суспільства можна казати, дивлячись на те, як воно ставиться до найменш захищених її членів – людей з інвалідністю, дітей, пенсіонерів. Зараз багато розмов про відчуття самоповаги українців до себе. Наприклад, що самоповага не дозволяє брати та давати хабарі. Але ж відчуття поваги до себе не видають громадянину у 18 років – це те що формується з народження. Повага до дитини у родині, у дитячому садочку, у школі, у суспільстві в цілому. Діти, яких не поважали у дитинстві, які жили у постійному насильстві, мають великі труднощі з тим, щоб стати дорослими з відчуттям самоповаги. Повага починається з дитинства.

    Анастасія Дьякова, експерт з протидії насильству над дітьми, Офіс Уповноваженого Президента України з прав дитини

    Український інститут дослідження екстремізму та Інформаційне агентство «Главком» за підтримки Уповноваженого президента України з прав дитини презентують спеціальний проект з протидії булінгу в школі «Стоп шкільний терор» («Безпечна школа»).
    Ми зібрали найкращих експертів з проблеми насилля у школі: дитячих та шкільних психологів, законодавців, керівників державних структур, що займаються проблемами дитинства, експертів з юриспруденції, науковців та громадських діячів, які поділяться практичними навичками та теоретичними знаннями зі способів протидії булінгу і порадять батькам і дітям, як протидіяти психологічному та фізичному насиллю у школі. Свої життєві історії, пов'язані зі знущанням у школі, розкажуть також відомі люди, зірки шоу-бізнесу, політики та звичайні батьки, які змогли знайти рецепти протидії шкільному терору.

    Читайте також: 


    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ