Найголовніший захист від булінгу – це нормальна соціалізація дитини в тому середовищі, де вона постійно знаходиться
Як часто ви чуєте від своєї дитини, що вона не хоче сьогодні йти до школи? Нормальна реакція середньостатистичних батьків – ліньки вставати, ліньки навчатись. «Навчання – це твоя робота, я ж не скаржусь», - відповідаємо ми, цілуємо на прощання і летимо у своїх справах. А в голові пролітають думки: я теж через це проходив, це школа життя, мені теж не подобалось прокидатися вранці. І навіть якщо до голови закрадається думка, що небажання йти до школи викликано чимось більш серйозним, знову в голові звучить голос: дитина має вчитись вирішувати свої проблеми самотужки, всі навчались у школі, у всіх були проблеми; якщо б було щось серйозне він мені б обов’язково розповів.
З часом дитина перестає скаржитись і ми заспокоюємось, нема скарг – немає проблем. Але проблема залишається і може існувати роками, а наслідки можуть бути непередбачувані.
Булінг – відносно новий термін для пересічного громадянина, зміст якого кожен із нас не просто знає, а в більшості випадків стикався з цим явищем у дитинстві. Для простоти розуміння спочатку використаємо більш знайому термінологію: наприклад, коли ми дивимося на мафін, ми всі розуміємо, що це кекс, так і з булінгом – це цькування або гноблення дитини з боку інших дітей (однолітків, старших, груп дітей) або дорослих.
Кожен, хто навчався в колективі, брав участь у цьому процесі в одній із трьох сторін: був жертвою, агресором або спостерігачем. Немає у світі людини, якої б не торкнулася ця проблема. І хоча в більшості випадків дитина просто переростає це, іноді наслідки булінгу можуть призводити до серйозних психологічних травм, слугувати фактором, що призвів до самогубства.
То що ж таке булінг? Булінг – це агресивна поведінка щодо окремої особи або групи, з метою приниження, домінування, фізичного чи психологічного самоствердження. Булінг може проявлятись у вигляді психологічного тиску (образи, приниження, погрози, ігнорування і т.п.) та фізичних знущань (удари, поштовхи, принизливий фізичний контакт, побиття та інше). Не рідко фізичний і психологічний тиск об’єднуються.
Інформації про булінг зараз досить багато, ця тема активно висвітлюється у медіа, існують десятки соціальних проектів по всьому світу, ведеться роз’яснювальна робота серед школярів та їх батьків.
В цій статті ми хочемо ознайомити читачів із практичними рекомендаціями: як не допустити, щоб ваша дитина стала жертвою; що робити і дитині, і батькам, якщо це все ж таки сталося.
Важливо зробити акцент, що стаття написана не з точки зору психології і соціальної адаптації дитини, а з точки зору її фізичної і психічної безпеки, оскільки, як ми вже зазначали, результатом булінгу може бути фізичне або сексуальне насильство чи спроба самогубства з летальними наслідками.
Хто обирається жертвою знущань? Хто приймає участь в цьому процесі? Чому жертва не може дати відсіч агресорам? З чого починається булінг? Розглянемо ці питання, для кращого розуміння способів протидії.
Отже, жертвою боулінгу може стати будь-хто. Звісно є групи ризику, які більш схильні до такого впливу, як правило це діти, які чимось відрізняються від соціальної групи, в якій вони знаходяться: розумові характеристики, соціальний статус, расова приналежність, фізичні вади, належність до певної субкультури, психологічна слабкість, соціальна інертність та багато іншого.
Тобто, якщо ваша дитина гарно навчається, фізично здорова і розвинена, гарно виглядає, ви забезпечуєте її усім необхідним і вона знаходиться в соціальній групі, що відповідає вашому соціальному статусу, це ні в якій мірі не гарантує її безпеку.
Коли жертва обрана, вступає в дію складний соціальний механізм, в якому задіяні набагато більше людей ніж здається на перший погляд. Очевидні учасники – агресор і жертва. Як правило жертва – це окрема особа, а агресор – група. Менш очевидна сторона – свідки, люди, які бачать і не приймають ніяких дій, або їх дії непродуктивні. До цієї сторони можуть належати як члени групи, в якій все відбуваються, так і сторонні спостерігачі, в тому числі дорослі (педагоги, вихователі, батьки, психологи). І четверта сторона, про яку часто забувають, – це люди які не бачать, що відбувається. Це всі ті, хто з тих чи інших міркувань ігнорує наявність проблеми в цілому, в результаті чого в конкретних випадках навіть не усвідомлюють ні її наявності, ні потенційних наслідків. Як правило, це люди недостатньо інформовані, саме на них розраховані більшість соціальних проектів в мережі інтернет. Важливим елементом такої інформаційної кампанії є не тільки спроба донести до батьків, що їх дитина може страждати від булінгу, а й те, що їх дитина, їх янголятко, може виступати в ролі агресора або мовчазного свідка.
Не зважаючи на велику кількість учасників процесу, булінг дуже часто залишається непоміченим, оскільки жертва цькування не виявляє активної захисної позиції. Це відбувається тому, що ситуація булінгу має одну суттєву відмінність від конфлікту – кардинальна нерівність сил. Найчастіше жертва цькування вимушена протидіяти групі, без будь-якої активної підтримки, самотужки. Дуже часто ситуація складається таким чином, що лідер або авторитет в групі обирає собі жертву, а сформована навколо нього свита просто підтримує свого лідера, в результаті чого, навіть не зацікавлені особи долучаються до ситуації з боку сильнішої сторони, або відсторонюються від неї, побоюючись конфронтацій зі сформованою групою.
Але все має свій початок. Початок булінгу – це мовчання. Мовчазна згода усіх сторін, що є жертва над якою можна знущатись. Жертва мовчить через страх і відсутність розуміння. Агресори мовчать, тому що зайва увага не дасть їм далі насолоджуватись процесом. Свідки мовчать через страх наслідків свого втручання. Всі інші мовчать через те, що у них свої справи і вони взагалі не знають такого слова.
Отже перший захист і одночасно зброя проти булінгу – це інформація. Інформація може бути використана у декілька способів і на різних етапах проблеми.
Перший етап – це усвідомлення проблеми як небезпеки, яка може вразити наших дітей.
Другий етап – отримання і донесення інформації до дитини. Дуже важливий і складний етап, особливо, якщо дитина вже є жертвою цькування, а ви цього не помічали. Нормальне, щоденне спілкування з дитиною про її досягнення і проблеми - єдиний спосіб долучитись до її соціального життя та проблем. Прямі питання дуже часто не дають тих відповідей, які ми очікуємо, тому варто підтримувати постійне, ненав’язливе спілкування, високий рівень взаємодовіри і постійно спостерігати за змінами настрою і поведінки дитини. Тоді у разі виникнення проблем є шанс вирішити їх на ранніх етапах.
Однак не варто вважати, що спілкування потребують лише жертви булінгу. Усі сторони цього процесу знаходяться у постійному стресі. Мовчазні свідки страждають від страху і невизначеності, адже залишатись емоційно інертними в такій ситуації діти практично не здатні. Не будучи здатними дати адекватну оцінку ситуації, що склалася, свідок може отримати серйозну психологічну травму, адже більшість свідків також не діляться ні з ким подібною інформацією, побоюючись осудження, необхідності брати відповідальність за свою бездіяльність або наслідків за втручання у ситуацію.
Що стосується агресорів, як лідерів, так і тих, хто їх підтримує, ці діти є психічно неврівноваженими і травмованими, з порушенням базових принципів соціалізації. Вони також потребують інформації для того, щоб навчитись самостверджуватись в продуктивній формі не принижуючи інших і не завдаючи нікому шкоди. В більшості випадків такими дітьми рухають страх, комплекси та проблеми в сім’ї. Дуже рідко це реальні психічні розлади, принаймні на початкових етапах подібної поведінки
На жаль, з боку дітей, що потрапляють під чиєсь цькування іде дуже слабка інформаційна віддача, в першу чергу, тому що вони не знають до кого звернутися. Батьки і педагоги можуть втрутитися, але це втручання іноді навіть погіршує ситуацію, оскільки не є цілеспрямованим. У більшості ж випадків все закінчується фразою «Будь розумніший і не звертай уваги», в результаті чого дитина замикається в собі і вже по допомогу не звертається.
Якщо інформаційна робота не дала свого результату і дитина потрапила в ситуацію булінгу, далі можливі три базових сценарії розвитку подій: Конфронтація, зміна дислокації і прийняття.
Прийняття найбільш розповсюджений сценарій розвитку подій і найбільш травматичний для дитини. Його вибирають більшість жертв булінгу і несвідомо підтримують оточуючі, в тому числі батьки. Підтримують своєю бездіяльністю, в першу чергу. Як результат дитина отримує психічні розлади різної ступені тяжкості та порушення нормальної соціалізації. З часом, після виходу з проблемної соціальної групи, наслідки можуть частково або повністю зникати, але нерідко вони мають своє відлуння протягом всього життя.
Зміна дислокації. У першу чергу, передбачає зміну навчального закладу або навіть місця проживання. На можливість реалізації цього сценарію впливають багато факторів, але він є найменш травматичним для дитини, хоча не забезпечує вирішення проблеми в цілому. Завдяки сучасним технологіям цькування можуть переслідувати дитину і у віртуальній площині, до чого може додатись фактор психологічного приниження через втечу. Також існує ризик, що в новому середовищі така дитина потрапить в подібну ж ситуацію, оскільки її психіка вже має подібну схильність. При зміні середовища обов’язково повинна бути проведе фізична та психологічна робота для нормалізації стану дитини і підвищення її резистивності в соціумі.
Сценарій конфронтації найбільш складний, непередбачуваний та потенційно небезпечний для всіх сторін, але на початкових етапах булінгу він може дати найкращі результати. Продуктивність даного сценарію зумовлена, в першу чергу, саме порушенням стереотипу хижак – жертва, що в багатьох випадках робить сам розвиток подій не цікавим для агресорів. В той же час, в залежності від мотивації лідерів, психологічний булінг може прийняти жорсткіші форми, у зв’язку з бажанням зламати жертву будь-якими способами, а це вже може бути небезпечно для життя та здоров’я. Також конфронтація може проводитись на рівні батьків або педагогів. Такий варіант розвитку подій також може бути досить дієвим, якщо сторона що втрутилась йде в своїх діях до якогось логічного завершення і контролює подальший стан ситуації. В іншому випадку подібне втручання може ще більше погіршити ситуацію, через бажання агресорів помститись.
Зважаючи на те, що жоден сценарій не є цілком безпечним для дитини, виникає питання чи можна якось запобігти булінгу, навчити дитину протидіяти йому?
Повністю запобігти ризику не можливо, оскільки соціальні відносини дітей та підлітків завжди будуються на внутрішній боротьбі та конкуренції, але є заходи, які здатні зменшити вірогідність стати жертвою і підвищити психічну і фізичну стійкість дитини.
Найголовніший захист від булінгу – це нормальна соціалізація дитини в тому середовищі, де вона постійно знаходиться. Соціалізація в групі або колективі зумовлена різними факторами, такими як навички спілкування, адекватна самооцінка, особливості характеру, вміння знаходити вихід с конфліктних ситуацій, впевненість у собі, відчуття підтримки з боку колективу. В результаті дитина є цілісною особистістю, яка створює соціальні зв’язки, заводить друзів, вбудовується в соціальну групу не як потенційна жертва, а як рядовий елемент, що дає змогу відчувати себе значно впевненіше в конфронтаціях і спробах задирання чи цькування.
Не менш значущим фактором є самореалізація дитини за межами навчального закладу. В даному контексті не є принциповим, реалізує дитина себе в творчості, спорті науці чи техніці, але бажано, щоб це відбувалося також в колективі. Самореалізація в певній сфері дає змогу частково нівелювати плив психологічного тиску, оскільки власні результати отримані власною працею є найкращим фундаментом для впевненості в собі, що є основною противагою спробам приниження. А робота в іншому колективі не дає закріпитись негативній соціальній моделі в свідомості, як єдиній можливій. Також важливим фактором є можливість отримати психологічну, а іноді і фізичну підтримку від іншого колективу.
Навички психологічного і фізичного самозахисту. Насильство ніколи не є вирішенням проблем, але здатність захистити себе шляхом зворотної психологічної або навіть фізичної агресії, обмеженої навичками і свідомими діями, є дієвим способом не потрапити під гніт групи, що шукає слабку жертву. Варто також розуміти, що імпульсивні викиди агресії, які дитина може проявляти під стороннім тиском теж можуть бути ефективними, але оскільки вони не контрольовані, важко передбачити реакцію групи і наслідки таких дій.
Благополучна атмосфера в сім’ї, фактор який не можна переоцінити. Відчуття підтримки і турботи, яке може дати сім’я, не можуть дати ні друзі, ні колектив. Можливість отримати пораду, поскаржитись, залучитись підтримкою у складній ситуації і усвідомлення того, що в тебе є опора за спиною, дають дитині впевненість у собі, що зменшує ризик стати жертвою цькування. Якщо все ж така ситуація сталась, переживається вона набагато легше і швидше, не заходячи в крайні ступені тяжкості.
Таким чином, маємо підсумок:
Булінг – це реальність, яка витікає з нормальної конкуренції в колективі, але приймає патологічну форму.
Основні способи протидії булінгу: просвітницька робота усіх учасників процесу та тих, хто від нього абстрагується, і нормальний соціальний розвиток дітей.
Якщо дитина потрапила в ситуацію булінгу, незалежно від обраного шляху вирішення проблеми, вона не повинна проходити через це одна. В першу чергу, підтримка сім’ї, а також друзів у більшості випадків допомагають вирішити проблему або звести наслідки до мінімуму.
Здатність дитини протидіяти сторонній агресії – це однакова відповідальність як дитини так і батьків, і цим не можна нехтувати, оскільки попередня підготовка до проблеми, дуже часто дозволяє уникнути її до моменту появи.
Володимир Кучма
інструктор Федерації Крав-мага/Krav Maga Ukraine
Читайте також:
- Лише 17 хвилин спілкування на день. Ви вважаєте, що вашу дитину виховає інтернет?
- Stop-булінг. Три проблеми батьків, які впливають на дитячу агресію
- Булінг – тиша, яку ми маємо почути
- Я сьогодні в школу не піду! Про новомоднє слово «булінг» і його значення
- «Б’є – значить любить»? Історія однієї мами очима психолога
- Психологічне та фізичне насильство у школі. Хто має відповідати за законом
- Безпечний простір для вашої дитини. Як протидіяти шкільному булінгу
- Убивчі забавки в інтернеті. Яку шкоду може завдати кібербулінг?
- Мова знущання: як відрізнити булінг від стьобу?
- Кібербулінг: новітні небезпеки в інтернет-просторі
Коментарі — 0