«Правосека поймали». Очевидиця – про останні миті життя закатованого терористами воротаря Степана Чубенка

Сталина Чубенко, мати закатованого терористами шість років тому в селі Горбачево-Михайлівка, що в 22-х кілометрах від Донецька 16-річного воротаря краматорського «Авангарда» Степана Чубенка, переповіла слова жінки, яка випадково зустріла її сина в один із останніх днів життя.

За словами пані Сталини, ця людина – «одна-єдина зі всієї Горбачево-Михайлівки відгукнулася на оголошення про допомогу в пошуках Стьопи».

«Коли в наше приміське селище прийшли «освободітєлі», ми були в шоці, - написала жінка, ім’я якої зі зрозумілих міркувань тримається у таємниці, Сталині Чубенко. – Банда зеків під командуванням російського контингенту. Першим їхнім «подвигом» було вбивство дільницого міліціонера, який відмовився стати в їхні ряди. Його слова передала мати: «Сила ваша. Я не чинитиму опір та і в ваші ряди не стану, бо давав присягу Україні». Його повісили у посадці навпроти материної хати. 23 роки було хлопцеві. Ви розумієте? 23 роки.

Потім «подвиги» збільшилися грабунком. Треба ж було щось їсти «освободітєльной армії» зеків. Дівчат батьки перестали випускати з двору, бо в сусідніх селах прокотилися хвилі ґвалтувань і вбивств. А що? Зброї повно. Хто проти? Навіть ті, хто так бажав «ДНР», притихли. Не на це чекали, не того хотіли. Та тільки забули одну істину. Зрадників не шанують навіть ті, хто ними користується.

Посадки в окрузі замінували. В один з днів прийшла в їхнє кубло під назвою штаб. Думала поговорити про дрова. Де ж їх збирати, коли все заміноване? Питаю старшого. Бачу великий стіл, заставлений їжею і пляшками горілки... І серед цих сп’янілих мужиків сидить за столом роздягнений хлопчина. На вигляд – 15-16 років. Світловолосий, з блакитними очима. Тіло в саднах, ноги скручені скотчем, на руках скотч розрізаний. В руках ручка і листок паперу на столі. Язик прилип у роті. Чую як здалеку:

- Вот, мать, поймали правосека! – а очей не можу відірвати від хлопця.

- Та який він правосєк? Йому ще біля мамки сидіти, - кажу, а в самої ноги холонуть.

- Ну да! Такие, как он, давали нам прикурить в аеропорту! А ты говоришь возле мамки! - і очі наливаються злом.

- «Старшой», відпусти пацана, він же там ні при чому. Не бери гріха на душу, - а в самої язик німіє.

- Иди ты, мать, ... по дрова, - а в очі не дивиться.

- Так там же міни, - я ще бадьорюся.

- А мы вот таких укропов прогоним там, сразу разминируем, - і дикий регіт.

Очі ховають. А хлопчина дивиться і така безпорадність і туга в очах...

Ішла додому і вмивалася сльозами. Пізніше побачила в місті світлини, розклеєні на автостанціях. Так дізналася, що хлопця звуть Степаном. З часом, коли  в підвал брали місцевих, зрозуміла, чому Степан тримав ручку і що його змушували писати. Це була стандартна процедура – заява служити в армії «ДНР», іти на передову вбивати «укропів».

На початку липня 2014-го Степана Чубенка затримали у Донецьку бойовики так званого батальйону «Керч». Їх було троє – комбат бандформування Вадим Погодін (кличка «Кєрчь»), а також Максим Сухомлинов (кличка «Буба») та Юрій Москальов (кличка «Жора»). Причиною затримання стала синьо-жовта стрічка на рюкзаку, а серед речей – шарф футбольного клубу «Карпати». Цього виявилося достатньо для вбивства. Хлопця вбили п’ятьма пострілами в голову орієнтовно 25 липня.

Трьох вбивць хлопця у 2017 році заочно засудили до довічного ув’язнення. Нині вони навоювалися і начебто переховуються в окупованому Криму.