Цифри, які шокують: державні мільйони для боулінгу, тих, хто вживає допінг і їздить у Росію (документи)
Розподіл преміальних за окремі перемоги Міністерством спорту виглядає аж надто дивно
Цими днями у білоруських Раубичах тривають другорядні біатлонні змагання, які мають офіційний статус чемпіонату Європи. За традицією, представники усіх топових біатлонних країн ці старти ігнорують. Винятками є окремі постсовкові країни, головно – Білорусь і Україна. Причина проста: у цих державах досі діє дивна система фінансування спорту і окремо взятих його представників у залежності від здобутків на змаганнях з певним статусом. І без різниці, що чемпіонати континенту з греко-римської боротьби і біатлону за рівнем конкуренції непорівнювані взагалі: на перші можуть приїхати усі світові лідери – на другі не приїздить жоден. Попри те, що час минає, змінюються очільники українського спорту, ніхто усталеної системи попри розуміння ситуації міняти не хоче.
Втім, дані з відкритих джерел на сайті Міністерства культури, молоді і спорту демонструють, що маніпуляції зі стипендіями у виконанні біатлоністів – дрібниці у порівнянні з сумами, які виділяються за перемоги в неолімпійських видах та параолімпійському спорті. Якою логікою керуються міністерські чиновники при виділенні коштів – збагнути складно. Мова про одноразові преміальні. Окремі цифри просто шокують.
Тож про все за порядком. Розпочнемо з найгучніших перемог українського спорту недавнього часу. Такими, без сумнівів, можна назвати срібні нагороди чемпіонату світу легкоатлеток Ярослави Магучих і Марини Бех-Романчук. Судячи з оприлюднених Мінкультмолодьспортом даних, атлетки отримали за ці перемоги по 70 тисяч гривень. Їхні особисті тренери Тетяна Степанова і Вадим Крушинський – по 35 тисяч. Інші причетні до успіху фахівці заробили трохи менше.
Тих самих 70 тисяч отримав за срібну медаль чемпіонату світу-2019 у плаванні на 1500 метрів вільним стилем Михайло Романчук. Стільки ж держава виділила його наставникові Петрові Нагорному. Інших представників плавальної збірної в цьому випадку вирішили не виділяти.
Торік у жовтні Олег Верняєв приніс Україні першу в її історії медаль чемпіонату світу в особистому багатоборстві. Великий успіх, оцінений державою премією розміром 50 тисяч гривень. Тренер Олега Геннадій Сартинський удостоївся виплати розміром 45 тисяч. Лікареві збірної Олександрові П’яних виділили 500 гривень для одного походу в «Портер-паб».
А так держава оцінила єдину медаль української збірної з вільної боротьби на чемпіонаті світу-2019. Тоді бронзу здобув супертяж Олександр Хоцянівський. Йому виділили 50 тис. грн., причетним до підготовки тренерам – по 12,5 тис.
А це – преміальні для призерів юніорського чемпіонату світу з легкої атлетики в 2018 році. Чемпіонка в метанні списа Аліна Шух отримала від держави 18 тис. грн., срібний призер, молотобоєць Михайло Кохан – 10 тис., володар бронзи Михайло Гаврилюк – 8000. Особистим тренерам спортсменів виділили призові вдвічі менші, а, приміром, тодішньому державному тренерові В’ячеславу Тиртишнику виплатили 3600 грн., лікареві і масажистові – по 1700 грн.
Далі – призові срібної призерки чемпіонату Європи-2019 з плавання Дарини Зевіної. Вона і батько-тренер отримали за такий успіх по скромних 15 тисяч гривень.
Із наведених вище даних загальна картина преміювання представників олімпійських видів стає цілком зрозумілою. Далі – найцікавіше. А саме – як держава відзначає медалістів у не олімпійських видах.
Медалі чемпіонату світу-2019 з такого чудового виду єдиноборств як панкратіон здобуло відразу 23-є дорослих спортсменів і шестеро юніорів. Окремі борці перемагали в різних номінаціях. Мабуть, відра для того, щоб скласти усі медалі, буде мало. І держава ці зусилля спортсменів і тренерів оцінила на загальну суму 3 012 400 гривень (деталі – за посиланням). Якщо сказати, що заробітки окремих тренерів вражають – не сказати нічого.
Успіхи українського панкратіону на чемпіонаті Європи-2019 були оцінені на суму 393 тисячі гривень. А то – вражаючі преміальні для майстрів панкратіону за їхні героїчні звитяги у фіналі Кубка світу-2018. Сума призових складає 1 мільйон 360 тисяч гривень. Причому знову на особливу увагу заслуговують кошти, яких удостоїлися тренер Сергій Чередниченко і президент Федерації Олександр Мандрик.
А ще варто нагадати, що в Україні шість років війна. Як відомо, попередній вельми патріотичний міністр молоді і спорту Ігор Жданов, не маючи змоги заборонити спортсменам відвідувати змагання на території країни-агресора, рекомендував їм туди не їхати. А заодно відмінив державне фінансування участі в змаганнях і зборах у Російській Федерації. Проте вочевидь це табу не стосувалося преміювання переможців. З деяких видів спорту – як мінімум. Приміром, представники панкратіону традиційно наздобували багато медалей на кубковому етапі в російському Сочі в 2017-му. І що? Міністерство молоді і спорту за особистим підписом заступника Войтовича преміювало призерів і їх тренерів на загальну суму 2 мільйони 523 тисячі 600 гривень!
У цьому контексті дивною виглядає вже сама постановка питання про премії за перемоги в кубкових етапах. Бо в різних видах спорту ці змагання мають різний формат. Приміром, у легкій атлетиці Кубок світу відбувається раз на чотири роки і зрозуміло, що рівень конкуренції там із умовним панкратіоном неспівмірний.
Представник кікбоксингу WAKO Роман Головатюк і два його тренери отримали за здобуте на Х Всесвітніх іграх (аналозі Олімпіад для неолімпійських видів) срібло по 160 тисяч гривень.
Окрема тема – майстри паверліфтингу. Вони вельми не люблять, коли їх плутають з олімпійцями-важкоатлетами, бідолахами, які через допінгові скандали не можуть продихнути. Не лише в Україні. В паверліфтингу дискваліфікацій, м’яко кажучи, не менше. Тільки в актуальному списку відсторонених українських спортсменів паверліфтерів – 28! То за умови, що перелік прізвищ складає 70 представників різних видів спорту.
Проте наших борців за чистоту спорту, які поспішно називають спортсменок на кшталт стрибунки у висоту Катерини Табашник «шахраями», це чомусь не бентежить. Медалі у паверліфтингу сипляться відрами. А з ними – преміальні. Ось лишень на чемпіонаті світу-2019 українські ліфтери наперемагали на загальну суму 1 мільйон 348 тисяч 200 гривень з державної казни. Одна тільки Лариса Соловйова отримала за свої звитяги 225 тисяч.
Переможні старти «ліфтерів» на чемпіонаті Європи-2019 принесли їм преміальних на 936 тисяч 800 гривень.
Чи взяти бодібілдерів, де допінг-контроль відсутній як явище. За медалі чемпіонату світу-2018 держава виплатила «качкам» 1 мільйон 15 тисяч гривень, за підсумками чемпіонату світу-2019 культуристи отримали призових на суму 727 500 гривень (з них тренерка Ірина Делієва – 158 125 грн.).
Не менш прибутковими є окремі змагання й для представників боротьби на поясах Алиш. Скажімо, завдяки масовим звитягам на Кубку світу-2019 у Мінську майстри і їхні тренери отримали призових на суму 765 тисяч гривень. Чемпіонат Європи їм приніс 514 500 гривень.
А ще є такий популярний в Україні вид спорту як сумо. Президент національної Федерації з цього виду Сергій Коробко розповідає у соцмережах про «рагулів, які стояли на Майдані», а заодно любить збурювати повітря запитаннями на кшталт «чому всі дивляться футбол?», «скільки нагород на останній Олімпіаді здобули легкоатлети?», «в яку суму обходиться державі одна медаль у легкій атлетиці?», «яка кількість людей займається скелетоном і скільки грошей на їхні потреби виділяється?» тощо. Зрозуміло, що таким чином функціонер заздрісно докоряє представникам «конкуруючих» видів, протиставляючи їм свої «недостойно оплачувані» успіхи. Проте на кого розрахована така риторика, сказати складно.
Приміром, за недавню загальнокомандну перемогу на чемпіонаті світу в Японії (досягнення саме по собі, звісно, історичне) сумоїсти були відзначені державою преміальними на загальну суму 978 400 гривень. При цьому понад третину тих коштів отримала тренер і… дружина пана Коробка Любов Коробко, ще 20 550 гривень – Костянтин Коробко, син ненависника Революції Гідності.
Сам пан Коробко фігурує в інших документах – скажімо, нагороджених за здобутки на Кубку світу-2017. Команда з сумо тоді отримала 790 тисяч, із них Сергій Коробко – 176 250 грн., Любов Коробко – 123 750 грн, спортсмен Костянтин Сергійович Коробко – 25 000.
Далі – список премійованих за успіхи на чемпіонаті світу-2018. За нього збірна з сумо загалом отримала преміальних на 716 600 гривень, з них Сергій Коробко – 147 160, Любов Коробко – 43 100.
Також мали б потішити самолюбство пана Коробка розміри преміальних після Євро-2018. Команди і власних. Команда тоді заробила 1 мільйон, 16 тисяч 400 гривень, а особисто Сергій Коробко – 231 930 грн., Любов Коробко – 35 700 грн. Ще 15 тисяч поклав до родинної скарбнички спортсмен Костянтин Сергійович Коробко.
Не менше вражають і преміальні окремих представників параолімпійських видів. Цей документ за підсумками чемпіонату світу-2019 з легкої атлетики серед людей з інвалідністю заслуговує, щоб його опублікувати повністю. За нього спортсмени й тренери отримали преміальних на 5 мільйонів 210 тисяч гривень, при цьому окремі атлети отримали суми в межах 300-400 тисяч.
На цьому тлі заробітки легкоатлетів-паралімпійців з вадами слуху за звитяги на чемпіонаті Європи виглядають скромно. Їх оцінили «всього» в 1 мільйон 235 тисяч гривень.
Далі – не менш прекрасний документ з розписом призових для тренерів призерів чемпіонату світу-2019 з боулінгу (!) серед спортсменів з вадами слуху. Загальна сума преміальних складає 945 тисяч гривень, а один лишень тренер Віктор Дикін отримав 423 400 гривень! То скількох ярослав магучих з молодіжними світовими рекордами повинна виховати Тетяна Степанова, щоб отримати такі кошти?
А тепер є сенс повернутися до біатлону. Якщо точніше – до преміальних за чемпіонат Європи. Нехай на ньому й відсутні топові суперники, проте усіх нетопових можна побачити і знайти їхні досягнення. Як правило, кількість учасників в одній особистій дисципліні на біатлонному Євро становить не менше півсотні. Скільки учасників у вищезгадуваних баталіях на кшталт боротьби на поясах чи в панкратіоні – можна лишень здогадуватися. Бо повних протокольних даних цих змагань у мережі найчастіше знайти неможливо.
Поданий нижче скрін – то державні преміальні біатлонній команді за перемогу на чемпіонаті Європи-2018 в змішаній естафеті. У випадку з Іриною Варвинець – призові за медалі в трьох різних дисциплінах.
Жаліючись на відсутність достатніх ресурсів на фінансування спортивної галузі, наші чиновники мали б розкрити й інший бік своєї діяльності – неадекватного і дивного, на перший погляд, вирівнювання представників різних видів у матеріальному забезпеченні. Настільки дивного, що деякі наші топові тренери і спортсмени-олімпійці почали задумуватися: а може ми не тим займаємося?
Іван Вербицький, «Главком»
Коментарі — 0