Команда Шевченка: змогли багато, можемо – значно більше
«Главком» побачив наявність людського ресурсу, який дає надію на підкорення значно вищих висот
Збірна України завершила рік двома матчами, в яких не змогла здобути жодної перемоги. Проте 2018-й для «синьо-жовтих» однозначно варто вважати вдалим.
У поточному році головна футбольна команда нашої країни зіграла 10 матчів. Маленьку ложечку дьогтю додала лише гра зі Словаччиною – в інших дев’яти поєдинках Україна суперника або перегравала, або з опонентом підписувала мирову угоду (+5=4-1).
«Главком» розбирався у тому, які висновки щодо збірної України треба зробити з минулого задля того, щоб рухатися в правильному напрямку в майбутнє.
По гарячих слідах
Підсумкові 1:4 зі словаками аж ніяк не вплинули на наше перше місце в групі Ліги націй, а післяматчевий спокійний настрій головного тренера української дружини Андрія Шевченка вселило оптимізм – приводу для паніки не повинно бути.
Оскільки завдання було виконано достроково, в Трнаву Україна поїхала відразу з трьома новачками – 19-річним захисником київського «Динамо» Віталієм Миколенком, 21-річним хавбеком львівських «Карпат» Мар'яном Шведом та 22-річним нападником «Маріуполя» (права на гравця очікувано належать «Шахтарю») Андрієм Борячуком.
Не доводилося дивуватися, що з «репре» Україна піддалася спокусі великих експериментів – тренерський штаб випробував нову тактичну побудову, нині поширену в багатьох клубах Старого Світу, схему 3-4-3. Неважко здогадатися, що робити висновки після одного матчу, що ця тактика є недієвою у випадку з нашою збірною, – не варто. Ми грали без багатьох важливих виконавців: голкіпера Андрія П'ятова, захисника Ярослава Ракицького, та двох чи не головних «творців» – хавбеків Марлоса та Ярмоленка.
До слова, після закінчення гри до Шевченка були питання. Зокрема, не могли не закрастися висновки з приводу відсутності в таборі «синьо-жовтих» того ж таки Ярослава Ракицького. У зв'язку з травмою його одноклубника Сергія Кривцова, Шевченко міг би достроково повернути в збірну саме Ракицького, на що тренер журналістам відповів, що у Ярослава є проблеми «фізичного характеру».
Як відомо, цей хлопець «гарну» репутацію за «відкоси» (і не тільки за це) від матчів у футболці національної збірної України давно заслужив, а постійний негатив навколо його персони зашкалює. Якщо в гравця нема мотивації, чому про це не сказати представникам ЗМІ прямим текстом, як прямим текстом і пояснити свою позицію з приводу викликів цього футболіста?..
Перспектива кадрова
Про те, якою може бути збірна України в найближчі роки при залученні кращих з кращих серед нашої талановитої молоді й виконавців, які перебувають «на олівці» з найближчого резерву, варто говорити на прикладі недавньої гри «синьо-жовтих» уже проти Туреччини.
Ми побачили той склад збірної України, який був таким, який варто називати приблизно як «експериментальніше нема куди». Середній вік гравців, які вийшли на поле, – 23.3 роки. Семеро з 11-ти виконавців за віком ще можуть виступати за команду U-21.
Такі сміливі кроки тренерського штабу були викликані, серед іншого, й об’єктивними причинами. Так, деякі футболісти «основи» травмовані, іншим було надано відпочинок, тому з перших хвилин зі звичних оку українського вболівальника гравців, які кували нашу перемогу в Лізі націй, почали аж троє: хавбек німецького «Шальке» Євген Коноплянка (він же – найбільш віковий футболіст цього варіанту складу, йому ж була довірена й пов'язка капітана), а також хавбек «Зорі» Олександр Караваєв та бек «Шахтаря» Микола Матвієнко, які тільки цієї осені почали сприйматися широкими масами як гравець «старту».
Інший вибір Шевченка в тій чи іншій мірі стосувався саме тих, кого варто відносити до найближчого резерву. Отримав шанс, а разом з ним й ігрову практику, голкіпер іспанського «Леганеса» Андрій Лунін. Дебютував у складі «дорослої» команди «синьо-жовтих» Віталій Миколенко.
Цікаво, що Миколенка Шевченко та його колеги побачили на лівому фланзі, а в центрі діяв уже більш досвідчений Матвієнко, який і склав пару з беком бельгійського «Генка» Ігорем Пластуном. Той у свої 28 проводив лише другий матч за збірну. Й свій іспит склав дуже непогано – альтернатива тому ж Ракицькому в нас точно є.
На місці опорного хавбека вийшов ще один «бельгієць», півзахисник «Андерлехта» Євген Макаренко, який не грав за Україну більше чотирьох років. І теж на звичному, за матчами у вищій лізі Бельгії, місці, виглядав непогано.
Якщо Миколенку вдавалося стримувати небезпечного Ундера, та ще й до атак підключатися, то з боку ще одного новачка, й ще одного «динамівця» Києва – Миколи Шапаренка – чекали більшого. У плеймейкера «Динамо» м'яч буквально від ніг «відклеювався». Ба, навіть більше – Микола примудрився «підсісти» на картку, тому й був замінений вже по перерві. Можливо, справа в схемі 4-3-3, де Микола мав частіше працювати у відборі, можливо – в газоні поля стадіону, некомфортному для технічних гравців...
Втім, ми побачили головне – наявність людського ресурсу, який дає надію на підкорення значно вищих висот. Ми такого сценарію зачекалися.
Максим Салівон, для «Главкома»
Коментарі — 0