Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Сини України. Бійці з Вінниччини, які загинули на фронті в 2018 році

    • Розсилка
    Сини України. Бійці з Вінниччини, які загинули на фронті в 2018 році

    Обличчя та історії вінничан, які боронили Україну

    Протягом 2018 року в зоні бойових дій загинуло 134 воїни. Десятеро осіб – з Вінниці та Вінницької області або ж свого часу обрали Вінниччину постійним місцем проживання.

    Сайт «Новинарня» підготував матеріал про всі бойові втрати України в 2018 році, в якому, зокрема, міститься інформація про вінничан, які загинули внаслідок обстрілів та про яких офіційно повідомляло Міністерство оборони.

    Також опубліковано інфографіку, де містяться зведені дані про бойові втрати українських силових структур по місяцях.

    За даними ресурсу, в 2018 році Вінниччина втратила п’ятьох своїх бійців: Богдана Коломійця (помер 22 травня), Ярослава Дашкевича (помер 27 травня), Михайла Щербанюка (помер 23 серпня), Федора Рубанського (помер 12 вересня) та Павла Біліка (помер 16 жовтня).

    Богдан Коломієць, 23 роки

    Богдан народився 29 квітня 1995 року в селі Лука-Мелешківська Вінницького району. Був командиром відділення взводу снайперів 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила. Загинув 22 травня, коли бойовики відкрили вогонь по позиціях ЗСУ у селищі Зайцеве (Донецька область).

    «67 метрів до позицій бойовиків, ми з ними «ділимо» одну вулицю, вони стоять через город. То був складний вечір та складна обстановка: по нас лупили із трьох напрямків, обстріли тривали цілодобово, – розповіли побратими на похороні. – Ми вже знали, звідки стріляють, сховалися за будинком. Але того вечора прилетіло із неочікуваної сторони».

    Відомо, що Богдан навчався у Вінницькому національному технічному університеті на факультеті інфокомунікацій, радіоелектроніки та наносистем. Отримав диплом бакалавра. Та врешті вирішив не продовжувати навчання та сам пішов у військкомат і в листопаді 2016 року прийшов на контракт в ЗСУ, а в березні 2017-го – вирушив на фронт. До переходу у снайперське відділення був командиром бойової машини реактивної системи залпового вогню БМ-21 «Град».

    «Хороший хлопець, дуже розумний, ніколи не жалівся ні на що. Він знав, заради чого служить. Це була людина ідеї, патріот. Він багато читав у перервах між веденням бою», – розповідають побратими. Після повернення з війни планував освоювати програмування – опановував його ази із книжок ще там, на передовій, під Горлівкою. Вивчав на війні також математику, хімію, інші дисципліни. Читав Тараса Шевченка. Купував книжки на ринках у зоні АТО.

    Прощання із 23-річним Богданом Коломійцем відбулося 25 травня в рідному селі, на похорон спекли коровай, бо хлопець був неодружений. Залишилися батьки, сестра та бабусі.

    Ярослав Дашкевич «Рижий», 22 роки

    Ярослав Дашкевич народився 5 жовтня 1995 року в селі Синарна Оратівського району Вінницької області. Зростав у багатодітній сім’ї. Восени 2013-го, коли виповнилося 18, пішов служити на контракт у Збройні сили.

    Коли почалася війна, Ярослав фактично з перших днів опинився на передовій. Був поранений, але після лікування знову повернувся на фронт. Солдат служив на посаді механіка-водія в 1-му механізованому батальйоні 24 омбр ім. короля Данила.

    26 травня він разом із Віктором Ферлієвичем входив до складу групи, яка знищила ДРГ противника на Горлівському напрямку. Їхня БМП підірвалася на міні – 23-річний Віктор загинув одразу, а 22-річний Ярослав дістав важке мінно-вибухове поранення. У тяжкому стані хлопця доправили до Харківського військового госпіталю. Врятувати його життя не вдалося – наступного дня Ярослав помер. Поховали Героя 1 червня в рідному селі. Залишилися мати, три сестри та двоє братів.

    Михайло Щербанюк, 30 років

    Народився 25 листопада 1989 року в селі Комунарівка (тепер – Бережани) Калинівського району Вінницької області. Старший солдат, старший стрілець 3-го штурмового відділення 3-го штурмового взводу 2-ї штурмової роти 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар» 53 омбр ЗСУ.

    Контракт із Збройними силами підписав у листопаді 2017 року. Цьогоріч, на День Прапора, 23 серпня загинув від осколкового поранення. Бій біля села Кримське Новоайдарського району почався о 5:50 ранку та тривав чотири години. Противник зі східної околиці Жолобка, під прикриттям артилерії та мінометного вогню, наблизився до передових позицій бригади та здійснив спробу захоплення спостережних постів. Для відсічі нападу застосовано резерви та нанесено вогневе ураження, й атаку противника вздовж Бахмутської траси було відбито.

    Поховали Михайла Щербанюка в рідних Бережанах. Після смерті сестри кілька років тому, він залишався єдиною дитиною в батьків.

    Федір Рубанський «Кокс», 23 роки

    23-річний сержант, гранатометник взводу вогневої підтримки із 1-го механізованого батальйону 72 омбр зазнав важкого осколкового поранення на Світлодарській дузі ще 24 червня. За життя Федора Рубанського лікарі боролися понад два з половиною місяці, проте 12 вересня Герой помер у Головному військовому клінічному госпіталі в Києві.


    Читайте також


    Народився Федір Сергійович Рубанський 18 квітня 1995 року в Гагаузії (Молдова). Невдовзі мати з двома дітьми переїхала до села Рудниця Піщанського району Вінницької області. Там Федір закінчив 9 класів школи. До професійно-технічного училища вступив у Кодимі на Одещині, вчився на механіка-водія.

    У січні 2016-го Рубанський підписав контракт із ЗСУ та увійшов до лав 72-ї механізованої бригади, яка на відзнаку подвигів саме таких воїнів, як Федір, отримала почесне найменування – «імені Чорних запорожців».

    «Позивний «Кокс» був одним із тих відчайдухів, які 29 січня 2017 року у складі штурмової групи брали сепарську позицію «Алмаз-2» у районі Авдіївської промзони. Після цього пекельного бою та обстрілу, коли загинули 23-річний капітан Андрій Кизило і ще двоє побратимів, опорник став українським. Товариші по службі цінували Рубанського за його вміння працювати з «сапогом» – улюбленим гранатометом СПГ, за його техніку прямого пострілу із закритої позиції» – пише «Новинарня».

    Гранатометник був нагороджений медалями «За військову службу Україні» та «Захиснику Вітчизни». Після поранення на Світлодарці Федора намагалися врятувати спершу в Харківському військовому шпиталі, згодом – у столиці у ГВКГ, проте марно. Поховали воїна 15 вересня в Рудниці. Залишилися мати, дві сестри та наречена.

    Павло Білік, 38 років

    Павло Пантелійович Білік народився 29 липня 1980 року в селі Костичани Новоселицького району Чернівецької області. Після строкової служби пішов у Державну службу охорони при УМВС у Чернівецькій області. У 2008-му переїхав на постійне місце проживання в смт Томашпіль на Вінниччину, працював у КП «Томашпільводоканал».

    На військовій службі за контрактом – із жовтня 2017 року. 16 жовтня в Мар’їнці та Березовому по наших захисниках вели вогонь ворожі снайпери. Того ж дня поблизу Мар’їнки, під Донецьком, й загинув Павло Білік – стрілець, помічник гранатометника механізованого відділення мехбату 28 омбр ЗСУ. Похований Герой у Томашполі. Залишилися батьки та донька-десятикласниця.

    Нагадаємо також, що раніше VежА писала й про інших бійців, які загинули за різних трагічних обставин у зоні бойових дій.

    Олександр Микитюк, 19 років

    Олександр був родом із Білого Рукава Хмільницького району Вінницької області. Боєць 95-ї десантно-штурмової бригади славився між своїми побратимами тим, що гарно співав та грав на гітарі. Загинув боєць 1 травня (за іншими даними 30 квітня) в Авдіївці.

    Боєць став першою жертвою під час ООС. При цьому в прес-центрі штабу Операції об’єднаних сил повідомляли, що за останні дві доби у лавах ЗСУ загиблих не було. Зазначалося, що 30 квітня поранення дістали четверо українських бійців, а 1 травня внаслідок бойових дій було поранено двох військовослужбовців ЗСУ.

    Волонтерка Людмила Бобровська розповіла, що Олександр мав неймовірно добру душу: «Він прихистив малесеньке цуценятко, яке на той момент поміщалося у долоні, – говорить волонтерка. – Сашко його годував, доглядав за ним. Взагалі цей хлопчик був душею компанії – він привносив у колектив якусь молоду спраглість до життя та взагалі у тих жахливих умовах був для своїх побратимів промінчиком світла. Як і для того цуцика, котрому Сашко сам пошив маєчку. Таким він був, коли йому було 18 і він пішов на фронт, і в 19 – коли загинув».

    Загинув юнак на передовій під час обстрілів, які того дня були найактивнішими в районі Світлодарської дуги, на околицях Авдіївки та окупованого Донецька.

    Віталій Оніщук, 42 роки

    Боєць був родом з Вінницької області, служив за контрактом у 59-й бригаді, починаючи з березня 2018 року. За інформацією, яку повідомили Vежі військові джерела, солдат загинув під час вибуху гранати у пункті ремонту техніки на території військової частини у Новоайдарі. Віталій Оніщук був ремонтником і разом із побратимом порався біля ВОГ-25.

    О 16:30 пролунав вибух. В результаті медсестра, яка прибула на місце події, констатувала смерть Віталія Оніщука. Інший боєць, який був поруч із Віталієм, отримав численні осколкові поранення та був госпіталізований, він перебуває у стані середньої тяжкості.

    Відомо, що Віталій народився 17 лютого 1976 року у місті Липовець. Закінчив аграрний університет, перед війною працював юристом в районній лікарні. Поховали бійця 1 листопада в Липовці. У нього залишились дружина та двоє доньок.

    Олександр Шипа, 34 роки

    34-річний капітан Олександр Шипа помер від гострої серцевої недостатності у понеділок, 3 вересня в зоні бойових дій на Донбасі. У 34-річного чоловіка раптово зупинилося серце. Служив чоловік у складі 59-ї окремої мотопіхотної бригади, мав звання капітана, був начальник речової служби.

    Відомо, що Олександр народився 17 червня 1984 року в селі Верхівка Барського району Вінницької області. Похований у рідному селі. Залишились мати, дружина та син.

    Олексій Зинов’єв «Гайка», «Льошик», 30 років

    13 червня в зоні проведення Операції Об’єднаних Сил на Донбасі загинув боєць другої окремої тактичної групи Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор» Зинов’єв Олексій Васильович.

    Про це Vежі повідомив начальник відділ з питань надзвичайних ситуацій, мобілізаційної і оборонної роботи та режиму секретності Вінницької міської ради Олег Парфілов. За словами чиновника, боєць з Вінниці 1989 року народження загинув в результаті ДТП. Як повідомили представники «Правого сектору» у Вінниці, в тилу загиблий Зінов’єв входив до складу 24-ої резервної сотні ДУК «ПС». Залишились батьки та брат.

    Валентин Белінський, 53 роки

    Волонтер та солдат Валентин Белінський народився 20 серпня 1965 року у Вінниці. Понад 150 поїздок у зону АТО (щонайменше раз на тиждень), десятки батальйонів, яким доставлялася провізія та усе необхідне – саме це знають про героїчного 53-річного вінничанина багато мешканців не тільки Вінниці, а й різних куточків України. Адже Валентин Белінський був не тільки волонтером, а й водієм-санітаром, військовослужбовцем за контрактом 59-ї окремої механізованої бригади.

    9 вересня, коли Валентин перебував на передовій лінії поблизу смт. Станиця Луганська (Луганська область), у нього не витримало серце. З Героєм, який захищав українські кордони та допомагав це робити побратимам, у Вінниці прощались 12 вересня. Похований у Вінниці на Центральному кладовищі на Алеї Слави. Залишились дружина та четверо дітей.

    Джерело: VЕЖА

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ