Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Меркель: життя по-новому. Чого чекати Україні від нового уряду Німеччини

    союзники
    • Борис Немировський
    • Розсилка
    Ангела Меркель - Меркель: життя по-новому. Чого чекати Україні від нового уряду Німеччини
    Ангела Меркель

    Майбутній міністр закордонних справ ФРН Мартін Шульц: «Я росіян не люблю. Їх взагалі важко любити»

    Після важкого та непередбачуваного передвиборчого марафону, довгих та складних переговорів, у Німеччині нарешті досягнуто домовленості про формування нового уряду. На перший погляд, в ньому нема нічого «нового» - керувати країною продовжить так звана велика коаліція з консерваторів (Християнсько-демократичний союз на чолі з Анґелою Меркель) та соціал-демократів (СДПН). Для 63-річної німецької канцлерки Анґели Меркель це буде вже четверта поспіль урядова каденція. Насправді ж, багато хто вважає, що на ФРН чекають великі зміни, бо жити по-старому стало просто вже неможливо.


    Лідери ХДС/ХСС та СДПН домовилися про продовження в Німеччині Великої коаліції. Зліва направо: Горст Зеегофер (ХСС), Анґела Меркель (ХДС) та Мартін Шульц (СДПН). Фото: Мауріціо Гамбаріні, dpa
    Лідери ХДС/ХСС та СДПН домовилися про продовження в Німеччині Великої коаліції. Зліва направо: Горст Зеегофер (ХСС), Анґела Меркель (ХДС) та Мартін Шульц (СДПН). Фото: Мауріціо Гамбаріні, dpa

    Подібного в німецькій історії ще не було. Не лише в післявоєнній, а й взагалі: ніколи ще, з початку свого існування Німеччина як єдина держава не проводила майже півроку з перехідним (тобто, з обмеженими повноваженнями) урядом. Нагадаємо, що чергові парламентські вибори в цій країні відбулися ще в жовтні минулого року – вони були важкими й принесли до політичного спектру ФРН багато такого, чого ця держава досі ще не знала. Наприклад, уперше після війни до складу Бундестагу (німецького федерального парламенту) потрапили відверті праві радикали, партія «Альтернатива для Німеччини» (AfD). Водночас вони стали найпотужнішою опозиційною силою, зібравши майже 14% голосів. Окрім того, вперше в післявоєнній історії так звані «народні» партії втратили значну частину голосів виборців: християнські демократи на чолі з Анґелою Меркель ледве перетнули рубіж у 30%, а соціал-демократи – то й взагалі раділи з того, що подолали 20%.

    «Краще взагалі не керувати, ніж керувати погано»

    Ситуація після виборів ускладнилася ще більше. Соціал-демократична партія заявила, що не хоче більше правити країною, а йде в опозицію. У канцлерки Анґели Меркель залишилася, таким чином, одна можливість «зліпити» правлячу коаліцію: запросити на переговори представників двох партій, які досі взагалі не погоджувалися одна з одною в жодному питання внутрішньої чи зовнішньої політики, – лібералів та «зелених». Логічно, коаліція, яку поспіхом назвали «Ямайкою» (тому що умовні «кольори» консерваторів, лібералів та «зелених» повторювали кольори ямайканського прапору – чорний-жовтий-зелений), не склалася: після тривалих переговорів лідер Вільної демократичної партії Німеччини (FDP) Крістіан Лінднер заявив про їх припинення, пояснивши своє небажання входити до складу уряду таким чином: «Краще взагалі не керувати, ніж керувати погано».


    Лідер німецьких лібералів Крістіан Лінднер: «Краще не керувати зовсім, аніж керувати погано!». Фото: epa
    Лідер німецьких лібералів Крістіан Лінднер: «Краще не керувати зовсім, аніж керувати погано!». Фото: epa

    Таким чином, залишилися лише два варіанти розвитку подій: або все ж таки домовлятися з соціал-демократами, або знову проводити вибори. Остання опція вважалася хіба що не самовбивчою: всі парламентські партії, за виключенням свіжообраних правих радикалів, втрачали популярність виборців, тому йти на нові вибори означало просто посилювати «альтернативників». Простими словами, грати на руку неонацистам. Цього не бажав ніхто. Тому, потрапивши під справжній «дамоклів меч» обставин, консерватори все ж таки домовилися з соціал-демократами про продовження великої коаліції. При цьому втрат зазнали всі.



    Справа в тому, що на лідерів як СДПН, так і ХДС/ХСС важким тягарем тисне ще одна обставина: якщо б вони не домовилися між собою, їм довелося б іти з політики геть. Тому що невдоволення ними у лавах власних партій зростає так само, як невдоволення німців загалом. Навіть сама домовленість, якої досягли переговорники, теоретично залишається досі незавершеною, бо її мають ще підтвердити позачергові з‘їзди цих партій, а в лавах СДПН встиг оформитися цілий потужний протестний рух проти участі у великій коаліції.

    Втім слід зазначити, що консерватори заради укладення коаліційної угоди пішли на великі поступки соціал-демократам, тому в останніх нема причин нарікати чи відмовлятися від союзу. До того ж, поступки ці стосуються так званих «ключових» моментів, насамперед, у внутрішній політиці. Загалом, переговорами представники СДПН добилися більшого, ніж, власне, виборами, бо в якості опозиційної партії вони ніколи не змогли б «відзвітувати» своїм виборцям про такі досягнення як зниження податків, запровадження так званого «мінімального рівня» заробітної платні, тобто, встановлення мінімальних тарифів, нижче яких роботодавці не можуть платити своїм робітникам, чи виділення більших коштів на догляд за старими людьми. Нині всі ці питання зафіксовані в коаліційній угоді, тож відмовлятися від неї означало б для соціал-демократів втрату ще більшої кількості виборців.

    Завершення «ери Шредера»

    Окрім того, консерватори заради підписання коаліційної угоди погодилися віддати СДПН чотири ключових міністерства: фінансів, праці, соціальних питань та, що вкрай важливо, міністерство закордонних справ. Загалом, у німецькій політиці так само, як і в політиці будь-якої демократичної країни ЄС, діє чітке правило: партія, яка контролює фінанси та зовнішню політику, отримує величезний вплив. Відтепер соціал-демократи можуть складати значно більшу противагу Анґелі Меркель, скажімо, на європейському паркеті, де найвірогідніший майбутній міністр закордонних справ ФРН Мартін Шульц так чи інакше почуває себе, як вдома – адже він довгі роки провів на посаді спікера Європарламенту. Взагалі, Мартін Шульц стає в новому уряді вельми впливовою людиною – впливовішою, ніж були його попередники-міністри закордонних справ і, відверто кажучи, впливовішою, ніж того хотілося б Анґелі Меркель. Канцлерка, яка значною мірою втратила свою популярність серед німців через історію з «запрошенням сирійських біженців» до ФРН, швидше за все, нинішнім урядом завершить свою політичну кар‘єру.

    Втім, слід зазначити, що кандидатура саме Мартіна Шульца на посаду шефа німецького зовнішньополітичного відомства може стати вельми неприємною несподіванкою для Росії та, відповідно, доброю новиною для України. З двох підстав.

    По-перше, одразу після завершення коаліційних переговорів, Шульц заявив про те, що він залишає посаду керівника Соціал-демократичної партії. Не пробувши на ній і року (власне, обійняв він її виключно заради передвиборчого ефекту, позаяк його попередник, міністр закордонних справ Зіґмар Ґабріель, викликав у виборців неабияке роздратування), він передає керівництво партією представниці «середнього покоління» - нинішній шефині фракції СДПН в Бундестазі Андреа Налес. Вона має стати першою в післявоєнній історії Німеччини жінкою-лідеркою соціал-демократів.


    Андреа Налес – «нове обличчя» німецьких соціал-демократів.
    Андреа Налес – «нове обличчя» німецьких соціал-демократів.

    46-річна Налес – людина дуже конкретна й рішуча. Вона має чудові стосунки з так званими «молодими соціал-демократами», які зараз підняли бунт проти Великої коаліції, тож в неї є непогані шанси їх заспокоїти. Вона встигла попрацювати на посаді генерального секретаря партії, а ще – міністром праці. Налес вважається неабияким фахівцем саме в соціальних справах, тобто – у внутрішній політиці, отже, навряд чи стане намагатися керувати німецькою зовнішньою політикою, як це робили Зіґмар Ґабріель та Франк-Вальтер Штайнмайєр. Взагалі, з її призначенням, на думку багатьох спостерігачів, починається «зміна поколінь» в лавах соціал-демократів і повністю завершується так звана «ера Герхарда Шредера» - у керівництві партії не залишається жодного висуванця чи друга цього німецького екс-канцлера, «ліпшого друга Путіна».

    Друга ж причина для оптимізму українців – це Мартін Шульц на посаді міністра закордонних справ Німеччини. Той самий Шульц, який під час свого головування в Європарламенті доклав чимало зусиль, аби Євросоюз ухвалив запровадження санкцій проти Росії за анексію Криму та агресію проти України. Той самий Шульц, за власною ініціативою якого були ухвалені: резолюція Європарламенту про протидію російській пропаганді, заборону на вхід до будівлі Європарламенту для всіх (за виключенням двох) російських дипломатів з представництва Росії при ЄС, про припинення будь-яких контактів між європарламентарями та депутатами російської Держдуми..


    Майбутній міністр закордонних справ ФРН Мартін Шульц: «Я росіян не люблю. Їх взагалі важко любити». Фото: Уве Мізеріус
    Майбутній міністр закордонних справ ФРН Мартін Шульц: «Я росіян не люблю. Їх взагалі важко любити». Фото: Уве Мізеріус

    І той самий Шульц, про якого ще на початку передвиборчої кампанії Deutsche Welle писала: «Шульц ставиться до Росії без містики, його не інтригує «загадкова російська душа», він не відчуває до Росії та росіян властивих деяким німцям іраціональних ніжних почуттів». Сам Шульц взагалі казав про росіян таке: «Я їх, до речі, взагалі не люблю, їх взагалі важко любити». Це були його слова в одному з ток-шоу на першому каналі німецького телебачення (ARD). Він зізнався, що терпіти не може Путіна, а Лаврова назвав «гравцем у покер». В іншому інтерв‘ю, яке він дав Deutsche Welle, Мартін Шульц сказав: «Агресивні дії Росії – це відображення суспільної концепції та поглядів на світ, які не мають нічого спільного з нинішньою європейською філософією обопільної поваги та відкритості».

    Таким чином, швидше за все, отримання Мартіном Шульцем посади міністра закордонних справ ФРН може означати завершення практичної бездіяльності Німеччини в так званому «Мінському процесі», завершення потурання Путіну, безглуздих візитів до Москви та розпатякувань а-ля Ґабріель про «поступове скасування санкцій». Тим більше, що в антимосковській позиції Мартіна Шульца радо підтримає так само аж ніяк не пропутінськи налаштована Анґела Меркель.

    Борис Немировський, для «Главкома»

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ