Як Україні уникнути «болгаризації» енергетичного сектору?
Не минуло й три місяці, як болгарські спецслужби та генеральна прокуратура знову взялися за росіян. Точніше, вони не залишали їх без уваги, розуміючи що резонансна «справа Малінова» не зупинить підривної діяльності агентів Путіна в країні.
Наприкінці жовтня автор зазначав, що шпигунсько-кримінальна «маліна» російських спецслужб складається не з одного Малінова та збіговиська русофілів.
І перша, й друга теми – виборча та енергетична – цілком вписуються в контекст того, що Росія хоче тримати Софію під своїм контролем та впливати для того, щоб зберегти статус Болгарії як «троянського коня» в ЄС та НАТО.
Болгарська енергетична проблематика стає усе більш важливою для РФ. І справа тут не стільки в болгарському ринку, який насправді, є малозначущим для російського енергетичного експорту – він маленький порівняно навіть з такими країнами, як Угорщина, що також часто йде в фарватері російської політики. Справа в тім, що Москві в постРЕВівський (РЕВ — організація соціалістичних країн економічної інтеграції та взаємодопомоги) і пострадянський період вдалося зберегти свій монопольний статус постачальника газу, нафти та ядерного палива для Болгарії. Це використовувалося і використовується не тільки для викачування додаткових коштів з кишень болгарських братушок, як це робилося і в Україні та країнах Балтії, але й для того, щоб впливати на болгарську зовнішню та безпекову політику, забезпечуючи трансфер в органи влади своїх симпатиків, а іноді й агентури.
Болгарські колеги з Центру вивчення демократії, з якими український Центр глобалістики «Стратегія ХХІ» має давню співпрацю, в одній із своїх робіт, присвяченій впливам Кремля в Південно-Східній Європі відзначили: вплив Росії на внутрішню політику в регіоні залишається потужним і навіть набуває більшої ефективності. За оцінкою болгарських експертів, російські розвідслужби та їхні місцеві посередники впливають на уряди країн регіону, щоб ті припинили участь у реалізації альтернативних маршрутів енергопостачання, які створювали б більшу конкуренцію традиційним російським постачанням.
Чому саме зараз Росія так активізувалась в Болгарії?
Здавалося б, і прем’єр Бойко Борисов, і президент Румен Радєв – втілення мрій Кремля щодо того, якими мають бути керівники лояльної до Росії Болгарії. Але реалії складаються таким чином, що Болгарія завдяки своєму географічному розташуванню отримує можливості диверсифікації постачання газу. Але навіть якщо мова йде про якийсь там мільярд кубів газу з лояльного Кремлю Азербайджану, для Росії – це виклик. І не тільки тому що це 1/3 болгарського ринку газу, а тому, що монополії настає кінець. Бо слідом за азербайджанським газом до Болгарії дістанеться і американський – з грецького Александруполіса, де незабаром буде розміщено мобільний термінал-регазифікатор. Скраплений природний газ (СПГ) зі США потрапить в Болгарію в регазифікованому вигляді через 182-кілометровий інтерконектор, що буде побудований до кінця 2020 року. І цей газ може потрапити не тільки в Болгарію, а й реверсом по Трансбалканському газопроводу, який «Газпром» обійшов «Турецьким потоком», до Румунії, Молдови, України. А через Балканський газовий хаб і до австрійського Баумгартена. Хоча його буде небагато, але факт є фактом!
Тому російські спецслужби займалися щодо цього не тільки збором інформації, а й пошуком способів та засобів зриву диверсифікації постачання газу в Болгарію та ЄС, особливо, якщо мова зайде про використання другої нитки «Турецького потоку». Адже згідно Третього Енергопакету, 50% потужності газопроводу має бути доступно для інших постачальників. Тобто по російському «Турецькому потоку» може піти і азербайджанський, і американський газ. Нічний кошмар для «Газпрому» та Кремля! Тим більше, що «Булгартрансгаз» 8 січня увійшов на 20% до компанії Gastrade, що займається проектом офшорного СПГ-терміналу в Александруполісі. Шоком для росіян стало і те, що попередньо заявлений інтерес компаній країн південно-східної Європи на постачання СПГ через майбутній термінал в Александруполісі склали 12,2 млрд. кубометрів на рік, що більш ніж вдвічі перевершує технічну потужність проекту, який розрахований на 5,5 млрд куб. м на рік. Враховуючи невеликі за обсягом ринки споживання країн південно-східної Європи, це означає, що російський «Турецький потік» ледве животітиме… Ймовірно, з Москви надійшла команда російським «дипломатам» вдатися до екстраординарних заходів, щоб не допустити катастрофи. Але це тільки пришвидшило їхній провал та засвітило додатково місцеву агентуру.
Болгарські експерти з Центру вивчення демократії вказують, що стратегія Росії передбачає використання колишніх силовиків. Вони мають значний вплив на партії, підприємства та державні установи, щоб лобіювати інтереси Москви. Механізми, які використовує Росія для посилення її економічного впливу у регіоні Південно-Східної Європи:
- використання економічних слабкостей країн;
- залучення впливових осіб у владі через корупцію чи залякування;
- мобілізація залишків агентури служби безпеки радянських часів;
- взаємодія з місцевими політичними партіями русофільського спрямування.
Кремлівська стратегія проникнення стає можливою завдяки серйозному дефіциту якісного державного управління в країнах південно-східної Європи.
В рамках одного з проектів Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» «Російський спрут в дії. Кейс Україна», ми спостерігаємо аналогічний російський інструментарій і на наших теренах.
На порятунок уцілілої агентури, що діє під дахом різноманітних неурядових організацій в Болгарії, Росія кинула оперативний резерв. Стратегічним резервом вирішили не ризикувати - ні Радєв, ні Борисов не помічені зараз у проросійських висловлюваннях, які вони робили восени під час публічного розголосу про справу Малінова та русофілів. Найбільш активними виявилися колишні міністри внутрішніх справ, а зараз лідери опозиційної партії АБВ Румен Петков і його заступник Івайло Калфін. Своє слово на захист росіян сказав колишній посадовець зовнішньої розвідки соціалістичної Болгарії Тодор Бояджиєв, який відомий щільною співпрацею з російськими спецслужбами.
Який урок тут для України?
«Газпром» втратив український ринок газу у 2015 році. Одночасно були втрачені і канали впливу не тільки на менеджмент «Нафтогазу», але й на українську владну верхівку. Зараз Росія хоче поновити статус-кво часів Януковича. Для цього використовується не тільки тандем Медведчука-Бойка, дії якого в ході переговорів з транзиту виявились неефективними, але й невігластво та жадібність нової владної верхівки. Для цього задіюється не тільки традиційна агентура впливу, але й «іноваційний» механізм «герусифікації» - проштовхування російських інтересів під виглядом прагматичного підходу до лібералізації внутрішнього ринку газу – усі «гази» в гості до нас. Також буде використана процедура конкурсу на керівника «Нафтогазу» з тим, щоб провести лояльну до «Газпрому» особу. Однак, на відміну від Болгарії, де спрацювали захисні механізми державної безпеки, у нас ситуація на тлі стрімкої деградації безпекових інституцій та насичення їх невігласами, «новими голодними», а особливо російською агентурою, не викликає оптимізму.
Відступаючи від болгарської тематики, варто зазначити, що в контексті означеного вище, необхідно, щоб Верховна Рада обмежила можливість відновлення Росією свого статус-кво на газовому ринку України. (Якщо абстрагуватись від політичних реалій, то не може й бути мови про відновлення імпорту газу з РФ без відновлення організаційної та технологічної цілісності нафтогазового комплексу, порушеної через захоплення видобувної та трубопровідної інфраструктури НАК «Нафтогаз України» та її дочірніх компаній на території Криму, у виключній морській економічній зоні України у Чорному морі та в окремих районах Донецької та Луганської областей). Якщо Росії вдасться відновити газовий експорт в Україну, то, власне кажучи, нам гарантована не тільки схема «Росукренерго-2», але й «болгаризація» енергетичного сектору України.
Ну а в Болгарії пристрасті на цьому не стихнуть. Навпаки. Особливо на тлі заяви держсекретаря США Майка Помпео в Мінську, що Сполучені Штати готові забезпечити Білорусі 100% її необхідних енергоносіїв та конкурентоспроможні ціни. Болгарія значно ближча до цього, аніж Білорусь. І на відміну від неї є членом НАТО та ЄС.
Михайло Гончар, Центр глобалістики «Стратегія ХХІ»
Коментарі — 0