«Торгівля на крові» по-грузинськи
Грузії останні сів років під керівництвом партії «Грузинська мрія» вдавалося поєднувати непоєднане: вважати Росію окупантом, просуватися на шляху європейської та євроатлантичної інтеграції, і одночасно розвивати дружні стосунки із Росією, у першу чергу – економічне співробітництво. Але продовження цієї політики подвійних стандартів тепер під величезним питанням.
«Путін - …»
Міжпарламентська асамблея православ’я, засідання якої і призвело до нинішнього загострення ситуації, вже сама по собі викликає масу запитань і здається схожою не на релігійну, гуманітарну спільноту, а на один з інструментів т. зв. м’якої сили. Православна асамблея працює під патронатом Держдуми РФ, Росія є офіційним лідером організації, главою структури є російський політик. Втім, Грузія є дуже відданою ідеям православ’я країною, і розвиток контактів в релігійної сфері дійсно міг стати основною мотивацією організації міжнародного форуму в Тбілісі. Але усьому є межа. Коли президент Асамблеї, депутат-комуніст Держдуми РФ Сергій Гаврилов, який підтримує незалежність Абхазії і Південної Осетії, усівся у кріслі спікера грузинського парламенту і російською мовою відкрив засідання, це стало перебором. Демонстративна зневага грузин у їхньому власному домі викликали гнів і місцевих політиків, і пересічних мешканців.
Провокаційні дії російського політика призвели до того, що в ніч з 20 на 21 червня в Тбілісі відбулася найгучніша акція протесту з часів «революції троянд». Близько 10 тисяч людей протягом лічених годин зібралися в центрі Тбілісі, скандуючи лозунги та демонструючи плакати антиросійськими та з дуже відомими в Україні антипутінськими висловами.
Ситуація загострилася після того, як демонстранти спробували прорватися через поліцейський кордон і увійти до будівлі парламенту, де збиралася Міжпарламентська асамблея православ’я. Правоохоронці зустріли мітингувальників гумовими кулями, сльозогінним газом і водометами. Було заарештовано 305 маніфестантів.
Під час заворушень було поранено близько 250 осіб , у тому числі правоохоронців і журналістів. Деякі постраждалі через травми втратили очі - тому наступного дня мітингувальники вийшли із пов’язками на очах, на яких було написано – 20%, тобто частка території, окупованої Росією.
У наступні дні мітинги продовжувалися, люди збиралися і протестували проти російської окупації не тільки в Тбілісі, а і в інших містах; виходили на акції і представники грузинської діаспори в різних куточках світу.
Коли всі патріоти
Офіційний Тбілісі впевнений – події 20-21 червня – результат російського гібридного втручання. «Зрозуміла мета тих, в чиїх інтересах нагнітання ескалації і дестабілізації. Їх мета - шляхом антиконституційних і антидержавних дій реалізувати багатовікової план Росії - розколоти грузинське суспільство, послабити, закабалити і похитнути головну основу незалежності нашої країни... У той час, коли сусідньою країною окуповані наші території, від усіх нас потрібна велика обачність», - заявила президент Грузії Саломе Зурабішвілі на брифінгу 21 червня.
Ця заява була дещо несподіваною для тих, хто вважав нинішню грузинську владу, яку контролює «Грузинська мрія» олігарха Бідзіни Іванішвілі - а Зурабішвілі теж є ставленицею правлячої партії – значною мірою проросійською. Але ця позиція президента не єдина «неоднозначність» навколо подій в Грузії.
Варто звернути увагу, що жорстка реакція грузинських правоохоронців на акцію протесту не стала початком якогось «наступу на патріотів». Грузинська влада, хоча і дуже жорстко розігнала протест в ніч на 21 червня, потім все ж таки погодилася, що щось дійсно пішло не так.
Лідер правлячої партії «Грузинська мрія» Бідзіна Іванішвілі вибачився за появу російського депутата в кріслі спікера парламенту. Те, що сталося, він назвав помилкою. «Повністю розділяю щире обурення наших громадян. Неприпустимо, щоб представник країни-окупанта очолював у Грузії будь-який форум. Як мені повідомили, це була протокольна помилка, політичне значення якої, на жаль, не врахували організатори», - цитують ЗМІ його заяву.
Вибачення висловив голова уряду Грузії Мамука Бахтадзе. Очільник правлячої фракції Арчіл Талаквадзе заявив, що «росіянам не місце у парламенті Грузії». Один з лідерів «Грузинської мрії», спікер парламенту Іраклій Кобахидзе, виконуючи вимоги протестувальників, покинув свою посаду.
Мотиви подібних заяв та дій не тільки і не стільки у побоюванні початку народного бунту. Основна причина в тому, що в Грузії дуже часто навіть ті політики, які виступають за розвиток економічних та гуманітарних стосунків із РФ – зокрема і високопосадовці з лав «Грузинської мрії» - одночасно вважають Росію агресором, що окупував п’яту частину країни.
Окрім звинувачень на адресу Росії щодо провокування громадянського протистояння у Грузії, президент Саломе Зурабішвілі у своїх публічних заявах прямо назвала Росію «ворогом і окупантом». Таким чином, політик, критикуючи протестну акцію, сама вдалася до риторики, яку в Москві вважають радикальною, націоналістичною, русофобською, і солідаризувалася з учасниками протестів в головному – у ставленні до Росії.
Економічне зростання чи окупація?
«Все неоднозначно» – цей вислів найкраще за все визначав відносини Тбілісі та Москви в останні роки.
Насправді, дійсно є вагомі підстави вважати сьогоднішню Грузію дуже лояльною до Росії. Після того, як у 2012 року до влади прийшла «Грузинська мрія», країна швидкими темпами налагоджувала стосунки із РФ.
У 2013 році Москва скасувала торгове ембарго, що діяло із 2006 року, і грузинський експорт в Росію менш ніж за рік виріс вчетверо - з приблизно $45 млн. до $190 млн. У 2018 році товарообіг між країнами склав $1,35 млрд - це на чверть вище показника попереднього року. Поступово Росія вийшла на друге місце в зовнішньоторговельному обороті Грузії після іншого сусіда - Туреччини. Було повністю відновлено пряме авіаційне, морське і сухопутне (автомобільне) сполучення між двома країнами. У Грузії працюють сотні російських компаній, росіяни купили тисячі об'єктів нерухомості. У минулому році в Грузію приїхала рекордна кількість туристів з Росії - тільки офіційно понад 1,4 млн осіб - майже третина із загального 4,8 мільйонного туристичного потоку. Ще близько 600-800 тисяч росіян відвідали Грузію в індивідуальному порядку. З січня по травень 2019 року громадяни Росії побували в Грузії близько 540 тисяч разів, що на 31% більше даних за той же період 2018 року.
«Провів три дні в Грузії. Я не впевнений, що влада повністю розуміє наслідки своєї політики відкритих дверей відносно Росії. З такою великою кількістю «туристів» (ФСБ), з такою великою кількості землі, яку купують російські бізнесмени, вони можуть прокинутися одного дня і виявити не 20%, а 100% окупованої території», - такими враженнями днями поділився після відвідин Грузії директор Центру Байдена Майкл Карпентер.
З життя «русофобів»
Втім, одночасно можна було спостерігати багаточисельні прояви «латентної русофобії» нинішньої, нібито проросійської, грузинської влади. Наприклад, регулярне ухвалення за ініціативою Грузії «антиросійської» резолюції на Генеральній Асамблеї ООН. Започаткував цю традицію офіційний Тбілісі ще за часів влади Міхеїла Саакашвілі, продовжує цю політику і «Грузинська мрія».
У черговий раз Генасамблея ООН ухвалила резолюцію «Про статус вимушено переміщених осіб і біженців з Абхазії, Грузія і Цхинвальського регіону/Південної Осетії, Грузія» майже три тижні тому, 5 червня. У документі ці грузинські регіони називаються окупованими територіями, без всяких евфемізмів.
Показовим також є заяви Саломе Зурабішвілі, зроблені відразу після перемоги на президентських виборах 2018 року. В своєму першому інтерв’ю для ВВС у листопаді минулого року політик, якого підтримала «Грузинська мрія» Іванішвілі, заявила: «Я думаю, що зараз, після російсько-грузинської війни 2008 року, той факт, що Росія вважає незалежними за фактом дві окуповані території, блокує будь-яку можливість діалогу з Росією... Я не думаю, що поки Росія поводиться так на лінії окупації, де кожен день викрадають людей, і поки ця лінія, ця постійна загроза, рухається вглиб нашої території, все ближче до Тбілісі, а також з урахуванням того, як Росія зараз веде себе щодо України, не думаю, що сьогодні ми можемо перейти до співпраці».
Покарання за «русофобію»
Не можна сподіватися, що в Росії не фіксували всі «русофобські» дії та заяви грузинської влади. І події 20-21 червня тем більше не залишись без уваги Кремля.
Наступного дня після бурхливих протестів під стінами грузинського парламенту ситуація в Грузії обговорювалася на засіданні російської Ради безпеки під головуванням президента Володимира Путіна. За підсумками зустрічі прес-секретар президента Дмитро Пєсков повідомив, що «спровокована екстремістськими елементами русофобська провокація щодо російських парламентаріїв була розцінена як дуже небезпечний прояв».
Увечері 21 червня президент Росії підписав указ «Про окремі заходи щодо забезпечення національної безпеки Російської Федерації і захист громадян Російської Федерації від злочинних та інших протиправних дій».
Згідно з указом Путіна:
- з 8 липня 2019 р російським авіакомпаніям тимчасово забороняється здійснювати повітряні перевезення громадян з території Російської Федерації на територію Грузії.
- туроператорам і турагентам на час дії цієї заборони рекомендовано утримуватися від реалізації громадянам туристичного продукту, що передбачає перевезення громадян з території РФ на територію Грузії.
- Уряду Російської Федерації наказано вжити заходів щодо забезпечення повернення в РФ російських громадян, які тимчасово перебувають на території Грузії, а також їх багажу.
Російські ЗМІ стверджують, що Путін підписав указ після публічних заяв президент Грузії Саломе Зурабішвілі, яка назвала Росію «ворогом і окупантом». Окрім того, дії та заяви уряду та правлячої партії в цілому теж були, на думку російської сторони, занадто поблажливими до протестувальників.
«Президент республіки, замість того, щоб визнати провину, назвати провокацію і її ініціаторів тими словами, яких вони заслуговують, публічно заявила, що «Росія - окупант і ворог Грузії!», «Ворожу позицію «опозиції» можна ігнорувати, якщо є інша позиція влади», - обурюються російські видання, висловлюючи загальну думку.
Фактично, саме демонстративне об'єднання на «ґрунті русофобії» учасників протестів і офіційної влади і викликало жорстку реакцію Кремля.
Мир, дружба… чи ні?
У Москві давно накопичували претензії до Тбілісі – і резолюції ООН, і заяви нинішнього президента країни, і багато інших слів та справ не залишались непоміченими. Але події 20-21 червня стали останньою краплею. Російська влада продемонструвала, що не збирається розвивати стосунки – нехай і суто економічні – із країною, яка на всіх рівнях, від протестувальників-студентів до глави держави – на весь світ називає її ворогом та окупантом.
У Грузії реагують на чергове загострення відносин із РФ доволі стримано.
«Туристи повинні мати можливість приїжджати до нас, тому що вони обожнюють Грузію. А політики і керівники повинні знайти рішення проблеми, яка стала причиною того, що відбулося. Вирішити цю проблему означає знову об'єднати грузинські території. Але це не повинно жодним чином впливати на туристів і населення, не повинно позначатися на мирній обстановці, яка попри все склалася у Грузії», - сказала Саломе Зурабішвілі в інтерв'ю Euronews.
Схоже, грузинські політики не втрачають упевненість, що можна розвивати економічні стосунки із окупантом, одночасно не відступаючи від позицій захисту територіальній цілісності та суверенітету держави, тобто продовжувати попередню політику.
Дилема окупованих
Подальший розвиток ситуації, у першу чергу, залежить від того, чи готовий Путін до гібридного наступу на Грузію. Якщо так, треба чекати подальшої ескалації конфлікту як по лінії Москва-Тбілісі, так і всередині самої Грузії.
Якщо ні, в Кремлі не захочуть продовжувати підігрівати ситуацію в зоні замороженого конфлікту, офіційний Тбілісі отримає можливість подальшої реалізації своєї політики економічно вигідного співробітництва із окупантом. Втихомирять пристрасті, вибачаться, зроблять кадрові перестановки…
Вже через три дні після початку протестів російські ЗМІ із посиланням на джерела в МЗС почали тиражувати думки на підтримку другого варіанту розвитку подій – про те, що Росія обмежиться припиненням авіасполучення, і подальшої ескалації напруженості в стосунках двох країн чекати не варто.
Але після подій 20 червня постає інше питання: чи вдасться грузинській владі і далі підтримувати дружні стосунки із Росією – хоча б суто в сфері торгівельно-економічних відносин - з огляду на настрої власних громадян?
Можна довго розмірковувати на тему того, хто стоїть за нинішніми протестами і будувати «схеми змов» із різними учасниками та дієвими особами. Але факт залишається фактом: багато людей в Грузії, в тому числі молодь, яка не воювала ані на початку 1990-х, ані в 2008-му, не хоче забувати про втрату 20% території, попри роки російської пропаганди про необхідність змиритися із «незалежністю» Абхазії та Південної Осетії. Грузини готові відстоювати свою позицію.
Двоєдиний принцип - «окупація не є перешкодою до розвитку економічних стосунків з окупантом», але «економічні стосунки не є мотивом для зняття претензій стосовно окупованих територій», який багато хто вважає прийнятним і для України, для Грузії часів «Грузинської мрії» став основою державної політики. Треба визнати: це дало грузинської економіці неабиякі дивіденди. Але продовження руху в цьому ж напрямку може призвести Грузію врешті-решт або до розриву тісних економічних зв’язків із окупантом, або до відмови від своїх окупованих територій.
Наталя Іщенко, Інститут світової політики для «Главкома»
Коментарі — 0