Балансування між боргами та регулюванням: український ринок газу взимку

Зима – традиційно проблемний період для української влади. Проте, наступна зима може стати ще більшою проблемою, ніж зазвичай, через зростання цін на енергоносії в Європі. Щоб впоратися з проблемою, уряд намагається застосовувати політику «ручного регулювання». Питання в тому, чи буде це ефективно? І чи будуть непередбачені наслідки?

Державні компанії беруть субсидування на себе

Зима 2021–2022 років очікується важкою для України. Ціни на газ в Європі досягають рекордного рівня; українські електростанції накопичили лише близько чверті необхідного вугілля; а більшість державних енергокомпаній або збиткові, або ж балансують на межі. У будь-якій країні з низькими доходами населення, як-от Україна, ціни на енергоносії, є особливо чутливою темою як політично, так і економічно. Щоб вирішити цю «гарячу» проблему, уряд та державна компанія «Нафтогаз» зобов’язалися постачати газ домогосподарствам, теплокомунальним підприємствам та бюджетним організаціям за фіксованими цінами.

Однак зі зростанням цін на вільному ринку фіксована ціна для домогосподарств виявилась у кілька разів нижчою за «ринкову». Таким чином, Нафтогаз стикається з двома проблемами. По-перше, він не має достатніх ресурсів власного видобутку газу, щоб задовольнити попит українських споживачів. Програма нарощення газовидобутку 20/20 не те що не була виконаною, натомість «Нафтогаз» навіть незначно скоротив видобуток. Наростити видобуток за ці роки вдалося лише приватним компанія. І тут виникає друга проблема: «Нафтогазу» доведеться купувати газ у вітчизняних чи іноземних компаній за дуже високою ринковою ціною. Проте, на це в Нафтогазу банально може не вистачати грошей: у 2020 році «Нафтогаз» отримав збитки в розмірі 19 млрд гривень, а за перше півріччя поточного року збиток склав 1,7 млрд.

Щоб вирішити проблему цього фінансового дефіциту, Кабмін схвалив виплату Нафтогазу в розмірі 47,9 млрд гривень від іншої державної компанії – Оператора газотранспортної системи України (ОГТСУ), відповідального за транспортування та транзит газу. Платіж розглядається як своєрідна компенсація Нафтогазу за втрату доходів від транзиту газу після анбандлінгу, передбаченого Третім європейським енергетичним пакетом, наприкінці 2019 року.

Борги між природним монополіями газового ринку: пошук крайнього

Природно, що тепер ОГТСУ намагається отримати більше грошей, у тому числі за рахунок стягнення боргів зі сторони «облгазів» – операторів газорозподільних мереж (ОГРМ). Протягом багатьох років ОГРМ не виконували усі свої фінансові зобов'язання перед ОГТСУ. Це, зокрема, включало і деякі спірні борги, які виникли через необдумане державне регулювання, як-от ситуація із волюнтаристською зміною норм споживання газу для споживачів, не обладнаних приладами обліку. Але ключовою причиною стало те, що тариф на розподіл газу, встановлений після реформи газового ринку 2015 року, не покривав усіх витрат компаній. Це призвело до збитковості ОГРМ і недоплат Оператору ГТСУ. І ключова причина такої ситуації вже традиційна для України: держава намагалася утримувати низькі тарифи на розподіл, щоб забезпечити нижчі ціни для кінцевих споживачів.

Ще одна проблема, яка сприяла зростанню заборгованості ОГРМ, виникла минулої зими. Невдовзі після лібералізації ринку газу для домогосподарств, які тепер повинні були платити ринкову ціну, а не низьку регульовану. Деякі домогосподарства повідомляли про нижчі рівні споживання взимку, сподіваючись заплатити за ці обсяги влітку, коли очікувана ціна буде нижчою. Але оператори ГРМ були фінансово відповідальними за небаланси – спожитий, але не оплачений газ, не могли покрити ці суми, і заборгованість операторів ГРМ перед ОГТСУ зросла. Згодом уряд та НКРЕКП вирішили повторення такої проблеми шляхом запровадження річної ціни газу для населення.

Нещодавно ОГТСУ заявив, що борги операторів ГРМ складають 10,9 млрд гривень. Але ключове питання – за якою ціною газу було розраховано цю суму. Сьогодні тариф на розподіл передбачає, що ціна газу, необхідна для покриття виробничо-технологічних втрат у системі, становить близько $220 за тисячу кубометрів. Через зростання ринкових цін на газ протягом останнього року, ОГРМ не можуть придбати достатньо газу, щоб покрити дисбаланс на рахунках, і тому виникають нові борги перед ОГТСУ. По факту, і оператор ГТС, і оператори ГРМ знаходяться у полоні державного регулювання, хоча часто ці відносини дуже політизуються.

Тонкий лід регулювання приватного газовидобутку

У світлі браку коштів на закупівлю дорогого газу та недостатнього видобутку з боку Нафтогазу для забезпечення потреб населення та комунальних послуг влада почала шукати екстремальніші рішення.

У середині жовтня голова парламентської фракції правлячої партії «Слуга народу» Давид Арахамія висунув ідею обмежити ціни на газ, який видобувають приватні компанії, і продавати його бюджетним організаціям за регульованою ціною. Цей крок – форма ручного регулювання ціни на газ, якому рішуче протистоять приватні газовидобувники, має бути лише тимчасовим, сказав Арахамія, і лише для того, щоб протидіяти зростанню цін на газ в Європі.

На перший погляд, ця ініціатива може здатися лише спробою впоратися з ціновою кризою, яка зачіпає Україну як імпортозалежну країну. Але це може виявитися недалекоглядним рішенням зі шкідливими наслідками для українських виробників газу та відносин країни з міжнародними організаціями, такими як МВФ, які хочуть бачити в Україні сильний вільний газовий ринок. Проте і це не усе, адже цей крок може мати і негативні наслідки для національної безпеки України.

Запровадження ручного регулювання цін на газ загрожує відкриттям ящика Пандори, коли у майбутньому уряд піддаватиметься спокусі знижувати ціни вручну за будь-якої нагоди. Такий розвиток подій цілком можливий, якщо врахувати давню традицію популізму в Україні щодо цін на енергоносії та численні обіцянки президента Володимира Зеленського, лідера партії «Слуга народу», зменшити рахунки за комірне для населення протягом його виборчої кампанії. І фактично тариф на електроенергію для домогосподарств було знижено в серпні 2021 року, хоча і попередня ціна не покривала собівартості виробництва, а ключові компанії, які забезпечували населення електроенергією, були збитковими.

Другим і пов’язаним з цим наслідком є удар по прогнозованості ведення бізнесу в середовищі непередбачуваного ручного регулювання, що, у свою чергу, означає зниження інтересу інвесторів до України. Минулого року у країні спостерігався один із найнижчих рівнів прямих іноземних інвестицій. Правда, значною мірою це було викликано пандемією COVID-19, але ще одним фактором, що вплинув на це, були величезні недоплати або несплати зеленого тарифу виробникам відновлюваної енергії, попри юридичні гарантії, що вони будуть оплачені. Ручне регулювання може повністю знищити інтерес інвесторів до газодобувних компаній.

І останнє – Україна має терміново збільшити внутрішній видобуток газу, щоб стати самодостатньою. Нинішня угода про транзит газу з Росією закінчується у 2024 році, і ця країна вже веде новий раунд спроб шантажу за газ. Якщо Україна не буде транзитувати газ після 2024 року, імпорт газу з Європи може бути технічно складним і дорожчим. Зараз настав час працювати над збільшенням видобутку газу для досягнення енергетичної самодостатності, яка тісно пов’язана з національною безпекою та економічним добробутом громадян України.

Оригінал статті