2020 рік для української митниці: від фішки в казино до нової надії

Для митниці минулий рік був унікальним. Назвіть мені ще хоча б один орган влади, де за рік змінилося п'ять керівників. Мені здається, навіть в штрафбатах воюючих армій не було такої «плинності» командного складу.

Після приземлення з космосу «Нової митниці» Макса Нефьодова за короткі три місяці намагався привести її в норму Ігор Муратов, що дуже і дуже не подобалося баригам всіх мастей і Мінфіну, який вкусив принади кадрових рішень. В результаті, митницю розіграли, як фішку в казино – і тим же баригам віддали на годування. Виглядало все досить прямолінійно, бридко, але зрозуміло. Як для тієї ж армії, якій дають три дні на розграбування взятого міста. Дали три місяці. Хлопці багато встигли, починаючи з кадрової реанімації негідників-заробітчан та іншої митної шантрапи.

Але, щось там розгорнулося-повернулося в районі вулиці Банкової. Бригаду «Кради-беги» знесли. На короткий час передали митницю симпатичному, але випадковому хлопцеві. І, нарешті, під кінець 2020-го визначилися, призначивши керівника з репутацією, управлінським і політичним досвідом. Чесно кажучи, навіть не очікував. Занадто яскраво лупить Банкова в кадрові штанги. Але, тут визнаю. Кадрове рішення щодо першої особи митниці та її розворот до нормальної, професійній роботі заслуговує однозначної підтримки.

Звичайно, рік втрачено. Але, якщо президент забезпечить адекватну підтримку митному відомству, Кабмін не розглядатиме митницю, як дійну корову бюджету, Мінфін прибере своє примітивне і непотрібне кадрове кураторство, отколядовавші силовики повернуться з зон митного контролю в свої зони відповідальності – буде результат.

Він простий як кут будинку на Дегтярівській – швидка, зрозуміла, дешева митниця для бізнесу, непомітна для громадян. А ще – надійна і дбайлива для своїх співробітників. Хоча, це вже передноворічні мрії.

Але, чому б і не помріяти?