Найграндіозніший виклик для нашої країни

Цікаво, чи в цей історичний час, коли склалися всі передумови позбавитися впливу російської культури і дати нарешті справжній українській культурі заповнити собою всі пустоти – чи в цей доленосний час «наші олігархічні» канали повернуться обличчям до нас, українців, до наших письменників, філософів, поетів, драматургів, композиторів, фольклористів чи й далі творитимуть своїх «моральних авторитетів» та «агентів впливу» активно піаритимуть нечисленну групу, створеної ними ж псевдоеліти, яку і сьогодні так наполегливо утримують, попри все, на плаву, в телевізійному ефірі?

Мова йде не про кілька імен, які можливо додадуться до нині одіозних – ідеться про широкий культурний контекст, який включатиме в себе літературні, музичні, поетичні песоналії, незаслужено забуті імена, і взагалі – сам процес побудови власного культурного Пантеону, не дутих, а справжніх культурних ієрархій в кожній окремо галузі культури і мистецтва.

Без цієї важливої справи Україна ніколи не стане повноцінною країною зі своєю власною інтелектуальною і мистецькою елітою, а залишиться колонією – лише передасть важелі керування собою в інші руки.

Чому так важлива роль засобів масової інформації в цьому процесі? Та тому що саме вони виступають у ролі справжніх каталізаторів, здатних творити тренди не лише для внутрішнього користування, а й для всесвітньої цікавості. Згадаймо «Червону калину», яку сьогодні заспівали у всьому світі – чи можливий був би цей феномен без масової підтримки ЗМІ?

Я впевнений, що незаслужено відставлених і забутих творчих імен в Україні предостатньо. І якщо ми претендуємо стати повноцінною державою, ми просто змушені міняти культурну парадигму – і хай хтось не сподівається, що вона і надалі лишатиметься попсово-кватально-карамельною і вихолощеною від будь-яких глибинних психологічних самоосмислень.

Так, це викличе певні незручності для гламурного чи вузьколобого споживача, котрий звик, аби його розважали численними веселими шоу. Ми в цьому досягли неабияких висот. Але, помоніторивши трохи телеканали багатьох Європейских країн, можете самі переконатися, що частка таких пустопрожніх програм у них значно менша, ніж це було у нас до останнього часу.

Тож попереду, після остаточної військової перемоги, перед Україною стоїть грандіозна проблема докорінної перебудови власного інформаційного простору, який, зокрема, має ще й бути монолітним як стіна до всього, що пливтиме до нас із Північного Сходу!

Дуже важливо, аби ця задача не каналізувалася на рівні знесення пам»ятників російських письменників та перйменувння вулиць чи станцій метро. Бо руйнувати легше, аніж будувати. І відбудовувати міста буде легше, аніж будувати власний український ментальний простір. У цього простору має бути українське минуле, українське сьогодення, а відтак українське майбутнє.

Це – найграндіозніший виклик для нашої країни. І не треба цього боятися. Боятися, як ми зрозуміли, треба зовсім іншого!

Та й взагалі – не варто нічого боятися!