Це вперше, коли на боці України найсильніші держави світу

Зараз в тренді критикувати НАТО, що вони нам недостатньо допомагають. Звичайно, недостатньо. На війні взагалі не буває нічого «достатньо». Але давайте спробуємо трохи подумати. Без зайвих емоцій, хоч зараз це дуже важко.

Україна не є членом НАТО і жодних прямих забов’язань допомогати нам у НАТО нема. Чому так сталося? З багатьох причин. Працювало московське лобі. Це ясно.

Але давайте згадаємо, якою Україна була у 1991, 1994, 2010, та навіть у 2008 році, коли був той самий треклятий Бухарестський саміт.

У 1991 році у нас була комуністична монобільшість у парламенті і президент – ідеолог ЦК КПУ. Чорновіл набрав 25%, але і він ні про який вступ у НАТО тоді не говорив. У 1994 році переміг проросійський кандидат в президенти. У 2010 – взагалі янукович. Уявляєте, у нас янукович президентом був. Не уявляється зараз, так. А тоді пів країни за нього голосувало. У 2008 році який відсоток українців був за вступ до НАТО? 15%? 18%? Щось типу того.

Так от, у НАТО ми тоді не вступили, бо тодішня Україна і Україна сьогоднішня – це дуже різні країни. І це дуже добре, що сьогодні ми такі єдині і патріотичні. Але так було, на жаль, не завжди.

Так, сьогодні ми не в НАТО і альянс не має перед нами юридичних забов’язань.

Але хто сьогодні дає нам зброю? Країни НАТО. Легше нам було би без цієї зброї?

Хто сьогодні лупить московію пекельними санкціями? Країни НАТО. Легше нам було би без цих санкцій?

Хто сьогодні надає нам фінансову підртимку? Країни НАТО. Легше було би нам без цих грошей?

Мало помагають? Так. Треба працювати, вести перемовини, переконувати, щоб допомога була суттєвішою.

Просто нагадаю, що це вперше в історії, коли на боці України найсильніші держави світу. Сто років назад Антанта (тодішнє НАТО) не продавала УНР навіть ліки. І підтримувала наших ворогів. Так було. А зараз не так. І це добре.

І ще. Помагають нам тільки тому, що ми боремося. І боремося дуже успішно. Це головне. Але допомога ніколи не буває зайвою.