Що варто вдосконалити в програмі Кабміну

Одна справа заявити про наміри, а інша, написати подібний план виконання цих намірів. Можна діяти і без детального плану. Але, по-перше, в демократичній державі, якою є Україна, що знаходиться в стані радикальної трансформації внутрішньополітичного та економічного життя, це буде не правильно. По-друге, наявність такого документа дисциплінує і виконавців, і народні маси. Оскільки Уряд не зможе досягти своїх цілей, в разі, якщо народ не підтримає його Програму.

Перейду до деталей. У вступі Програми Уряду (далі - Програма) є тільки невелика згадка про суть економічної політики, яка буде ним проводитися. Автори Програми вважають, що Україні необхідне стрімке інклюзивне зростання, яке відбудеться завдяки розширенню економічної свободи і створенню рівних правил для всіх. І це призведе, на їхню думку, до того, що ми зможемо отримати іноземні інвестиції, які сприятимуть збільшенню ділової активності та підвищенню продуктивності праці. Фундаментом позитивних змін в економіці стане якість людського капіталу, який визначається культурою і освітою.

Таким чином, перше, що автори Програми стверджують - головним чинником зростання країни стане прихід в країну іноземних інвестицій. Але це є не інклюзивним (а точніше ендогенним) фактором, як написано в Програмі, а, як прийнято, вважати в світовій економічній науці - екзогенним фактором. Таке зростання прийнято називати солоуіанським, в честь лауреата Нобелівської премії Роберта Солоу, який детально описав цей вид зростання.

Друге, що стверджують автори Програми, це те, що якість людських ресурсів в Україні має сприяти, насамперед, залученню іноземних інвестицій. Виходить, що ми перш за все турбуємося про діяльність іноземних компаній в Україні, а не про розвиток свого національного виробника? Тоді ми спочатку закладаємо нерівні конкурентні умови для змагання між українськими та іноземними компаніями. Тому що іноземні компанії і технологічно досконаліші наших, і мають набагато більше можливостей до доступу на ринки капіталу.

Крім того, в Програмі не вказано яким чином буде досягатися зростання, пов'язане зі збільшенням зовнішньої і внутрішньої торгівлі (смітіанське), і зумовлене технологічними змінами (шумпетеріанське). Зараз практично всі країни стурбовані тим, як вони будуть виглядати в умовах четвертої промислової революції. Ми ж, схоже, не збираємося займатися розвитком технологій і спускаємо цю проблему в стихію ринку. Отже, розвиток технологій - турбота лише підприємців, а держава лише спостерігає за цим процесом, так вважають автори Програми.

У вступі Програми сказано про необхідність стимулювання економіки (але без конкретики), і про те, що на ці цілі буде витрачається до 70% нових надходжень коштів до держбюджету. Причому автори Програми впевнені, що інклюзивне (ендогенне) зростання в економіці України буде, і це стане основним джерелом грошових надходжень до державного бюджету - 1% інклюзивного зростання, стверджують автори програми, дасть 15 млрд. гривень надходжень до бюджету. Що тут не так? Економічне зростання є бажаним результатом зусиль держави. Однак, це зростання може бути, а може його і не бути - таке часто бувало в історії економіки навіть при найкращих урядових програмах. Або зростання може бути недостатнім. Україна тому і є однією з найбідніших країн Європи, бо ми до цього часу не росли так, як, наприклад, економіка нашого сусіда Польщі (стартували на початку 1990-х років приблизно з однієї позиції). Ось це і є нашою проблемою. До речі, всі попередні Уряди також намагалися досягати високих темпів довгострокового зростання української економіки, при тому, що у них це не дуже виходило. Тому незрозуміло, як дерегулювання економіки, на яке роблять акцент автори Програми, радикально змінить правила гри, і чому ми станемо відразу рости, скажімо, на 5-7% на рік. При тому, що ми говоримо про стабільне зростання протягом кількох років поспіль - 40% за 5 років.

Таких прикладів економічного зростання в світі дуже мало, і, як правило, це приклади країн, що розвиваються, які проводять жорсткі заходи промислової політики. Зосереджені ці країни переважно в Східній Азії («азіатські тигри»). Немає прикладів швидкого і стійкого зростання країн, які всього лише дерегулювали свою економіку. Ми ж, як випливає з Програми, не збираємося займатися промисловою політикою в стилі «азіатських тигрів». Звідки тоді будуть такі темпи зростання?

Про яке стимулювання економіки говорять автори Програми, якщо ми розраховуємо на інклюзивне (ендогенне) зростання української економіки? Кого і як будуть стимулювати, в результаті яких заходів? І як це узгоджується з лібертаріанською спрямованістю Програми? Адже стимулювання виробників в наборі лібертаріанських методів управління економікою є нонсенсом. «Австрійська» теорія економіки, що є однією з основ лібертаріанської доктрини, яку сповідує Уряд, не допускає фінансове стимулювання економічних агентів. Таким чином, автори Програми не зовсім чітко розуміють природу лібертаріанської доктрини, тому у них і суперечливий набір обраних методів досягнення економічного зростання.

Програма заявляє про масштабне зростання української інфраструктури. Буде відремонтовано 24 000 км доріг, побудовано 5 глибоководних портів і 15 аеропортів. Однак не сказано про те, звідки на це візьмуться гроші? Ми знаємо про масштабне будівництво інфраструктури, наприклад, в ОАЕ і в Китаї. У першому випадку гроші беруться з рясної нафтової ренти, у другому - за рахунок того, що Китай став світовою фабрикою і гроші отримує від продажу своєї конкурентоспроможної продукції на світових ринках. Де візьмемо ці гроші ми?

У Програмі заявлено, що ми отримаємо 50 млрд. дол. іноземних інвестицій. Як це можна знати напевно? Виходить, що ми розраховуємо на будівництво вищевказаних об'єктів, припускаючи, що обов'язково отримаємо гроші від міжнародних інвесторів. А якщо не отримаємо? Адже ми знаємо, що далеко не всі країни в світі є інвестиційно привабливими. У Болівії, наприклад, міжнародні інвестори не поспішають будувати сучасну інфраструктуру. А в Китай приходили прямі іноземні інвестиції тому, що в КНР поєднуються освічений персонал і його готовність працювати по 12 годин на день за невисоку зарплату, це стало привабливим для іноземних інвесторів. Які тому і розміщували там свої підприємства в 1980-1990-х роках. У нас же зовсім інша ситуація. Багато наших кваліфікованих працівників вже покинули країну. І мало хто з українців буде працювати по 12 годин день (це порушення нашого трудового законодавства). Чому тоді до нас прийдуть прямі інвестиції в заявленому Програмою обсязі?

У розділі 7 Програми (Міністерство економіки) є твердження, що за рахунок «зменшення бар'єрів для експорту українських товарів і послуг» наш експорт збільшиться в два рази. Правда, не вказано за який період відбудеться збільшення експорту в два рази. Але, як таке можна знати напевно? Адже ми сьогодні торгуємо в основному сировиною. Збільшення експорту сировини в два рази викликає великі сумніви. Також викликає сумнів, що ми незабаром зможемо збільшити експорт за рахунок збільшення частки продукції високих переділів. У нас сьогодні немає такої продукції, яка могла б бути конкурентною на світових ринках. Та й створення такої продукції займає не 5 років, а більше.

В цілому Програма уряду швидше є набором тверджень «за все хороше проти всього поганого», і не носить конкретного характеру. Неможливо, в цілому, зрозуміти з Програми, як і за рахунок яких коштів, і в які терміни буде досягнуто те, що стверджується в ній. Не написано, наприклад, в ній те, що приріст нашого експорту сьогодні можливий тільки за рахунок зростання технологічної продукції, бо приріст експорту сировини можливий тільки в невеликій мірі, до того ж ми вже знаходимося на межі своїх виробничих можливостей у виробництві сільгосппродукції, виходячи з існуючої сьогодні технологічної парадигми.

Не написано в Програмі про те, що, з огляду на нинішній стан нашого технологічного розвитку, ми можемо рости тільки за рахунок залучення іноземних інвестиції в збірку продукції. Можна звичайно, розвивати і своє технологічне виробництво, але це заходи промислової політики, а вони фундаментально суперечать лібертаріанській спрямованості Кабінету міністрів. І ми повинні запропонувати щось екстраординарне іноземцям, щоб вони захотіли відкрити складальні виробництва у нас, а не в країнах Центральної Європи. Не написано, що для цього нам треба піднімати середньо технічну освіту в країні, оскільки для збірки верстатів і автомобілів у нас в країні, потрібні не науковці, а майстри і висококваліфіковані робітники. Ось реалістичні методи підвищення темпів економічного зростання. Якщо ми не станемо реалістами, то і всі наші прекрасні бажання так і залишаться лише бажаннями, які ніколи не втіляться в життя, якщо ми не будемо створювати для них спеціальні умови, передбачені сучасною економічною наукою.

Як бенчмарк (зразок для застосування, орієнтир) для уряду пропоную йому скористатися теорією Нобелівського лауреата Пола Ромера і теорією Філіпа Агійона. Вони детально описують, як країнам, що розвиваються в сучасну епоху скорочувати відставання від розвинених країн за рахунок саме інклюзивних (ендогенних) методів управління економікою, а не за рахунок екзогенних. Деякі з цих шляхів я описав в попередньому абзаці, додам ще.

Агійон пише, що процес інновацій сильно залежить від положення країни щодо «технологічної межі», тобто того, де вона знаходиться по відношенню до світового технологічного рівня. Країна, яка перебуває на краю технологічної межі, змушена винаходити нові технології, щоб рости. А країни, що розвиваються, такі як Україна, можуть просто виробляти (копіювати) те, що вже винайдено в інших країнах. Збільшуючи, таким чином, свою продуктивність, отже, і прискорюючи економічне зростання. Тому копіювання і винахід нових продуктів вимагають різних видів освіти. При імітації найбільш важлива прикладна технічна освіта, головним чином середньотехнічна.

Ромер описує більш просунуту стадію, до якої приходить країна через копіювання технологічної продукції. Технологічні національні монополії, захищені державною політикою (патентне право, наприклад), що створюють унікальні продукти, призводять країну, що вже зростає хорошими темпами, до стійкого економічного зростання.

Таким чином, стійким може бути тільки ендогенний технологічний розвиток - спочатку «винайдено не тут» (по Агійону), потім, після підходу до краю технологічної межі, через фундаментальні наукові дослідження та НДДКР до самостійного виробництва унікальних технологічних товарів.

Але в тому і в іншому випадку для економічного зростання упор робиться на розвиток внутрішніх ендогенних факторів, а саме на розвиток національного технологічного виробництва, а не на екзогенні фактори (тільки зовнішні інвестиції), які можуть призвести якийсь короткостроковий сплеск економічного зростання. Але після того як вони підуть, країна залишається «біля розбитого корита».

І ще одна ідея для Уряду - нам сьогодні потрібно не руйнувати монополії, а змушувати їх переходити від екстенсивного розвитку до інтенсивного технологічного розвитку, як це робили, наприклад, свого часу в Південній Кореї. Через наслідування (копіювання) переходити до виробництва унікальних продуктів. Ми це вже в 1960-і роки проходили, причому досить успішно. Треба просто повторити.

Програма Уряду потребує подальшого вдосконалення. І це нормально - постійно доповнювати документ. Головне, що вона є в Уряду. А ідеальних Програм не буває. Думаю, Уряд має до подальшого доопрацювання документа залучати компетентну експертизу, теоретиків і, головне, практиків. Тих, хто одного разу схоже вже робив. Звичайно, якщо Уряд дійсно хоче досягати всіх тих показників, про які він заявив у своїй Програмі.