Що не так з цінами в Україні? Популярно про інфляцію
Понад 70% інфляції сформовано позиціями продовольчої групи
Як і кожного місяця всі, але переважно частина українського політикуму знаходиться в очікуванні популярного статистичного показника – індексу споживчих цін. Вірити йому чи ні – справа індивідуальна. Для опозиції – це можливість сказати, що влада не вміє боротися з цінами, для влади, що все зроблено, щоб не було ще більше. У кінцевому розумінні – хто відповідальний за інфляцію – Нацбанк. А там скажуть: ми незалежні. Тому інфляція в Україні відповідальна сама за себе. То капуста винна, то банани, то яйця – до речі, найбільше зростання з 2023 року. То хто ж там в НБУ відповідальний?
Але тепер все по порядку.
Інфляція дещо знизила прискорення. За підсумками травня річна інфляція склала 8,2% (проти 8,6% в квітні), до попереднього місяця ціни зросли на 0,9%. Основна причина зниження інфляційного прискорення – висока база порівняння минулого року: у травні минулого року місячне зростання цін становило +1,4%, тоді як у травні поточного року: +0,9%.
Приріст до відповідного періоду попереднього року
Фундаментальна причина прискорення української інфляції залишається немонетарною. Це – торговий дефіцит обсягом $67 млрд на рік (понад 30% ВВП), який викликаний зростанням оборонних потреб та ударами Росії по виробничій базі підприємств, а не монетарним «перегрівом економіки». Дефіцит товарів доводиться компенсувати імпортом, що тисне на ціни та обмінний курс гривні. Інші немонетарні чинники інфляції: зростання світових цін на енергоносії, девальвація гривні, податкова політика, погодні умови для урожаю, торгові обмеження тощо.
Компоненти інфляції із найбільшою та найменшою зміною цін
Композиція інфляції. Найбільший внесок у приріст інфляції формують товари продовольчої групи, автомобільне паливо та транспортні послуги. Їх внесок становить понад 70% показника інфляції. Натомість товари легкої промисловості, побутова електроніка, комунальні послуги – залишаються категоріями, які суттєво стримують інфляцію.
Волатильність інфляції. Розмах річної зміни цін становить майже 60 відс. пунктів: від -17% на овочі до +39% на паливо, що говорить про ситуативність драйверів інфляції, а не про єдиний інфляційний тренд. Понад 70% інфляції сформовано позиціями продовольчої групи.
Основним драйвером інфляції є ріст цін промислових виробників (+40% за рік, в т.ч. на енергоносії +74%). Інші вагомі фактори інфляції – підвищення акцизів на тютюн та пальне, ріст світових цін на енергоносії та олію, девальвація гривні.
Фактор девальвації гривні поступово набирає інфляційного впливу на споживчі ціни (у травні вже +6% щодо долара США проти минулого року). Близько 50% споживчих витрат та близько 30% матеріальних витрат виробників – становлять імпортні товари, що формує девальваційно-інфляційну спіраль.
Стримує інфляцію державне регулювання цін окремих категорій товарів та послуг (зокрема в частині комунальних послуг), невизначеність, а також статистичний ефект високої бази порівняння минулого року (особливо в частині цін на м’ясопродукти та яйця).
Роль монетарної політики залишається контрпродуктивною відносно інфляційних цілей. Це пояснюється як характером інфляції, так і крайньою слабкістю монетарних інструментів. Жорстка монетарна політика обмежує можливості бізнесу розширювати виробництво, що в умовах суттєвого торгового дефіциту провокує додаткову структурну інфляцію замість її пригнічення. Держава витрачає колосальні суми на монетарні інструменти стримування інфляції (вже 330 млрд грн за 2022-2026 роки), які де-факто більше спричиняють інфляцію, ніж її стримують.
Боротьба з інфляцію ціною втрати кредитного плеча економіки. У результаті тривалого періоду жорстких монетарних умов відбулося суттєве стиснення мультиплікатора грошової маси, а рівень кредитування економіки скоротився до найнижчих у світі 14% ВВП. Безкомпромісна процентна боротьба НБУ з інфляцією знизила стимули банків до фінансового посередництва – за період війни частка кредитів у складі активів банків впала з 37% до 29%. Пасивність банків у перерозподілі заощаджень економіки на інвестиційні цілі – погіршила ключовий макроекономічний баланс країни «заощадження - інвестиції», що збільшило потреби країни у зовнішній допомозі.
Інфляційний таргет. Фундаментальна проблема діючого монетарного дизайну НБУ – занадто низький інфляційний таргет (5%), який утримується з довоєнного періоду і не відповідає економічним умовам України. Занижений інфляційний таргет призводить до встановлення необґрунтовано жорстких параметрів процентної політики (яка в результаті скеровується на досягнення апріорі недосяжних цільових показників інфляції).
Інфляційні прогнози НБУ. Наслідком невідповідності інфляційного таргета є суттєві похибки прогнозів НБУ (навіть незважаючи на їх щоквартальний перегляд). У 2026 році НБУ вчергове переніс строки досягнення інфляційного таргета з 2027 на 2028 рік.
Отож бо маємо, що маємо, а саме:
- Поточна інфляція в Україні фундаментально обумовлюється колосальним торговим дефіцитом і реалізується переважно через канали зростання витрат (на енергоносії, іноземну валюту, податки тощо). За таких умов вплив монетарних інструментів на базові джерела інфляційного тиску є обмеженими.
- Девальвація валютного курсу стала додатковим фактором прискорення інфляції. Канали її впливу реалізуються через подорожчання енергоносіїв, інвестиційного обладнання, імпортної сировини та безпосередньо споживчого імпорту.
- Ефективність процентної політики НБУ щодо стримування інфляції залишається низькою через специфіку поточної інфляційної динаміки, а також через слабкість інструментів монетарної трансмісії. Процентна політика НБУ спричиняє невиправдану шкоду економічному зростанню без істотного впливу на інфляцію.
- Для зниження інфляційного тиску потрібно застосовувати інструменти стимулювання пропозиції, а на обмеження попиту. Торговий дефіцит не зникає сам собою, його закриття безпосередньо пов’язане із розширенням виробничих спроможностей бізнесу, в тому числі через здешевлення доступу до кредитних ресурсів. Активізація кредитного процесу потребує зниження процентних ставок до рівня, співставного з фактичною інфляційною динамікою, а також пом’якшення регуляторного навантаження на банківське кредитування підприємств.


Коментарі — 0