Чотири причини, чому Києву не варто накидатися на Ле Пен

Ситуація з реакцією на заяви Марін Ле Пен говорить, насамперед, про крайню вузькість набору зовнішньополітичних інструментів України і примітивності підходу до взаємодії з політичними силами, які мають протилежний українському підхід до оцінки і вирішення питання анексії Криму і війни на Донбасі.

Існує кілька ключових позицій у цій проблемі. По-перше, Марін Ле Пен продовжує політику свого батька, що заснував «Національний фронт» у 1972 році. Риторика Жана-Марі ще більш радикальна і ксенофобна, ніж у його дочки. Це французький проект, і його цілі лише тактично збігаються з деякими інтересами Росії в Європі: розпад ЄС і послаблення НАТО. Особливість полягає в тому, що для Кремля важливий зовнішньополітичний аспект цих кроків, у той час як для НФ він розглядається виключно в контексті вирішення внутрішніх завдань французького суспільства. Це кардинальна відмінність, яке закладає конфлікт в майбутні відносини.

Факт фінансування партії з боку Росії незаперечний, проте досить згадати, що фінансування Муамаром Каддафі передвиборної кампанії Саркозі Франсуа не завадило французьким ВВС першими з коаліції нанести в березні 2011 року удару по Тріполі. Люди, особливо політики, не люблять бути залежними, особливо коли мова йде про французьких політиків, які мають значно більші історичні підстави для імперських амбіцій, ніж росіяни.

По-друге, незважаючи на те, що Фійон на сьогоднішній день виглядає більш реальним переможцем на майбутніх президентських виборах, не можна ігнорувати і шанси Ле Пен. Аналіз рейтингових оцінок «Національного фронту» говорить про послідовне зростання популярності цієї партії на тлі міграційної кризи та економічних проблем. У 2012 році на президентських виборах Ле Пен отримала 17,9% голосів. Сьогодні її рейтинг складає понад 22%. Розрив з Фійоном вкрай малий - близько 2%. На виборах в регіональні ради в 2015 році партія отримала 27,7% порівняно з 11,4% у 2010 році. На виборах в Європейський парламент НФ в 2014 році отримав 24,9% порівняно з 6,3% у 2009 році. У Національну Асамблею у 2012 році НФ пройшов з результатом у 3,7% в порівнянні з 0,1% в 2007 році. Таким чином, наявна позитивна динаміка зростання популярності партії Ле Пен на тлі зростаючого невдоволення французів міграційними проблемами і проблемами зайнятості.

У цьому контексті можна згадати і досить несподівану перемогу Дональда Трампа на виборах в США. Не можна повністю виключати, що такий сценарій повториться у Франції, тим більше, що кожен терористичний акт і інциденти з мігрантами працює на рейтинг ультраправих.

По-третє, питання України не входить у передвиборну кампанію Ле Пен. Воно лежить далеко за межами тих проблем, які реально хвилюють французьке суспільство і які стоять на порядку денному президентської гонки. Це означає, що позиція в цьому питанні може бути гнучкою і не можна говорити про існування якоїсь оформленої її моделі в політикумі Франції.

По-четверте, «Національний фронт» Ле Пен – не єдина ультраправа сила в Європі, яка переживає зростання своєї популярності. Ультраправі, як і ліві політичні сили традиційно демонструють популярність в кризові періоди. Це очевидний тренд, який буде характерний для Європи не один рік. Оскільки цілі ультраправих тактично збігаються з прагненнями Кремля, ці політичні партії і надалі будуть розглядатися Москвою як сателітні. Проте в дійсності розглядати їх як повністю підконтрольні було б помилкою. Офіційна Москва не має загальної ідеології з ними, є лише збіг глобальних цілей і фінансові ресурси. Скажімо, у випадку гіпотетичного виходу Франції з ЄС під керівництвом Марін Ле Пен, її точки дотику з Кремлем зникнуть, оскільки далі Росія не зможе забезпечити досягнення цілей і завдань в рамках виключно внутрішніх питань Парижа.

Зростання популярності націоналістичних партій і рухів в Україні супроводжувалося російською агресією і загрозою територіальній цілісності та державності країни. У Франції, Нідерландах, Австрії та інших країнах Західної Європи така загроза - це мігранти, глобалізм і економічна криза.

Ультраправі ідеї, крім аспекти захисту національних виробників, глибоко пов'язані з питанням самоідентифікації громадян. «Національний фронт» - не виняток. Тому, на мій погляд, необхідно враховувати загальноєвропейський тренд зростання популярності ультраправих. У таких умовах відстоювати свою позицію за допомогою персональних санкцій та обмежень на в'їзд - помилковий підхід. Україна повинна працювати з цими політичними силами та їх лідерами і оточенням по дипломатичних каналах, лінії розвідки, лінії контактів через політичні партії. Активна робота щодо європейського політичного мейнстріму дозволить знизити ризики для України, створити основу для контактів з лідерами цих сил в разі їх приходу до влади в країнах Європи.

Наївно припускати, що фінансове питання є визначальним для вибудовування відносин. Особливо такий підхід є помилковим щодо радикальних, ультраправих або маргінальних партій, для яких важливе визнання. Росія частково відіграє саме на цьому: визнання з боку одного з «світових лідерів». Робота з лідерами держав ведеться «на виріст». Значно важче вибудовувати відносини з главами держав після їх приходу до влади, особливо несподіваного, і особливо, після незграбних зовнішньополітичних рішень.