Про російську пропаганду та маріупольських дітей, які рили окопи

Про пропаганду. Без політики. На прикладі нещодавнього скандалу.
Хто не в курсі – коротко факти.

Факт 1. Приблизно за день до запровадження в Україні воєнного стану дітей з маріупольського реабілітаційного центру для сиріт привели на один день на другу або третю лінію оборони в районі Азовського моря «допомогти українським солдатам» (вочевидь, це був захід з патріотичного виховання, проведений з ініціативи директора дитбудинку). Хлопчики рили окопи, дівчатка висмикували траву. Подію висвітлив у своєму сюжеті маріупольський телеканал.

Факт 2. Ясна річ, це відео потрапляє на російські канали. Російський журналіст коментує відеоряд так: «Рядом с Мариуполем – это совсем не шутка – дети роют окопы в рамках введенного военного положения». Формально брехні майже немає, бо професіонали працюють саме так. «Диявол» у подачі: з цих слів, підкріплених картинкою, складається однозначне враження: українських дітей масово і примусово використовують для будівництва фортифікаційних споруд, бо більше рити окопи немає кому.

Факт 3. Під час ток-шоу на одному з центральних українських телеканалів «розвінчують фейк російських ЗМІ». Спочатку ведуча каже, що діти таки рили окопи, але все це було як добровільна допомога військовим, а потім виступає представник Збройних Сил, який заявляє, що відео з дітьми – фейкове, адже показаний у ньому військовослужбовець вдягнений не у статутний піксель, а в «мультикам», і, отже, не може бути українським військовим. Плюс на відео немає снігу, земля суха.

(Насправді військовий на відео не в мультикамі, а у бундесовому флектарні, і всі, хто бували на фронті, знають, що уставну форму там носять лише ті, у кого немає іншої. А земля суха тому, що 25 листопада, коли, скоріше за все, знімалося це відео (воно викладене на сайт телеканалу 26-го) у Маріуполі було сухо).

Факт 4. З усього вищевикладеного відверто стібеться ворог України Шарій. Наші, м’яко кажучи, непрофесіонали вчергове нагодували жирного кремлівського троля.

А тепер висновки з фактів.

1. Ідея з риттям дітьми окопів відверто шкідлива. Школярів варто було звозИти на другу лінію оборони для моральної підтримки військових і патріотичного виховання самих дітей, без залучення їх у навіть символічних роботах – саме через те, щоб цим не користалася ворожа пропаганда. Яка, не забуваймо, підсвідомо діє і на українську аудиторію – «якщо не проголосуєте на виборах певним чином, ваших дітей заберуть рити окопи». Також дітям необхідно дати знання, як поводитись під час різних небезпек, пов’язаних з війною, надавати першу медичну допомогу тощо.

2. «Спростовувати фейк» варто було правдою, сказавши, що це була приватна одноразова ініціатива директора одного з дитбудинків, яку ми вважаємо правильною чи неправильною. І все.

3. Абзац для професіоналів – моїх колишніх колег. Пропагандивні маніпуляції свідомістю під час війни, як би хто до них не ставився – річ неминуча, той, хто це заперечує - лицемірить. І дечому слід вчитися у росіян, які в мистецтві пропаганди перевершують нас на голову. Все, що ми називаємо «московитською брехнею» - як правило, не вигадані факти типу розіп’ятих хлопчиків (такого стає все менше), а маніпулятивна їх подача, ще точніше – «правильна» розстановка акцентів. Коли відео, на якому я знешкоджую трьох бойовиків, кілька годин обговорювали в прайм-тайм на російських каналах – а на відео звичайна на війні річ: знищення снайпером солдатів противника (а не, приміром, мирних мешканців) - тоді вони, пам’ятаю, зробили наголос на тому, що я нібито журналістка – з’їздила на Донбас «на сафарі» і назад до Києва писати статті. Передбачувана реакція на таке аудиторії – істеричне обурення (чому, власне? Але це вже інше питання).

Коротше, ніколи не брешіть по фактах! Допоки в Україні не відключений Інтернет – вас будуть ловити. Домагайтеся потрібного впливу виключно за рахунок розстановки акцентів – так, щоб довести, що ви збрехали, не міг найприскіпливіший суд. Якщо не маєте таланту для такої роботи або не бажаєте ПАХАТИ – не займайтеся нею, бо дуже сильно нашкодите. Будь-який непрофесіоналізм у публічній роботі – великий шматок м’яса для кремлівських тролів. Вони вже на нашому м’ясі такі жирні стали, що скоро луснуть. Час вже їм трохи поголодувати.