Що стоїть за масованою ракетною атакою?

Ранок цього понеділка в Україні розпочався для всіх її громадян із небачених, навіть як на 24 лютого, масштабів ракетної атаки. Обґрунтовуючи звірства своїх військових, президент країни агресора між рядків заклав послання, наче б то таким чином відбувається помста за підірваний міст у Криму.

Формалізація причини

Суттєві руйнування, яких зазнав побудований окупаційною владою так званий Кримський міст насправді зовсім не є причиною вранішніх атак. Навпаки, це більше схоже на створення формального приводу, завданням якого буде пояснити необхідність вчинення підступного удару по мирних українських містах.

Фіктивність поспішно висунутих українській стороні звинувачень можна легко підтвердити. Для початку слід просто звернутися до кількох незаперечних фактів. Про частину з них нам було відомо задовго до знакової події, деякі інші підозрілі моменти розкрилися от буквально просто зараз.

Першим і найголовнішим фактом є безпрецедентний рівень захисту моста, про який раніше з гордістю в голосі повідомляв офіційний Кремль. Недоторканість сакрального символа окупації мала забезпечуватися найрізноманітнішими видами військових засобів – від військових кораблів ЧФ РФ аж до водолазних підрозділів. Не кажучи вже про більш ніж просто серйозні заходи контролю на в’їзді на сам міст з обох його боків.

Неспростовним доказом штучності всього, що відбувалося минулої суботи на опальному мосту стали також і безпосередні свідчення представників окупантів. За декілька місяців до інспірованого ворогом вибуху Гоблін-Аксьонов божився, як міг, що у тимчасово окупованому Криму все під суворим контролем. А надто, якщо йдеться про міст, який з’єднує материкову Росію із загарбаним нею українським півостровом.

Коли ж сталося те, що так чи інакше повинно було статися, наші, а згодом вже і ворожі ЗМІ повідомили про заїзди напхом напханої вибухівкою вантажівки з боку якраз таки російського. Що це, як не пряме свідчення причетності Росії, питаю я Вас? Ситуація стала ще більш підозрілою, щойно з’ясувалося, що напакована вибуховою речовиною фура з небувалою легкістю пройшла перевірку на під’їзді до російського мосту. З невідомих, на перший погляд, причин водій вибухонебезпечного транспортного засобу зміг без особливих проблем дістатися ледь не середини мосту, де власне кажучи, стався вибух. Остаточно все стало зрозуміло, як тільки пролунала заява росіян про відновлення руху залізничною частиною шляхопроводу буквально наступного ж дня після того, як відбувся вибух.

З українського ж боку всі крапки над і розставило сьогодні ГУР, відрапортувавши про те, що здійснені вранішньою порою понеділка атаки планувалися ще у перші дні жовтня. В підсумку можна з упевненістю говорити, що підрив кримського моста став усього лише вкрай доречним формальним приводом. Не було б вибуху на мосту, то вигадали б іще щось інше. Як це вже сьогодні успішно зробив господар Кремля власною персоною, заявивши, що ніби то ми намагалися підірвати якісь там їхні енергетичні інфраструктурні об’єкти у прилеглих до українського кордону російських регіонах. Закиди на адресу Києва стосовно гаданої причетності до уявних терактів, породжених хворою уявою кремлівського кривавого карлика, вочевидь, були покликані додатково посилити набір «аргументів», якими Москва устами свого верховного небожителя підкріпила пояснення ракетних атак.

Що це означає і що з цим усім робити 

Дивлячись правді у вічі, треба сказати, що справжньою причиною всього того, що відбулося є банальна безсила лють пов’язана із відверто невдалим перебігом «спецоперації».

Ще б пак. Адже ж українські військові продовжують планомірно витискати недруга з іще нещодавно загарбаних ним земель. А оскільки всі конвенційні методи та засоби успіху росіянам не приносять, то їм не залишається нічого іншого, окрім як вдаватися до терористичних методів війни. Бо ж жодної воєнної доцільності не було навіть і близько. Ідеться скоріше про нестримне бажання залякати українське населення, а заразом і вище політичне керівництво з метою всадити таки силоміць нас за стіл перемовин.

Інакше й бути не могло, враховуючи ще й той факт, що території, котрі зараз активно повертаються під український стяг, ще зовсім недавно Кремль на увесь світ оголосив своїми. Вочевидь, керуючись традиційним для себе альтернативним хворобливим баченням міжнародного ладу, Путін з доброго дива завважив, що цивілізований світ проковтне і цю анексію майже без супротиву. А чому б і ні, – подумав було нешановний пан російський президент, – з Кримом же якось все безболісно вийшло. І тут таки наразився на гострі шпичаки грабель під назвою миттєва болюча відповідь західного світу. Не кажучи вже про цілком закономірну у такому випадку реакцію самої України безпосередньо.

Не допомогли йому навіть гучні слова про незворотність входження загарбаних територій до складу РФ.

Схожий результат ворог матиме і сьогодні. Власне кажучи, те, що російські агресори вже вкотре не змогли досягти бажаного для себе ефекту стало очевидно з реакції колективного заходу. Всі, як один союзники України заявили, що кратно посилять її підтримку перед обличчям загрози. Цього і слід було сподіватися, згідно з логікою процесів.

Окремі наші партнери, як наприклад Естонія та США вирішили винести на голосування питання про визнання кривавого російського режиму державою-спонсором тероризму. Доволі логічний крок. Зробити його потрібно було і раніше, але на заваді постійно ставали якісь формальні відмовки і бажання заходу зберегти сякі-такі канали комунікації. Зараз ж необхідність надання Росії відповідного статусу як ніколи на часі. Надто з огляду на характер обстрілів і масштаби завданої шкоди. А відтак, інакше, як масовим актом терору ранкові атаки ракетами назвати досить складно, якщо взагалі можливо.

Раніше чи пізніше аналогічно мають діяти і решта західних держав, котрі у своїй зовнішній політиці ще бодай на йоту виходять з міркувань, на які наштовхує нас невтішна об’єктивна реальність. Окрім Угорщини, ясна річ, для якої меркантильні інтереси останніми роками завжди мають значно більше значення, ніж очевидне для всіх кричуще порушення усталених правил війни та миру, що його хижим втіленням сьогодні є Росія.

Отож, іншого варіанту крім якнайшвидшого присвоєння нашому ворогу статусу, який йому цими днями особливо чудово личить вкупі зі зняттям абсолютно всіх ще досі існуючих обмежень на санкційний тиск і спектр озброєння, яке нам надається сьогодні у цивілізованого світу немає. Останній примарний шанс на бодай якісь вдавано добрі стосунки з теперішньою Москвою випарувалися щойно перші з багатьох десятків випущених з російської території піднялися у повітря, несучи смерть та розруху.