У незнакомого посёлка, на безымянной высоте

Росія безпосередньо використовує свої регулярні війська на українській території… Про це вже знають усі в світі. Але Кремль уперто не визнає цього факту, через що все більше й більше схожий на тупу, дрімучу та дику істоту.

Російські солдати гинуть в Україні. Але про це там заборонено говорити… Їх хоронять похапцем, таємно, анонімно, вночі… Формально – всі вони досі живі, а насправді – їх нема… Мертві душі, але не Гоголя… Мертві душі Путіна…

Люди, яким довелося свого часу брати участь у таємних військових операціях Радянського Союзу на території інших держав, розповідають, що дуже морально важко перебувати “поза законом”.

Ти не знаєш за що ти воюєш, заради якої мети… Ти не можеш написати листа додому, не можеш розповісти правду… Це виснажує ще більше ніж сама війна… Потім ти гинеш на полі бою, а тебе привозять в цинковому гробу в рідне село і розказують, що ти десь перечепився на ученіях, упав і вбився об землю… “За царя, за родину, за веру!”, За Сталіна, За Путіна…

Це ж як треба не любити і не поважати власний народ, власну армію, власних солдатів, щоб так до них ставитися – викреслити з життя і в прямому, і в переносному смислі…

В історії Росії є багато періодів, що мають якусь спеціальну назву. “Семибоярщина”, “Семибанкірщина”, “Опричнина” і тд… Сподіваюся, що сьогоднішній період історії Росії колись буде названо періодом “Височайшего божевілля”… Це буде той період, за який Росії буде колись соромно…