«Нові обличчя» без нових смислів – завжди зло

Коли вам доведеться дискутувати з людиною, яка фетишизує поняття «нові обличчя», «нові лідери», раптово й ніби в невпопад задайте питання: «Скільки можна натщесерце (на порожній шлунок) з’їсти яєць»? Правильна відповідь: Одне. Бо наступне вже не буде натщесерце.

Так і з новими обличчями. Вони автоматично перестануть бути для вас такими в ту саму мить, коли зайдуть у Раду чи займуть посади. Новизна для вас – це ніби те перше яйце, а далі все, як і завжди: нові обличчя закінчаться, а за ними виявляться некомпетентність, хамство, олігархічні зв’язки... Хоча, можливо, хтось один на сотню раптом стане приємною несподіванкою. Але це вже «російська рулетка».

Тому розрахунок на ефект новизни – найтупіший спосіб вибору. Чи можна пріоритетом для себе робити ставку на людей, які раніше не були в парламенті чи уряді? Теоретично – так, хоча механічний підхід завжди є свідченням не дуже високого інтелекту. Але шукати новизну в тому, що люди ніде й ніколи ні в якій суспільній діяльності не відзначилися – це вже безумовний шлях до програшу. А саме на такому принципі побудоване наповнення партії Зеленського. Та й «Голос» Вакарчука, на жаль, теж цим грішить.

От візьміть типову персону, яка в списку кандидатів числиться директором ІТ-компанії, менеджером якоїсь фірми, юристом великої адвокатської контори. Їх, таких там не менше половини. І нам абсолютно чесно кажуть, що вони – нові обличчя, які ніколи не були в політиці. І це дійсно так. А ще вам скажуть, що вони першокласні спеціалісти в своїй галузі. І це переважно також виявиться правдою. І вас зовсім не насторожить те, що погугливши їхні прізвища, ви знайдете лише посилання на реєстрації юридичних осіб та якісь відомості зі сплати податків. Попри Революцію Гідності, 5 років війни ці персонажі себе ні разу ні в чому яскраво не проявили, не попали в поле зору журналістів, не ініціювали жодного почину чи волонтерської акції. Вони добре й якісно працювали на своїх посадах.

Якби була анкета з такою графою: «Ваша суспільна й громадсько-політична діяльність», першим пунктом у ній стали б слова: «2019 рік – кандидат в народні депутати України». І в наступній Верховній Раді вони теж продовжать добре й плідно та якісно працювати, як вам обіцяють їхні партійні лідери. Це справді так. Але чому ви вирішили, що вони будуть там працювати на вас, на Україну? З якого б то дива? Ці хороші юристи будуть і далі вміло та ефективно обслуговувати інтереси своїх постійних клієнтів, тільки тепер уже на вищому рівні й за зовсім інші гонорари. Вправні менеджери так само просуватимуть видатні проекти своїх олігархів, до афільованих партнерів яких належать їхні фірми. І аж надто часто ці всі інтереси будуть не за рахунок зростання загального ресурсу країни – це надто повільний процес для наших бізнесюків-скоробагатьків. І не за рахунок перерозподілу олігархічних капіталів – вони рано чи пізно завжди між собою порозуміються. А за рахунок нас з вами.

Хтось, як Коломойський, заводить кілька десятків своїх людей через «Слугу народу», щоб мати змогу поставити вигідних собі міністрів, а головне позбутися невигідного голови Нацбанку. Йому треба, для початку, забрати з бюджету країни 2 млрд доларів. А це приблизно розмір усіх пенсій в країні за два місяці. А далі знову забрати в управління Приватбанк без повернення викрадених активів. А ще олігарх навіть не приховує, що мріє про дефолт, коли країна миттю стане дешевим лотом на валютному аукціоні. Це ж напряму з наших кишень і за нашої ж електоральної підтримки!

Інший олігарх не так відверто, але все ж контролює вже іншу, дуже позитивну партію й заводить туди не таких явних, але афільованих зі собою людей. Адже він також має свої побажання, які дуже далекі від наших, у цьому випадку безпекових інтересів. Йому треба продавати труби в Росію. А для цього треба зробити Путіну приємно. І вже на виборчу кампанію накладаються фоновою озвучкою слова з пісні першого номера: «Це не твоя війна...» Ні, тут не буде аж так відверто й вульгарно, буде завуальовано й милозвучно, що ви навіть не зразу зрозумієте, що вас уже ґвалтують. Але все одно ж буде.

І проводити ці неблаговидні дії якраз будуть руками «нових облич». Саме їх. Відомі персоналії можуть до таких дій приєднуватися чи від них відмовлятися й навіть висловлювати «глибоку стурбованість» – їм є що втрачати, адже хороше реноме й добре ім’я – це теж непоганий капітал. А «новим обличчям» втрачати взагалі нема що. Вони й створять основну масу при ухваленні рішень фракцій, розмиють відповідальність та забезпечать результат.

Тому «нові обличчя» без нових смислів – це завжди зло і жодних варіантів тут бути не може. А нові смисли несуть лише ті, хто вже до висунення в Раду себе якось проявляв, пробував до нас донести якусь позицію тощо. Чи вони будуть тими, кого ми вже бачили на високих посадах, чи тими, хто проявив себе в інших сферах діяльності – особливого значення не має, тут, як і скрізь, найдоречніший здоровий баланс. Але які ж у біса «нові обличчя» ті, про кого ми регулярно чуємо всі ці роки, ким гордимося, на кого орієнтуємося? А анонімні «нові обличчя» – це звичні «подаруночки» від олігархів. І нічого більше.