Євгеній Дихне Ексочільник Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»

За що в Україні дають п’ять років? Справа, якої соромляться прокурори

1 березня 2023 року суд виніс обвинувальний вирок Євгенію Дихне, призначивши п’ять років позбавлення волі
фото: wikipedia.org

Оффреки для ЗМІ замість доказів у суді

Є такий формат роботи із засобами масової комунікації, як оффрек або «не під запис», коли спікери діляться інформацією, яку через різні обставини не коментують публічно. Саме такою НАБУ вважає мою справу, адже ані детективи, ані прокурори САП не бажають коментувати її для ЗМІ відкрито – під запис, на камеру. Водночас на сайті НАБУ розміщено цікавий документ «Стратегія розвитку НАБУ» на 2021-2023 роки, в якому серед головних цінностей відзначені відкритість та доброчесність. Можливо, у нас різне з НАБУ розуміння цих принципів? Втім, вважаю, що відкрито у даному випадку вчиняю я, тому викладаю усі матеріали судового розгляду у публічний доступ і відповідаю на запитання журналістів під час трансляції пресбрифінгу. Натомість НАБУ дає оффреки, що позбавляє мене можливості відреагувати на їхні слова. Натомість ВАКС у першій інстанції своїм рішенням закрив судовий розгляд, а офіційний коментар НАБУ щодо вироку був у найкращих совєтських традиціях: «суд сказав своє слово».

Ок. Свобода висловлювань у нас незаперечна та забезпечена четвертою владою, тож скористаюсь цим правом.

Фабула справи Євгена Дихне

Євгеній Дихне, в.о. директора державного підприємтсва аеропорт «Бориспіль» у 2016 році підписав два попередні договори оренди. Це була стала практика в «Борисполі», починаючи з 2011 року. Було підписано близько 150 договорів різними керівниками.

Суть попереднього договору оренди – орендар використовував приміщення аеропорту «Бориспіль» на період до закінчення конкурсу з передачі державного майна в оренду, який проводив Фонд державного майна України.

За умовами попереднього договору підприємство платило орендну плату в тому ж співвідношенні, що і за Законом про оренду державного майна - 70% до бюджету і 30% до аеропорту. Ціна формувалася на підставі Звіту про оцінку майна, який складався акредитованими Фондом державного майна оцінщиками. Попередній договір автоматично припинявся в момент, коли укладався основний з Фондом держмайна.

«Бориспіль» інформував Міністерство інфраструктури, уповноважений орган управління, про попередні договори оренди щоквартально.

Верховний Суд надав їм правову оцінку, визнавши «змішаними».

Регіональне відділення Фонду держмайна проводило конкурси дуже повільно (це і була причина, чому укладали попередні договори). Рішення приймала комісія у складі семи представників Фонду державного майна і органу управління майном – Міністерства  інфраструктури. Конкурс міг тривати від пів року до двох років, як у випадку із договорами, які були предметом судового спору. Це шкодило сервісам для пасажирів та конкурентоздатності «Борисполя».

За версією обвинувачення Євгеній Дихне через співробітницю аеропорту Олесю Левочко впливав на рішення Комісії і нібито зривав конкурси з оренди. Його власних інтересів та незаконної вигоди від таких дій судом не встановлено. Зв’язку із компаніями, на користь яких він нібито зривав конкурси з оренди, також не встановлено. Сума 15,7 млн гривень, яка визнана збитками державі у рішенні суду, насправді є недоотриманими доходами. Тобто, на думку суду, держава могла би заробити більше, якби Фонд держмайна вчасно провів конкурси.

Відповідальність за їх зрив, а отже і за рішення іншого органу, суд переклав на Євгенія Дихне.

Повні матеріали справи викладено у публічний доступ на сайті www.nojustice.com.ua у розділі матеріали.

Чому НАБУ/САП і ВАКС у захваті одне від одного

У контексті моєї справи згадується нещодавній блокбастер «Погані хлопці по-українськи» виробництва НАБУ під кодовою назвою «ОПГ про ОПЗ», де у головній ролі Дмитро Сенниченко – екс-голова Фонду держмайна України (ФДМУ далі), а наразі – у статусі підозрюваного в розслідуванні НАБУ. Звісно, після такого програмування суспільства, шанси у підозрюваного на виправдання суду, значно зменшуються. Той Сенниченко мені – не друг, навіть  навпаки! Але ж у нас у Конституції щось про невинуватість…? 

Для мене цей персонаж важливий тим, що за наполегливим проханням детективів НАБУ подав проти мене цивільний позов. При цьому, він оминув увагою те, що шкода бюджету через мої дії не була підтверджена ані актами Рахункової палати, ані фінансовим звітом самого Фонду держмайна, ані власним внутрішнім розслідуванням, ані хоч би чим, окрім переконання НАБУ. А тепер цей Сенниченко сам підозрюваний у НАБУ і оголошений у розшук.

ФДМУ – пострадянська архаїчна структура, абсолютно неефективна держустанова, яка 30 років товчеться на місці, паразитуючи на державній власності при всіх її очільниках. Але що не так із професійністю НАБУ на прикладі ОПЗ? І що могло би стати насправді якісною роботою НАБУ? Наприклад, за результатами слідства НАБУ сприяння приватизації заводу. Наприклад, повторно винести до Стокгольму на арбітраж питання про «борг Фірташа». Але ж тут потрібна глибока експертиза та унікальний досвід і системність, які в нашій країні є в єдиної людини. І навряд чи він щось радитиме НАБУ.

Видається так, що НАБУ по зубах не фінансово-промисловий айсберг, а лише економічні крижиночки та ритуальні (термін позичив у Олексія Мушака) справи про незадекларовані оренди квартири нардепів і хабарі районним суддям в середньому у тисячу доларів. Бо справжні бенефіціари корупційних схем, включно з тими, що навколо державного майна, не підписують договори: їхні гроші давно виведені з України на закордонні рахунки, самі вони давно не в Україні.  

Безтурботний Фонд держмайна

Якщо я правильно зрозумів інтерпретацію оффреку від учасників зустрічі з НАБУ, то суть претензій до мене в зриванні конкурсів оренди Фонду держмайна. Отже, моя власна перемога в тому, що НАБУ визнає: у моїй справі немає корупції, я ні в кого нічого не вкрав, мені ніхто не давав хабарів, не дарував авто моїй дружині, я не діяв в чиїхось інтересах (прізвище підставляйте самі). Прокурор і суд навіть не намагались довести, що я отримував якусь неправомірну вигоду від компаній, в інтересах яких я начебто діяв. Цитую судове рішення: «… колегія суддів не вважає за необхідне зупинятися на встановленні наявності зв'язку Є. Дихне і О. Левочко з одного боку та ТОВ «Кофе Бар Плюс» та ТОВ «Артерія Груп», з іншого». 

Подивитись конкурси з оренди, які є предметом судового розгляду, на прикладі конкретних договорів можна тут і тут. Конкурс з оренди приміщення ТОВ «Кофе бар Плюс» розпочався 06.05.2016 р., а закінчився 15.03.2018 р. Конкурс з оренди ТОВ «Артерія Груп» – трохи більше двох років: з 10.05.2016 р. до 14.08.2018 р. Тобто конкурси з оренди тривали два роки(!). Чи це нормально для аеропорту, в якому щороку пасажиропотік збільшується на 20%? Але два роки мусили стояти порожніми комерційні площі, які могли би приносити солідні доходи аеропорту і державі, бо у Фонді держмайна працюють «не ефективні та не компетентні» люди (цитата із рішення ВАКС)? Цей абсурд донедавна був українськими реаліями.  

Щоб пояснити, як Фонд проводив конкурси з оренди, наведу виключно матеріали судового провадження, які ми надали суду. Із висновків Звіту Рахункової палати:

«4. ФДМУ протягом 2015-2016 років та I півріччя 2017 року не забезпечив:

  • Прискорення оформлення та передачі в оренду державного майна, незважаючи на ряд прийнятих з цією метою організаційно-розпорядчих документів. Оголошення в офіційних друкованих засобах масової інформації про намір передати майно в оренду органами ФДМУ та рішення за результатами вивчення попиту на об´єкт оренди ухвалювалися із значними затримками…»
  • Системного підходу до визначення переможців конкурсів на право оренди державного майна. Регіональне відділення ФДМУ до участі у конкурсі допускалися «фіктивні» конкурсанти, які затягували процес надання в оренду державного майна, що, як наслідок, призводило до ненадходження орендної плати до державного бюджету».

Мій кейс із затягуванням конкурсів з оренди є типовим порушенням в роботі ФДМУ, але НАБУ чомусь (?) вирішило шукати винних не серед чиновників, які не можуть ефективно управляти майном, а запропонувала очільнику Фонду держмайна звинуватити керівництво аеропорту. З висновку суду: «З метою створення умов для максимально можливої тривалості отримання  ТОВ «Кофе Бар Плюс» та ТОВ «Артерія Груп» неправомірної вигоди у виді права користування незаконно отриманими приміщеннями за заниженою вартістю, Є. Дихне за пособництва О. Левочко, використовуючи свою поінформованість про неефективність та некомпетентність членів конкурсних комісій на право оренди майна регіонального відділення ФДМУ у Київській області, сприяв затягуванню законної процедури проведення конкурсу».

Проте довести те саме сприяння з мого боку – хоча б якимось чином – ні прокурори, ні судді не змогли. Справа в тому, що комісія з оренди складалася з семи членів, які приймали рішення колегіально. Всі семеро в ході судового допиту підтвердили, що на них ніхто не тиснув і вони приймали усі рішення одноосібно та за власним переконанням. Це були працівники Фонду держмайна, яких держава найняла і платила зарплату з держбюджету для виконання одного єдиного завдання – управління державним майном, зокрема, і шляхом надання його в оренду.

Усі вони підтвердили, що вперше в житті побачили мене у судовій залі. Жодних інших доказів мого спілкування із працівниками Фонду детективи НАБУ суду не надали. І не могли, бо я ніколи особисто не спілкувалися з жодним представником Фонду.

Аеропорт «Бориспіль» звертався до Фонду держмайна щодо потреб пасажирів виключно через офіційні листи з офіційними запитами. Там реагували залежно від того, як складався «політичний клімат» довкола наших прохань, бо ФДМУ, перш за все, є політичним органом, а економічної доцільності в його діях ніколи не було. Наприклад, у 2014 році Фонд держмайна віддав в одні руки ТОВ «Аеро Ресторанс» 2,5 тис. квадратних метрів під ресторани у терміналі D, але «забув» зобов´язати орендарів вийти на об´єкти та сплачувати орендну плату незалежно від користування. Деякі площі, як результат, не були зайняті до 2019 року, а деякі – ніколи. Орендна плата за незайняті площі ніколи не сплачувалася, хоча формально орендар був, а тому «заселити» іншими орендарями аеропорт ці площі не міг.

Чомусь цей кейс не зацікавив НАБУ? Чомусь не виникло у працівників НАБУ запитання, чому держава декілька років не отримує орендну плату, а Фонд держмайна це влаштовує?

Щоб змусити Фонд держмайна не зменшувати площі під заклади харчування вже після укладення договору оренди, ми не тільки писали їм офіційні листи, ми також відмовлялися підписувати акти приймання-передачі на зменшену площу. У принципі, ми готові були палити шини під Фондом держмайна, щоб нас почули. Зменшення площі не тільки зменшувало надходження до бюджету, але і критично впливало на сервіс для пасажирів. Їм банально не було, де їсти, де розміститися в 2016 р., коли пасажиропотік ріс як на дріжджах, а чартери масово затримувалися. І що? І нічого! Я особисто відмовився підписувати акт приймання-передачі на зменшену площу, але Фонд держмайна волюнтаристськи, незважаючи на реальні потреби аеропорту її зменшив. Документи на підтвердження тут і тут

Ціни за квадратний метр на заклади харчування за договорами:

Рік Між ТОВ «Аеро Ресторанс» і ФДМУ За попереднім між ТОВ «Кофе Бар Плюс» і аеропортом «Бориспіль»
2016 1294-1457 грн/кв.м в середньому 1394 грн/кв.м
2017 1390-1629 грн/кв.м в середньому 1500 грн кв/м

Всупереч цим фактам, у НАБУ вважають, що вартість у договорах попередньої оренди занижена (таблиця стовпчик 2), а у договорах з ТОВ «Аеро Ресторанс» (стовпчик 1)  – ринкова. Оцінщик вирішив, що вартість у договорах попередньої оренди може вважатись заниженою відносно неіснуючих гіпотетичних прикладів, а відносно реальних з ТОВ «Аеро Ресторанс» він не порівнював, бо ці договори для порівняння не надав йому детектив НАБУ. Дуже зручно для НАБУ, і цілком влаштувало ВАКС!

Аеропорт також просив комісію з оренди ФДМУ ввести вимогу щодо обов´язкового авансового платежу для учасників конкурсу з оренди під ресторан для недопущення зриву цього конкурсу. Натомість суд оцінив це звернення аеропорту до комісії з оренди як зрив конкурсу, а саму вимогу назвав надуманою. Щоправда, «надумана» вимога стала частиною змін до законодавства про оренду держмайна.

Чи могла комісія з оренди проігнорувати наше звернення про авансовий платіж і продовжити процедуру? Так. Щодо будь-якого звернення комісія мала три варіанти дій: прийняти, відхилити або перенести засідання для уточнення інформації. У разі перенесення засідань комісія з оренди все одно була зобов´язана дотримуватися строків, які визначені власними нормативними документами. Але вперто ігнорувала власні правила, на що їй вказали при перевірці Центральним апаратом Фонду, зокрема, у висновку, пункти 3, 4, 5 вказують, що вони не скористалися жодним з варіантів.

З того часу в Україні, під тиском критики суспільства та бізнесу, були змінені правила надання в оренду держмайна. ФДМУ вносив зміни до процедури, зокрема, вивівши оренду на електронні аукціони та ввівши вимогу про обов´язковий авансовий платіж, Верховна Рада суттєво змінила Закону про оренду державного і комунального майна.

Втім, суддів ВАКС не засмутило, що на момент прийняття ними обвинувачуваного вироку законодавство, за порушення якого мене звинувачують, втратило актуальність. А мої аргументи про архаїчність законодавства вони відкинули, вказавши, що це право держави встановлювати громіздкі та не ефективні механізми, а діяти я мусив формально, тобто не діяти.

Вирок: суцільні припущення на думку суду

У рішенні ВАКС йдеться: «…порядок та процедура ініціювання та проведення конкурсу на право оренди майна, які є чітко регламентованими, у тому числі в частині встановлення строку проведення конкурсу. Зокрема, у разі їх належного дотримання така процедура мала б тривати не більше 2-3 місяців.

Однак робота відділення та комісій була організована як малоефективна, безпідставно затягувалися строки прийняття рішень, відповідність кваліфікації спеціалістів вимогам, які до них ставляться, викликає сумнів, оскільки приймалися рішення, які вочевидь суперечать встановленим правилам. Під час допиту як свідків працівників регіонального відділення ФДМУ у Київській області, членів конкурсної комісії, було встановлено, що на належному рівні процедури проведення конкурсу ніхто не знав, посилаючись на те, що «так робили зазвичай» та покликаючись на колегіальність прийняття рішень.

Вочевидь така загальна ситуація вкрай негативно впливає на ті функції, які були покладені на відділення ФДМУ у Київській області, та створює умови, за яких на діяльність комісії з оренди майна досить легко впливати, чим, на думку суду, і скористалися Є. Дихне та О. Левочко».

Вирок не містить посилань на докази або встановлені обставини, якими би я скористався, щоб затягувати конкурси, як не містить і  посилання на вище зазначені Звіт Рахункової палати та Акт про результати перевірки діяльності посадових осіб апарату ФДМУ та регіональних відділень, яка проводилася з метою перевірки фактів, викладених у листі Головного підрозділу детективів НАБУ.

Натомість вирок рясніє презюмуваннями, припущеннями (на яких, до речі, згідно із статтею 62 Конституції України, заборонено будувати обвинувачення) та фразами на кшталт «суд вважає». Але напрошується просте запитання: як саме, у який спосіб я міг зривати конкурси, не будучи не тільки суб´єктом прийняття рішення, але навіть знайомим із будь-ким, хто приймав це рішення? Не інакше як Кашпіровський. З чого ж тоді виходив суд, коли він «так вважає»? Може, теж із оффреків?

У підсумку, маємо факт НАБУ, САП, ВАКС перекладення провини за порушення, яке було «сталою практикою» для чиновників ФДМУ, на керівництво держпідприємства. Причому, зроблене руками голови Фонду, який невдовзі сам став втікачем через висунуту йому підозру в корупції. Нехай оффрекорд, але НАБУ визнало, що корупції в моїх діях не було. Але суддям і так було Ок, бо їхнє завдання – підігрувати НАБУ і САП.

Наостанок зацитую окрему думку судді в іншому кримінальному провадженні ВАКС за тією ж статтею – ч.2 ст.364. Головуюча суддя також та сама. «Більшістю суду при обґрунтуванні мети… використовуються надмірні, на мою думку, узагальнення, що виходять за межі висунутого обвинувачення <…> Вина в обвинувальному вироку суду має бути доведена не переконаннями суду, а доказами, що поза розумним сумнівом доводять винуватість особи у висунутому згідно із обвинувальним актом обвинуваченні».

1 березня 2023 року суд виніс обвинувальний вирок Євгенію Дихне, призначивши п’ять років позбавлення волі, та Олесі Левочко, призначивши чотири роки позбавлення волі. Також суд призначив їм штраф та заборонив три роки обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій. Також вони мають сплатити цивільний позов у розмірі майже 11 млн грн за позовом Фонду державного майна.

Адвокати захисту подали апеляційну скаргу на рішення Вищого антикорупційного суду. Судове засідання призначено на 18 травня 2023 року.

Читайте також: Банкова готується до виборів? Хто і для чого трусить місцеві ради
Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома». Відповідальність за матеріали в розділі «Думки вголос» несуть автори текстів

Коментарі — 0

Авторизуйтесь , щоб додавати коментарі
Іде завантаження...
Показати більше коментарів
Дата публікації новини: