Європейський виклик для України

Конференція в Ялті залишила чітке враження геополітичної зміни в Європі. Не тої, яка відбулася 68 років тому на цьому чорноморському курорті. Враження сформувалося за підсумками конференції Yalta European Strategy, що була організована українським філантропом Віктором Пінчуком за участі Тоні Блера, Білла та Гілларі Клінтон, Карла Більдта, Штефана Фюле та багатьох інших європейських та світових лідерів.

Впливові особи як з європейської сторони, так і від України переконали учасників Ялтинської конференції, що Угоду про асоціацію між Україною та ЄС таки буде підписано на Третьому саміті Східного Партнерства у Вільнюсі.

Ця подія не відкриє новий раунд розширення ЄС, але може істотно вплинути на конфігурацію європейської політичної та економічної архітектури, інтегруючи колишні радянські республіки на рівні європейського економічного простору чи подібному.

Росія прогнозовано, хоча й при цьому несподівано, відреагувала на підходи Європи до власних стратегічних сусідів різкою риторикою, «шоколадною війною» та погрозами торгових санкцій.

Майже така ж саме сцена була розіграна на останніх етапах намагань України отримати План дій щодо вступу в НАТО. Повертаючись назад, цікаво відзначити, що тоді Росія задекларувала відсутність застережень щодо європейського вибору України.

В той же час, з наближенням України до підписання Угоди про асоціацію, Росія вчергове показала свою справжню позицію та безкомпромісність щодо будь-яких домовленостей з Європою. Президент Владімір Путін відкрито заявив, що він вважає Росію та Україну «однім народом», а в Ялті його радник Сєргєй Глазьєв намалював похмуру картину того, що очікує Україну, якщо Угода про асоціацію буде підписана, лякаючи торговими бар’єрами та борговим дефолтом України. Прем’єр-міністр Дмітрій Мєдвєдєв спрогнозував кінець російського стратегічного партнерства з Україною, а російське державне телебачення описало європейський вибір як «евтаназію» для України.

В той же час, росіяни забили гол у власні ворота. Із посиленням їхнього натиску Київ вимушений був відступати та збільшити власні зусилля у напрямку задоволення критеріїв ЄС.

Насправді, з раціональної точки зору, російські побоювання є безпідставними. Укладення Угоди про асоціацію не приносить із собою перспективи членства в ЄС, в же той час зона вільної торгівлі з ЄС у пропонованому форматі, навіть якщо й буде реалізована, передбачає значно менший рівень інтеграції, аніж Митний Союз під егідою Росії. Також вона не зачіпає суверенність України.

Істеричні кроки Росії ґрунтуються на її геополітичних амбіціях. Колишні радянські республіки не були в змозі здійснити повноцінний стрибок у напрямку ефективної демократії, вільного ринку та соціального добробуту. З теперішньою незацікавленістю США та слабкістю ЄС, у Росії ніколи не було кращої нагоди для дій.

В той же час, справжні виклики постануть лише після підписання Угоди. Вона сприятиме тіснішим політичним зв’язкам, відкритим ринкам та є позитивним кроком вперед. Але існують серйозні сумніви у тому, чи цілі Угоди зможуть компенсувати ті труднощі, з якими доведеться зіткнутися Україні та іншим учасникам Східного Партнерства.

Останні соціологічні опитування показують, що 42% українців підтримують вступ України в ЄС, в той час як 31% підтримують інтеграцію в Митний Союз. В той же час, більш ніж 51% опитаних переконані, що рівень їхнього життя підвищиться з більш тісною інтеграцією з Європейським Союзом. Це хороший результат, враховуючи, що лише 16% дорослих бували в ЄС.

Але настрій може змінитися, якщо ми матимемо неадекватну підтримку зі сторони Євросоюзу та агресивний натиск проросійських сил, які постараються повторити свій успіх анти-натівської кампанії.

На жаль, дуже ймовірно, що проєвропейська ейфорія випарується як тільки відкриється висока вартість втілення окремих положень Угоди та натиск конкуренції зі сторони європейських виробників. Країни-кандидати мали перевагу, отримуючи щедру допомогу від ЄС, доступ до європейських коштів та режим вільного пересування для населення, виправдовуючи, таким чином, болісні реформи перспективою членства. Україні так не пощастило.

Втілення багатьох директив ЄС буде дорогим. Наприклад, експерти передбачають, що вартість реалізації директиви щодо екологічних стандартів роботи теплоелектростанцій сягатиме половини річного бюджету України. Хто за це заплатить? Як допоможе ЄС? Перелік питань є досить великим і на них, на жаль, досі немає відповідей.

Але існує ще більший виклик. Російські погрози ускладнити режим торгівлі для українських товарів та знизити галузеву співпрацю можуть стати дуже болісними для українських виробників. На російську ірраціональну реакцію не можна ані симетрично відповідати, ані ігнорувати її. З однієї сторони, ми нікому не можемо дозволити ставити під сумнів право України вибирати власне майбутнє, але з іншої сторони ми також повинні шукати місце для Росії в проекті європейського возз’єднання. В іншому випадку, серпнева «шоколадна війна» не буде останнім таким епізодом.