Зеленський воює з олігархами за владу, а не за добробут українців

Подивився нарешті останнє звернення президента України Володимира Зеленського до народу України. Перша рефлексія – як не крути, виступає він однозначно краще за свого попередника, в якого чи не з кожного слова так і перли нещирість та фальш. Погоджусь з Віктором Куртєвим, що у час кризи президент має поводитись саме так: брати на себе відповідальність за долю країни і діяти рішуче та жорстко. Щиро аплодую президенту за чітку позицію з приводу вакцинації (хоча 36% прибічників «Слуги народу» і не збираються щепитись проти Covid-19). Саме так має діяти політик-лідер, а не політик-флюгер.

Думаю, більшість українців аплодуватимуть наступному пасажу з виступу глави держави: «Вже не пригадати, хто кого створив: політики, які прагнули володіти великими статками, чи власники великих статків, які прагнули володіти політиками. Але і перші, і другі ніколи не мали Батьківщини. Україна для них просто ресурсна база. Державний інтерес для них – незнайомі, смішні слова. А державний бюджет – джерело заробітку. Політика олігархів-політиків або політиків-олігархів проста. Ресурси не для всіх, а тільки для них. Закон для всіх, та тільки не для них. Вони купують депутатів, які лобіюють їхні інтереси, правоохоронців, які це не помічають, і суддів, які це прощають. А свої медіа перетворюють на артилерію проти держави і конкурентів».

А далі мені пригадався старий анекдот про онуку декабриста Волконського. Москва, початок 1918-го року. На вулицях чутно стрілкотню гвинтівок та як рвуться гарматні стрільна. Скрізь хаос, крики, гамір… Виходить ця аристократка, онука декабриста Волконського, зі свого маєтку на вулицю, бачить збудженого солдата з червоним бантом і питає: що коїться? Він натхненно відповідає: революція! Тоді онука уточнює: а за що борються революціонери? Солдат: за те, аби в Росії не було багатих! Тоді княгиня Волконська зідхає: а мій дід, Сергій Григорович, тридцять років провів на каторзі, бо прагнув, аби в Росії не було бідних…

Ок, Володимире Олександровичу, демонтувати олігархічну Україну безумовно потрібно. Олігархічний каркас української державності застарів, прогнив, не забезпечив Україні технологічних проривів чи гідного місця на глобальних ринках. З виробників ракет і літаків Україна – за посередництва олігархів – перетворилась на великого постачальника сировини та робочої сили у більш успішні країни. Сьогодні очевидно: українські ФПГ не стали вітчизняним аналогом південнокорейських чеболів. Тут я з вами згоден на 100%.

А от далі починаються наші розбіжності. Колись, під час перевиборчої кампанії, ви назвали свою передвиборчу програму «Я розповім вам про країну своєї мрії…». В мене, який доволі довго прожив в США, слово «мрія» у політичному контексті завжди асоціюватиметься з славнозвісною промовою Мартіна Лютера Кінга »I have a dream…» . Візія великого борця за громадянські права була простою і зрозумілою:

«Я маю мрію, що одного прекрасного дня нація підніметься і зрозуміє … що всі люди створені рівними … Я маю мрію про те, щоб в один прекрасний день на червоних пагорбах Джорджії сини колишніх рабів і сини колишніх рабовласників могли сісти за спільний стіл братства … Я маю мрію про те, що одного прекрасного дня навіть штат Міссісіпі, що знемагає від утисків і несправедливості, перетвориться на оазис свободи і справедливості. Я маю мрію!»

Яку візію України маєте ви, Володимир Зеленський? Україна без олігархів? Україна без опозиції? Україна без Дмитра Разумкова, Гео Лероса, Арсена Авакова? А може на часі сформулювати, якою Україна має бути? Що єднає 40 мільйонів українців, про яких ви згадали, у єдину націю? Який суспільний договір у цієї нації з владою, яку вона обирає? В чому ми маємо бути єдині, аби вистояти перед катастрофічними викликами, які насуваються на Україну, а де має залишитись простір нашої свободи і розмаїтості, наступ на який не може виправдати жодна криза?

Візія може бути різною. Як, приміром, у 62-го британського прем'єр-міністра Клемента Еттлі, головного архітектора держави загального добробуту на Туманному Альбіоні: «що потрібно Великобританії тепер, то це добре спроєктовані й добре побудовані міста, парки й спортивні майданчики, будинки й школи, заводи й магазини». А може бути як у 71-ої очільниці уряду Її Величності радикальної прихильниці ринку Маргарет Тетчер: «Немає такого поняття, як суспільство. Є окремі чоловіки і жінки, і є сім'ї». Але візія у справжнього лідера має бути!

Ви щось обмовились у своєму виступі про рівність усіх перед законом. Але як президент, який є гарантом «додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина», може закликати громадян «жити за законом, аби не потрапляти в списки РНБОУ», якщо ці «списки» відверто антиконституційні за формою та свавільні за змістом? Виходить, Володимир Олександрович, як колись Володимир Володимирович, просто хоче помінятись з олігархами місцями? Аби – перефразовуючи президента, закон був «для всіх, та тільки не для нас»?

На жаль, я не почув у вашому виступі, пане президенте, нічого подібного до Геттісбурзької промови одного з величніших президентів світу: «Це покликання нас, живих, присвятити себе тій незавершеній справі, якій полеглі на цьому полі так шляхетно прислужились… що ця Богом бережена нація відродить свободу і що влада народу, яку здійснює народ в інтересах народу, ніколи не щезне з лиця землі…»

Поки я, на жаль, бачу вашу війну проти олігархів. Вам кинули виклик і ви його прийняли. Що безумовно викликає повагу. Але наразі ваша війна з ахметовими, аваковими та іже з ними є війною за владу, але аж ніяк не війною за нас, українських громадян. За наші права і свободи, за наш добробут, за наші життя врешті-решт. Радше ваша війна до болю нагадує відоме українське прислів'я: «Пани б'ються, а у холопів чуби тріщать!».

Володимире Олександровичу, ви ж людина зі світу кіно. І напевно дивились чудовий фільм Ельдара Рязанова »Небеса обетованные». Там є маленький епізод, який вам варто передивлятись знов і знов, коли герой Карцева Соломон з сумом говорить «Всех евреев перебили, а Россию так и не спасли».

Дивіться, пане президенте, аби у вас не вийшло саме так з українськими олігархами! Бо боротися завжди варто не проти, а за. Якщо у вас немає позитивної візії майбутньої України, шляхетної мрії Мартіна Лютера Кінга чи «великої задачі» Абрахама Лінкольна, ваша сварка з олігархами залишиться не більше, аніж бійкою за право інкасувати Україну.