Наскільки українці готові до сексуальних скандалів і чи можливі у нас відставки через таке?

Наскільки суспільство готове до подібних відвертостей ? Й кого знищить така історія : чоловіка- розпутника чи жінку, яка «неправильно вдяглася, нафарбувалася і сама винна»? Та й чи завжди позашлюбний секс тягне на домагання, а не є спільним бажанням і рішенням? 

Україна традиційно залишається пуританським суспільством , де навіть в жорстокому згвалтуванні часто винять жертву( згадайте страшну історію Оксани Макар, коли чимало людей виправдовували злочинців, мовляв, дівчина не відрізнялася строгою мораллю)... При цьому нарочите пуританство і показна набожність часто не зупиняють українських чоловіків від шлюбних зрад чи примусу жінки до сексуальних послуг (кажуть, у справі одного відомого судді - «колядника» були не лише хабарі, а й примусовий секс « за позитивне вирішення справи». Але жінки-жертви відмовилися свідчити, боючися розголосу і осуду. Бо в нашому суспільстві, як правило, жінку після такого будуть принижувати і зневажати, її просто морально знищать). 

В той же час я погоджуюся з Юлією Латиніною, яка в своїй останній статті різко зазначила , що не всякий секс був домаганням, й що вся ця сексуальна інквізиція часто має дурний присмак, тягне на відвертий шантаж і холодний розрахунок: заробити гроші, знищити, помститися. При цьому «домагальник» іноді більше схожий на жертву наклепу, але хто там буде вже розбиратися, коли винесено вердикт: задивлявся, значить, домагався і винен. 

В Україні рука на колінці двадцятирічної давнини навряд чи потягне на відставку. По-перше, в нас дійсно в цьому скоріше звинуватять жінку й розкажуть про неї і ії колінки стільки бруду... А, по-друге, наші політики не настільки сентиментальні, аби й за більш серйозні провини чи навіть злочини йти у відставку. Але, впевнена, цей всесвітній флешмоб відвертості , матиме наслідки й для України, бо примусить декого більш уважно ставитися до питань гендерної рівності і взаємоповаги , подивитися на робочі взаємини чоловіка і жінки уважніше. 

Весною, коли п'яний бойовик ледь не згвалтував жінку-спостерігача місії СММ ОБСЄ, й ії буквально відбив від покидька колега, ми в Мінську вимагали покарати цього негідника, але ватажки бойовиків навідріз відмовилися називати прізвище свого подільника. Росіяни взагалі сміялися , мовляв, це різниця ментальності і культур, «парню просто понравилась девушка, он просто попросил номер телефона. Ну, немного выпивши был для храбрости» (гиги....). А бойовики ще й додали: «мы еще молчим о том, чем она с этим своим коллегой занималась в машине».

В цьому бридкому епізоді: вся ментальність православного «русского мира», який, на жаль, присутній в мізках багатьох українських політиків, коли мова йде про жінок. Нарочита набожність і биття лоба в церкві, при цьому повна зневага до жінки. Ці політики вже бояться публічно говорити, що місце жінки на кухні і в спальні , але вони й досі так думають і часто тільки так сприймають жінок. Вони щиро впевнені, що на будь який знак уваги жінка має негайно реагувати «Так!», й не гидують принизити жінку, кинути щось про « ми знаємо, чим вона займалася», чи розповідати про « як вона зробила кар'єру». Чи часто чули ви подібний бруд про украінських чоловіків ? Ні, тут всі святі і праведні):...

На жаль, всі украінські жінки-політики були об'єктами негідних жартів, брудних двозначних реплік в спину, в т ч в ВР чи в коментарях соцмереж: знущаються над віком, вагою, зовнішністю, кар'єрним шляхом, обличчям, виглядом. Правда, ми навчилися захищатися і давати опір, в тому числі публічно. Ми навчилися вимагати вибачень за сорокарічних згорблених баб... 

Тепер як щось і буркнуть, то не в лице, або анонімно в інтернеті. Публічна риторика змінилася ( публічно все ж бояться принижувати колежанок) - але часто не змінилися мізки. Вони так думають. Вони можуть відвішувати «комліменти» про жіночі форми , й не відчувати двозначності. З цими стереотипами ще довго боротися. 

Але при цьому я проти перетворення людей на беземоційних роботів, заляканих, що будь-яка емоція ці жест можуть викликати скандал і звинувачення в непристойній поведінці . Я не вважаю приятельський чмок в щьоку, чи дружні обійми при зустрічі, квіти просто так, не на день народження, чи ритуальну фразу про «гарно виглядаєш, в тебе гарна зачіска « чимсь непристойним. Жінка сама має право вирішувати, з ким ій і як вітатися чи приятелювати - й на це не потрібно дозвіл соцмереж. Та й не варто судити про моральність та чесноти жінки по зовнішності, емоційності чи фото. Ви ж так не оцінюєте чоловіків? 

Ми повинні навчитися називати речі своїми іменами й не боятися цього. Жорстко засуджувати домагання і непристойність, жорстко карати за сексуальні злочини, припинити подвійні стандарти щодо флірту чи поведінки чоловіків і жінок та їх зовнішнього вигляду. Але й не мавпувати всіх цих сексуальних інквізицій з сумнівним душком ,всіх цих полювань на відмаків, які полювали за чужими колінками, й всі ці полювання мають дурний присмак й відчуття «не вірю!». 

Ну, а жінкам , звичайно, варто навчитися знімати руку з колінки, хто б ту руку не клав, якщо жінка цього не хоче. Знімати відразу, а не через двадцять років. Не бійтеся.