Одна країна — дві правди

«…і перемагав могутніх ворогів той, хто вважав за необхідне спочатку перемогти свій народ».

Шан Ян, 390—338 рр. до н.е.

За даними Bloomberg, на сьогодні заарештовано понад 880 осіб, в демонстрантів випущено понад дві тисячі контейнерів зі сльозогінним газом і 376 гумових куль. Непоступливість місцевої влади та історія силового протистояння залишають мало сподівань на те, що протести ущухнуть самі по собі. Перед керівництвом країни постала болюча дилема, від вирішення якої залежить не лише відновлення миру та порядку в місті. Світ спостерігає і міркує над тим, чого можна очікувати від дракона, який прокинувся, адже йому передрікають глобальне лідерство на нашому віку.

Згідно з Декларацією між урядами Великої Британії і КНР від 1984 року, що визначила умови повернення території («одна країна — дві системи»), та Базовим законом, що, по суті, є конституцією, Гонконгу гарантується широка автономія, включаючи свободу слова, зібрань, багатопартійність, а також право зовнішніх зв'язків, за винятком зовнішньополітичних питань та оборони. Містяни мають власну правову систему, паспорт, валюту, і навіть їхній ВВП рахується окремо від материкового.

Правове поле автономії формує Законодавча рада, що складається з 70 представників, яких навпіл обирають географічні округи (безпосередньо громадяни) та «функціональні округи», що представляють інтереси професійних, підприємницьких та сільських спільнот. Вибори 2016 року зафіксували співвідношення 34 проти 25 між пропекінською групою та продемократичною і локалістською, яка виступає за посилення автономії з прицілом на реалії після 2047 року. 

Домінування Пекіна в законодавчому органі забезпечується лояльністю передусім представників підприємницьких кіл від «функціональних округів», що зацікавлені радше в розвитку прагматичних економічних відносин, ніж в обстоюванні абстрактних політичних ідей. Виконавчу гілку очолює керівник адміністрації Гонконгського адміністративного регіону, що обирається Виборчим комітетом у складі 1 200 членів, знов-таки переважно з представників «функціональних округів».

«Рух парасольок» 2014 року був спричинений намаганням материка посилити важелі впливу через зміну виборчого законодавства, а цьогорічні протести — спробами запровадити механізм екстрадиції. Гонконгці побачили в цьому небезпеку втратити захисні механізми від політичних переслідувань, поглинання своєї правової системи материковою, а відтак руйнування незалежного правосуддя та ерозію принципів верховенства права. 

Центральна влада вже подала досить багато тривожних сигналів: від запровадження в навчальних закладах «патріотичного» виховання, позбавлення гонконгських опозиціонерів представницьких мандатів — до викрадення людей, як-от колишнього президента Інтерполу торік, попзірки, звинуваченої в ухиленні від сплати податків, п'яти працівників книгарні, яка торгувала забороненою на материку політичною літературою, і навіть одного мільярдера. Ігноруючи попередження активістів, юристів та бізнесменів, трохи змінений документ усе ж таки був внесений до Законодавчої ради.

Відтак гонконгці 28 квітня вийшли на вулиці і відтоді, мов жива хвиля, поглинали вулиці міста, реагуючи на дії влади. Знаковою подією стало вшанування 4 червня жертв тяньаньменьської трагедії. Нечувана подія для материка, де будь-яка згадка про криваве придушення студентської демонстрації 30 років тому (за офіційними даними, було вбито 300 осіб, неофіційна цифра сягає 2 700) піддається жорсткій цензурі. 

Глуха оборона влади, яка не полишала спроб протягнути законопроєкт, спричинила зростання напруги в подіях. І ось 12 червня у протестувальників, які оточили будівлю законодавчого органу, щоб завадити ухвалити документ, уперше випустили гумові кулі та сльозогінний газ. З натовпу у відповідь полетіли цеглини, металеві жердини й усе, що потрапляло під руки. Відтоді переважно мирний характер протестів періодично вибухає актами насильства з обох боків. 

Протестний рух не має єдиного центру керування, але це строкате об'єднання все ж таки змогло сформувати п'ять чітких вимог до влади. Попри запевнення керівниці адміністрації в тому, що законопроєкт «уже мертвий», демонстранти домагаються його повного відкликання, аби унеможливити ухвалення в будь-якому вигляді. Довіру було підірвано кількома спробами протягнути документ із косметичними змінами. Від Пекіна вимагають відмовитися кваліфікувати події як бунт, звільнити з-під арешту і зняти звинувачення з усіх затриманих, створити незалежну комісію для розслідування брутальних дій поліції і, нарешті, у місті має бути запроваджено загальне виборче право.

Материкові ЗМІ запустили кампанію із закликом «припинити насильство» і «розпочати раціональний діялог». Утім, місцева адміністрація проводить зустрічі лише з групами впливів, передусім бізнесменами, ігноруючи представників громадськости. Тиск на бізнесменів призвів до гучної відставки одного з топменеджерів Cathey Pacific Airways, який не погодився з вимогою масштабної зачистки компанії від тих, хто брав участь у демонстраціях. Але більшість керівників великих корпорацій усе ж таки дистанціювалися від своїх співробітників, які публічно заявили про підтримку демократичного руху.

Директор офісу зв'язків із Гонконгом і Макао центрального уряду відкинув ідею незалежного розслідування, а проведене ним екстрене засідання щодо кризової ситуації викликало побоювання, що Пекін може спробувати придушити протести силами Народно-визвольної армії. Втім, керівниця адміністрації Керрі Лам запевняє, що не втратила контролю над ситуацією, а тому не бачить потреби в підсиленні правоохоронцями з материка.

Реакція світових лідерів на події в місті доволі стримана. У підсумковому документі саміту «Великої сімки» у Біярріці міститься заклик утриматися від насильства і підтверджується важливість Спільної декларації 1984 року. Дональд Трамп написав у Твіттері, що «щасливим і просвітленим завершенням проблеми Гонконгу» стала би зустріч з його жителями Сі Цзіньпіня. Більш рішучими видалися кроки групи американських сенаторів, включаючи голову комітету в закордонних справах республіканця Джима Ріша, які внесли на розгляд Конгресу проєкт Акта прав людини та демократії Гонконгу.

Проурядова преса та групи в соціяльних мережах активно поширюють думку, що за протестами ховаються вороги Китаю, передусім США з їхнім усемогутнім ЦРУ. Деякі дописувачі звинувачують протестувальників у тероризмі і навіть порівнюють із нацистами. Знайомий українцям прийом. Усе це відбувається на тлі торговельної війни, ініційованої Дональдом Трампом, що додає «аргументів» прихильникам різноманітних теорій змов. 

Утім, якщо прибрати нечисленні маргінальні групи, які вдаються до проявів екстремізму, можна виокремити причини протестів. Передусім це прагнення свободи, посилене космополітичним характером міста. Проведене Університетом Гонконгу в червні опитування засвідчило, що лише 11% називають себе китайцями (найнижчий показник з 1997 року), у той час як 53% — гонконгцями, інші визнають свою належність до змішаної ідентичности. Цей феномен знайшов відображення навіть в Оксфордському словнику, де з'явилося поняття «гонконгець» поруч із поняттям «гонконгський китаєць».

Графіті неподалік храму Вонг Тай Сін промовисто розкриває й соціяльно-економічне підґрунтя протестів: «Ви справді думаєте, що нас лякає в'язниця, коли схожа на клітку домівка коштує сім тисяч гонконгських доларів?» (900 дол. США). Британське видання The Economist вважає, що Пекін не дотримується свого слова не лише щодо збереження політичної автономії, а й, опосередковано, економічної її частини. 

Місто залишається привабливим для професіоналів фінансового сектора та юриспруденції з усіх куточків світу, але рівень їхніх доходів недосяжний для більшости гонконгців. На ринку нерухомости, у сфері комунальних послуг, супермаркетах та у портовій інфраструктурі домінують великі гравці, які досить щільно вмонтовані у політико-економічний механізм управління з материка.

Втім, найвпливовіші сім'ї уникають відкрито обирати сторону в цьому конфлікті між політичними патронами і співгромадянами. Втративши 29 млрд дол. ринкової вартости своєї бізнес-імперії, найбагатша людина міста і 28-й у списку «Форбс» Лі Кашин звернувся до громадськости із закликом «любити Китай, Гонконг і себе», «любити свободу, толерантність, закон і порядок», «долати гнів любов'ю». 

Хоча з відозви незрозуміло, на чий бік став «громадянин Гонконгу», як він підписався, у Мережі розшифрували послання недвозначно. Складені в речення останні ієрогліфи кожного рядка відозви читаються як «Дозволь Гонконгу урядувати самому, адже все, що призвело до нинішньої ситуації, почалось із цього». Друге звернення додало метафоричности, бо містить посилання на цитату з поеми часів династії Тан з нібито очевидною порадою, як збирати стиглі дині, аби поліпшити їхній смак, а не унеможливити плодоносіння. Насправді ж у творі йдеться про заклик до імператриці У Цзетянь припинити вбивство власних дітей заради влади.

Зрозуміло, що сторони не зацікавлені в тому, щоб дійшло до нефігуральних убивств. Хоча «плодоносіння» за останні понад двадцять років зменшилося (частка економіки міста на тлі ВВП КНР впала з 18,4% 1997 року до 3% 2018-го), Гонконг залишається важливими інвестиційним та бізнес порталом в материковий Китай та з нього. Місто очолює світовий індекс економічних свобод (материкова частина — на 99 сходинок нижче), а також є четвертим найбільшим торговельним партнером материка — після США, Японії та Південної Кореї. 

Ще більшу проблему становить політичний складник, адже в Пекіні навряд чи хочуть отримати ще одну тяньаньменьську трагедію. Це точно не сприймуть як прояв сили та впевнености. Втім, поступки «розпещеному» свободами чаду не вкладаються в логіку консолідації влади Сі Цзіньпінем та інтеграції в новітні соціяльно-політичні реалії таких територій як безпроблемний Особливий адміністративний район Макао та досить непрості Тибетський та Сіньцзян-Уйгурський автономні райони, не кажучи вже про допоки недосяжний Тайвань.

Симпатики Китаю переконані, що країна переживає емоції геополітичного піднесення після нетривалого, у масштабах цієї цивілізації, приниження з боку Заходу. Напевно, цим можна пояснити доволі болісну реакцію на будь-яку критику, що, на думку Пекіна, порушує його суверенітет. Зважаючи на відданість КНР принципам вільної торгівлі, шалені темпи економічного зростання, що вирвало зі злиднів мільйони китайців, вони сподіваються й на поступову лібералізацію політичного режиму та дотримання ним норм міжнародної поведінки. 

Тим часом скептики в питанні американсько-китайської рокіровки вказують на вичерпання ресурсу наявної політико-економічної моделі, вважаючи, що брак політичних свобод стримує подальший розвиток. На їхню думку, досвід перманентного внутрішнього тиску та традиція побудови відносин із сусідами з позиції метрополії не обіцяють багато варіянтів для ймовірного глобального лідерства. Власне, випробування Гонконгом і може дати відповідь на те, хто ж ближчий до істини.