Вбивство Пригожина. Путін викрив сам себе

Зрозуміло, що Нємцов був повною протилежністю лиходію Пригожину. Однак у них є одне спільне – їх убив Путін. У Росії лише диктатор має ліцензію на вбивство представників правлячої верхівки чи зірок опозиційної сцени. Ніхто інший на це не наважився б.

Цікаво, що, намагаючись відмазатися від цих вбивств, Путін очевидно повторювався і вдавався до одних і тих самих штампованих прийомів.

Після вбивства Нємцова:

«З приводу злочину щодо Бориса Юхимовича Нємцова. Я був з ним знайомий особисто, у нас не завжди були з ними погані стосунки. Я то з ним взагалі ніколи стосунки не псував, він обрав такий шлях політичної боротьби, особистих атак і так далі. Але я до цього звик... не він один, але це зовсім не факт, що людину треба вбивати...

Злочинці мають бути знайдені та викриті, покарані. Можливо, це не відразу робиться, але в нас є й інші приклади подібних злочинів. І зрештою, незважаючи на те, що розслідування триває досить довго, воно приходить до свого логічного завершення».

Після вбивства Пригожина:

«Пригожина я знав дуже давно, з початку 90-х років. Це була людина складної долі, і помилки у неї були серйозні в житті, і домагався він результатів потрібних – і для себе, і, коли я просив його про це, для спільної справи, як от ці останні місяці... Він був талановитий чоловік, талановитий бізнесмен...

Але що достеменно зовсім – мені про це доповідав сьогодні зранку керівник Слідчого комітету, — вони розпочали вже попереднє розслідування цієї події. Воно буде проведено у повному обсязі та доведено до кінця. Тут немає жодних сумнівів».

Таким чином в обох випадках використовувалася та сама схема ухиляння від відповідальності:

1. Підкреслювалося давнє знайомство та непогані стосунки з убитим (мовляв, хіба я міг убити старого приятеля).

2. Йшлося про відсутність особистої мотивації для вбивства (з Нємцовим стосунки нібито не псував, з Пригожиним навіть співпрацював безпосередньо перед убивством).

3. Стверджувалося, що розслідування буде доведено до кінця, а винні будуть покарані (мовляв, це не я – знайдемо справжніх замовників).

Як показала справа Нємцова, всі ці виправдання – груба брехня. Однак Путін бреше за тією самою схемою знову.

Відмазки Путіна у справах Нємцова та Пригожина практично збігаються. Завчені прийоми уникнення відповідальності, що повторюються, видають вбивцю з головою.