Чи всі політики мають право балотуватися на президентських виборах?

Зважаючи на чисельність кандидатів у президенти України на цьогорічних виборах, активно дискутується питання хто мав би, а хто не мав би брати в них участь. Право за законом - зрозуміло (залишу для іншого разу питання якості цього Закону). Але чи повинні ми всі і зразу робити все, що дозволяє нам закон? Можливо є інші критерії, які підкажуть коли і кому треба користуватися тим чи іншим юридичним правом? 

Щоб відповісти на це питання, приведу аналогію. Для участі в Олімпійських Іграх у більшості видів спорту необхідно не тільки стати переможцем у національних відбіркових змаганнях, а й виконати при цьому олімпійський норматив. Тобто можна бути чемпіоном своєї країни, але не попасти на Олімпіаду, якщо не показувати результати достатньо високого рівня. Саме завдяки такому добору учасників ми тішимося Олімпійськими Іграми як святом спорту і майстерності, а не лише фіксуємо медальну бухгалтерію.

Саме так є в дуже багатьох життєвих ситуаціях. І так має бути в політиці. Є два критерії, які вказують на те, що політик «виконує олімпійський норматив» для президентських виборів – представництво його чи її партії в парламенті (це значить, що на попередніх виборах вони отримали вотум довіри суспільства подолавши 5% бар’єр) і підтримка за соціологічними опитуваннями на рівні тих же 5% для позапарламентських політичних сил. Ось такі політики і мають і право, і навіть суспільний обов’язок брати участь у президентських виборах. 

Всі решта роблять на цих виборах щось зовсім відмінне від чесної служби суспільним інтересам – хтось заробляє гроші за технічне кандидатство, хтось навпаки витрачає гроші за піар себе коханого чи для парламентських виборів чи ще для чогось. Але якості проведення президентських виборів усі вони однозначно шкодять – унеможливлюють знайомство з програмами УСІХ кандидатів, організацію дебатів УСІХ кандидатів і т.д. Таким чином вони утруднюють виборцям можливість вивчити та проаналізувати реальних претендентів на цю вищу політичну посаду в державі.

Звичайно, ЦВК не може не реєструвати цих усіх політичних проходимців, якщо вони мають юридичне право на участь у виборах і 2,5 млн грн. Але ми – громадяни і виборці – маємо право оголосити бойкот тим, хто повисувався не виконуючи «політичний норматив» для цих виборів! Давайте почнемо вчити наших політиків поважати суспільні інтереси в своїй діяльності. Принаймні, закликаю до цього.
Ну й, звичайно, найцікавіше – хто з кандидатів у президенти України 2019 має для цього «політичне право» за вище вказаними критеріями? Всього 7 – Порошенко, як діючий Президент і лідер парламентської фракції його ж імені, Тимошенко, Ляшко і Садовий, як висуванці політичних сил, представлених у Парламенті, Гриценко і Зеленський, як позапарламентські політики з рейтингом підтримки більше 5%, а також Бойко. 

Проте до останнього є питання. Так, він і в парламенті, і рейтинг має, але він очолював партію, яку назвав «ОПОЗИЦІЙНИЙ блок», а коли його звідти виключили, створив партію «ОПОЗИЦІЙНА платформа». Ну, не хоче чоловік до влади, хоче бути перманентно в опозиції. Причому інколи складається враження, що в опозиції не до влади, а до Держави загалом. Так для чого тоді висуватися на президентських виборах? Я б і його БОЙКОтував.

Таким чином, пропоную обговорювати і дискутувати про програми та життєвий шлях 6-ти кандидатів у президенти України. З цим, думаю, всім справитися під силу.