Чию історію підтримує Український культурний фонд?

«Протидія російській пропаганді»
Стратегія УКФ 2024-2027рр

• «Київська держава, право , культура були утвором однієї народності – українсько-руської».
• Тисячолітня княжа Русь «була найбільшою українською державою, яку пам’ятає наша історія». 
• «На цій землі український народ, або краще сказати ті люде, від яких пішов теперішній український народ, - бо вони себе  звали давніше різними іншими йменнями – живуть не менше, як півтори тисячі літ».

Це висновки академіка Михайла Грушевського, що стали основою української наукової історіографії і які узаконено в Акті проголошення незалежності (1991), де чітко написано про «тисячолітню традицію українського державотворення».

На жаль, цієї базової інформації дотепер не знають в Українському культурному фонді (УКФ) і  тому у розпал війни за ідентичність фінансують проєкти, які у темі державної історії замість просвітництва  пропагують «баламутство» (термін Грушевського). Йдеться про фільм «Вишгород стародавній», що за підтримки УКФ вийшов у вересні 2025 року. У ньому на підставі археологічних матеріалів та 3D-реконструкцій  мовиться про Вишгород Х-ХІІІ століть.

Із 3D-реконструкцією у стрічці вийшло непогано. З інформаційним супроводом – украй кепсько: він майже повністю підпорядкований нормам імперського «русского міра»

«Як у середньовіччі, у нижньому Подніпров’ї утворилася держава з центром у Києві?» – ставить таке запитання автор сценарію на початку фільму. Власне, відповідь на нього академік Грушевський дав ще 1904 року, науково обґрунтувавши висновки про Русь – українську державу, створену українським етносом. Упродовж наступних ста з гаком років аргументи Грушевського примножили своїми фундаментальними працями десятки видатних науковців.

Докторка історії Наталія Полонська-Василенко називала Русь – «Українською державою, яка за Володимира стала на одне з перших місць у Європі».

Доктор історії Ярослав Дашкевич стверджував¸ що «істоАрія української нації починається в період утворення першої національної держави – Русь» (так само вважав і Грушевський: «наше національне буття починається з доби Володимира Великого»)

За Олександром Алфьоровим, директором УІНП, «Русь – це середньовічна українська держава».

Але у фільмі «Вишгород стародавній» тисячолітню державу Русь «українською» не назвав ніхто. У стрічці йдеться про «давньоруську державу», «давньоруський час», «давньоруських князів», «давньоруський Вишгород»…

Але «давньоруський» – це термін з імперської історії. 2016 року диктатор Путін навіть видав спеціальне розпорядження, звелівши у російських підручниках з історії княжу Русь «называть Древнерусским государством. Основателей Киева – варягами, а события подписания договоров 1654 года – добровольным переходом украинцев под Московское покровительство».

Спільні назви – спільна історія. Імперія упродовж століть нав'язувала українцям розгляд історії України, як безпосередньої частини не світової, а російської історії. То невже в Українському культурному фонді дотепер у це вірять?

Далі. Історик Вадим Арістов, розповідаючи у фільмі про людей «русь», стверджує, що «це спільнота, відносно невелика, яка живе у Києві і десь біля Києва і більше ніде… яка оточена слов'янами… це фактично східні вікінги» (вікінги – вони ж нормани або варяги – Авт.) Ці східні вікінги, як стверджує Арістов, і спричинилися до «виникнення ранньої державності і це буде Києворуська держава». Як тут не згадати путінський наказ – «основателей Києва называть варягами». Щоправда Арістов у своїх висновках посилається не на диктатора Путіна, а на трактат Х століття імператора Константина Багрянородного. Але чим обумовлено саме таке тлумачення цього історичного джерела?

Бо академік Грушевський, дослідивши цей самий текст, дійшов зовсім інших висновків і у своїх працях пише так: «Звістки, зібрані цісарем Константином Порфірородним в середині Х ст. вже згадують окремі українські племена: уличів, деревлян, лучан і русь київську…. На правім боці Дніпра коло Києва сиділи поляни, інакше звані руссю…»

Академік Грушевський, дослідивши скандинавські саги, також стверджує, що у цих творах «ніколи не ототожнюють варягів з Руссю. Русь для них чужа земля».

«Трудно вірити, – писав Грушевський, – що ім’я руське до Києва було принесене варязькими дружинами з Новгороду: дивно чому не пристало це ім’я до Новгороду, а тільки до Києва, саме до київської околиці, Полянської землі?».

Михайло Брайчевський – «найбільший історик другої половини ХХ століття» – так само стверджував, що середньовічна Русь – це була українська держава, а теорію про її створення вікінгами називав «абсолютно хибною». І так само хибною вважав «тезу про скандинавське коріння імені «Русь», аргументуючи, що Русь – це самоназва українських племен.

Академік НАН України Григорій Півторак у своїх працях пише про Русь – «ранньоукраїнську державу», яку створили українські племена.

Список можна продовжувати десятками цитат іменитих науковців, які своїми фундаментальними дослідженнями примножили вчення Грушевського про Русь – Україну. Популяризація такої інформації дощенту руйнує кремлівські міфи про «общерусскую историю» та «Русь-Россию», якими Москва окупувала голови мільйонів українців задовго до широкомасштабного вторгнення.

Але чому ж у розпал війни за ідентичність УКФ підтримує проєкти, які працюють проти нашої головної інформаційної зброї – правдивої історії?

Перекручену історію у фільмі переповідають і відповідною мовою. Приміром, торгово-ремісничий район середньовічного Вишгорода, де був великий гончарний центр, археологи називають «посадом». Якщо орієнтуватися на тлумачення у словниках російської мови, то так. А якщо на українські академічні словники, то «частина міста, де жили люди однієї професії» – це «слобода», «слобідка». «Посад» в українській мові означає «покуття, почесне місце на весіллі для наречених».

На жаль, у фільмі чомусь не згадано про особливу святиню середньовічного Вишгорода – ікону Богородиці Ніжності, яку 1131 року з Константинополя передали великому київському князю Мстиславу (сину Володимира Мономаха). Згідно з переказом, автором образу був євангеліст Лука. Мстислав поставив чудотворну святиню у Вишгородській церкві, де вона перебувала до 1155 року допоки її звідти вночі не викрав майбутній засновник Московії Андрій Боголюбський. І в такий спосіб започаткував багатовікову традицію грабунку і мародерства, що стала вирішальною в історії Московського царства. Незламну відданість цій традиції московські окупанти демонструють сьогодні в Україні. Ікона донині перебуває в Москві, там її називають Владімірской, але насправді Вишгородська Богородиця Ніжності є національною святинею українців. Чому це замовчувати?

На завершення фільму «Вишгород стародавній» директорка Вишгородського історико-культурного заповідника Влада Литовченко, говорить про бажання продовжувати дослідження міста і висловлює впевненість, «що попереду нас чекає велика кількість унікальних відкриттів, які будуть в основі правильного трактування історії нашої держави».

Чудовий задум. Але щоби вдруге не вийшла халепа, для правильного трактування історії України потрібно керуватися не путінськими розпорядженнями, а фундаментальними працями видатних українських істориків, за якими стоять десятки томів наукових аргументів. Лише за такої умови це може дати потрібний результат «для нащадків», як того прагне Влада Литовченко.

А поки що замість просвітницького проєкту для українців вийшла підмога для кремлівських пропагандистів.