Це ти, владо дикого капіталізму, привела ляшків у парламент

Популізм - у Гройсмана лайка. Нині дуже модна лайка. Майже матюки. А чи так це? На прикладі нашої професії доведу, що ні. Фронтовики, рядові, з окопів, розповідали мені, як піднімав їх на бій не талант полководців, а знаменитий памфлет Іллі Еренбурга «Убей немца», геть розкритикований Сталіним відомо за що. Але ніхто краще за Еренбурга не сказав , за що б'є ворога солдат - за рідний дім, за вбитих рідних, за недосяжне щастя. То був популізм? Ні, біль. І солдату не гріла душу правда Сталіна, у нього був свій рахунок нацизму, геніально відчутий письменником. Інший приклад. Коли «Известия» очолив великий (справді великий, попри деякі загони) реформатор радянської преси в бік її олюднення Олексій Аджубей, зять Хрущова, він незлюбив Татьяну Тесс за її мораліте і поклав собі звільнити їі. Та якось побачив, які мішки листів несуть їй щодня, прочитав цілу гору їх і збагнув, який масив соціального болю викликає і гасить словом її публіцистика - і взяв Тесс у союзники в реформуванні газети. Вона була популярною популісткою, але хто ще так чув душу народу? В політиці, звісно, складніше, але не дуже. Треба відчувати і чути народ, а не міклошів і бальцеровичів. Розумію, як непросто слухати патякання ляшків про скотиняк, та ще знаючи, хто за ними стоїть, але ж це ти, владо дикого капіталізму, привела ляшків у парламент за своїми правилами гри, і якщо вони порушують ці ваші правила і кажуть те, що болить людям, - їжте кислиці і чуйте.

Популізм може бути різний, це так, але в масі своїй це біль суспільства, і ті, хто не чує його, приречені рано чи пізно зійти з політичної сцени. Творці дикого, повторюю - дикого капіталізму ще не відчули глибини народного болю і гніву, а популісти, які б вони не були, навіть зеки-шахраї, відчули, і хто буде винен, якщо порошенки-луценки-гройсмани не стануть на бік народу? Так, краще не стане, якщо владу візьмуть ляшки. Але і владі стояти в обороні здирства і офшорів з божевіллям девальвації і тарифів - копати могилу країні і собі.