Як виглядає протестний електорат Апокаліпсису у Франції

Пришпиляю щойно велосипед на вході до бібліотеки Мазарін. Світить сонце, ходять роззявлені туристи, нудьгують на тротуарі кореспондент France TV із оператором. Побачили мене зі злим лицем (а з яким іще велосипед до смітника можна пришпиляти?), сприйняли за місцеву і ввімкнули камеру.

«Давайте поговоримо про страйк?» – «Ну давайте...» Я вже приготувала свій обурено-ЗОЖний спіч про транспортний колапс, як питання застало мене зненацька. Що я думаю про методи страйкарів Ліону та сусідніх регіонів – там працівники електрокомпаній влаштовують короткі вимкнення струму. Подобається мені таке чи ні?.. Гм, ну що я змогла їм сказати – у нас в 90-х таке практикувалося і не на короткий час. В дитинстві це було страшенно романтичним і зворушливим – вся родина читала при свічках, хтось розказував страшні історії, хтось грав у карти... Плюс – нас попереджали про ці «заходи економії», ми знали час темряви й поспішали додому. А як почуваються при хаотичних французьких виключеннях лікарі в лікарні чи майстри на заводі – поняття не маю. Може, мають аварійні генератори? Як от я маю – аварійний велосипед. Ненавиджу його, востаннє каталася в школі, але що ж робити, коли метро не працює, а машиною їздить на роботу чоловік – йому за місто... Тільки й лишається, що кардіо робити, крутячи педалі...

Фактор об’єдання – пенсія

Національний страйк триває у Франції вже з добрий місяць. Звісно ж, ніхто так часто не страйкує, як французи, скажете ви (і будете праві). Але щоб отак тотально – то давно цього не було. Фактор об’єдання – пенсія. Нова реформа уряду пропонує вирівняти умови для представників усіх професій. Приміром, якщо історично «небезпечні» професії штибу залізничника, що кидав у тепловоз вугілля нагороджувалися швидшим виходом на пенсію (51 рік замість 60 і сплата 60-70% від зарплатні замість 50%, як у інших), тепер все буде по-іншому. Бо вугілля давно вже не кидають в тепловози, та й загального стресу, на думку реформаторів, у залізничника не більше, ніж в офісного працівника. (В народі RATP , назва підприємства громадського транспорту, глузливо розшифровується як reste assis, t’es payé – сиди й не смикайся, тобі заплатять).

Метро в Парижі впродовж страйку або зовсім не працює (більшість ліній), або працює лише в годину пік. Те саме – з приміськими електричками RER (ходить одна з чотирьох чи п’яти). Люди в прямому сенсі б’ються, щоби сісти у вагон. Ходять на ескалаторах перилами, щоб обігнати натовп (уявіть собі найгірший час переходу між Майданом і Хрещатиком, тут тепер весь час таке). Автобуси трохи більш милосердні. Таксі є, але через загальний час у заторах і перекрите місто на чергову демонстрацію буде коштувати, як скромний лоукост-переліт по Європі. Одне й лишається – велосипед. Ну чи самокат.

Правда, є ризик бути збитим автобусом, наїхати на нервового пішохода, що кидається вам під колеса на червоне світло, чи просто спізнитися на співбесіду в міграційну поліцію, приїхавши з червоним лицем, виряченими очима і розкуйовдженим волоссям. Дай Бог здоров’я тамтешнім службовцям – зглянулися, пустили, письмовий тест із французької прийняли, та ще й феміністичний дискурс підтримали. Останнє – дуже мило і кумедно. Інспекторка магрибського походження на ім’я Каріма, приймаючи мої документи, в графі «прізвище за одруженням» пише прізвище мого чоловіка. Ой, кажу, то помилка, я свого прізвища не змінювала! – Та то формальність, махає рукою вона і додає гордо: я свого теж не змінювала. Бо універсальне й коротке, як ваше. І взагалі, каже, я принципово всіх жінок, що приходять до нас на співбесіду, викликаю за дівочим прізвищем. А тим, хто обурюється й пафосно виправляє мене на «Я– мадам!» і прізвище чоловіка, кажу: заспокойтеся, дами, дівоче прізвище – це те, що точно залишиться з вами назавжди... Ми ще трохи з нею регочемо і я, виходячи, розумію, що усний іспит із французькою мені зарахували автоматично – за почуття гумору і жіночу солідарність.

Скільки це триватиме – невідомо

Але ключовий виграш цієї ситуації – у місті армагедонного руху я встигаю забрати зі школи дітей. Лишається вигадати їм суспільно-корисне заняття поза межами «телевізор і айпад».

Знаєте, ще ніколи у своєму житті я так часто не пекла з дітьми печеньки, як у ці дні. (Уточнення: пекарка з мене так собі). Але ж треба чимось зайняти час, несподівано вивільнений як не від гуртків, то від школи?.. Скасовані екскурсії, спортивні й музичні заняття. Скорочено робочий день музеїв та бібліотек. І якщо кожна школа, а то й окремий вчитель сам вирішує собі, страйкує він чи ні, то викладачі позакшкільних гуртків часто просто не можуть добратися на роботу з передмість: посеред дня транспорт просто не ходить.

Скільки все триватиме – невідомо. Уряд від реформи відмовлятись не збирається. Демонстрації частішають, агресія росте. Найбільш толерантні громадяни пропонують уже лишити пенсії страйкарям, як є. А вже всіх наступних кандидатів на заторкнуті реформою професії попереджати, що умови змінено. Мовляв, щоби вчителька, яка йшла на цю непросту роботу з мінімальною оплатою й надією на ранню підвищену пенсію й заслужений релакс, не вигорала зараз від тривоги. Тут я з ними згодна. Вчительство для мене – професія куди важливіша й «підвищено небезпечна», ніж будь-яка робота залізничника чи енергетика. Від того, як працюють вчителі, залежить те, якими будуть наступні покоління громадян.

А ще французи регочуть: «Ми живемо в абсурдистській п’єсі. Держсекретар, відповідальний за пенсії, щойно подав у відставку, бо випливло, що він брав гроші з think tank-ів. А представники профспілок тепер побиваються, що він був «людина діалогу», а тепер і говорити ні з ким! Ми чесно вже нічого тут не розуміємо...»

Тим часом от-от почнуться шкільні канікули, і купа виїздів до дідів-бабусь на Різдво просто скасується. Обіцяють один поїзд із чотирьох, і не виключено, що люди на вокзалах битимуться за місце в транспорті так само, як люди в метро. Враховуючи святковий декор і розкидані подарунки – буде дуже сюрреалістично.

Тож, якщо ви думали, що фраза «пора вже звалювати з цієї країни» має суто український копірайт, видихніть: ніде я не чула її настільки часто, як останнім часом у Франції.