Геополітичну вендету Путіна в Україні не зупинити умовляннями
Українська держава є частиною Глобального Заходу. Він мусить бути зацікавлений у тому, щоб його важливий сегмент не був захоплений Росією
Своєю кривавою війною в Україні російський диктатор хоче довести всьому світові, що сучасна геополітика – це не мораль, а лише сила. Намагаючись знищити українську державність, Росія кинула усі свої ресурси для того, щоб дочекатися часу, коли західні уряди та лідери перестануть достатньою мірою допомагати Україні в протистоянні з Російською Федерацією. А після цього спробувати добити Українську державу.
Дехто на Заході вже заявляють, що їхні країни втомилися від війни в якій вони безпосередньої участі не беруть. І хоча це ще не стало загальною тенденцією, проте є небезпечним політичним синдромом, оскільки саме цього очікують в Москві. Між Росією і Україною пролягла величезна прірва непорозуміння. І війна в Україні не закінчиться, доки росіяни не зрозуміють, що можуть втратити більше, ніж отримати.
Водночас Москва і Санкт-Петербург наслідків російсько-української війни фактично на собі не відчувають. Для них ця війна – якась телевізійна абстракція, що їх абсолютно не стосується. Москва повинна бути в такій же небезпеці, як і Київ та інші міста України. Щоб московитам довелося кинути велику кількість ресурсів для того, щоб захистити свою столицю та себе, і тільки у такому випадку вони можуть бути готовими до встановлення справедливого миру.
І хоча зараз дехто в західних столицях готовий розглядати в якості «миру» варіанти «замороження війни» і «припинення бойових дій на невизначений термін», ці варіанти не є прийнятними для України. Оскільки таким чином прямо визнається, що в ХХІ столітті можливі зміни наявних міждержавних кордонів, які пересуваються силою, та де-факто проголошується, що окуповані українські території переходять під безпосередній контроль Російської Федерації.
І все це відбувається у той час, коли нинішній світовий порядок визначає, що анексії земель шляхом застосування сили бути не може. Росіяни майстри замотувати ситуацію. Тому, якщо піти на цю поступку, то це означатиме, що як мінімум в осяжному майбутньому в Кремлі розглядатимуть загарбані території, «як спірний кордон». А далі саме від цього відштовхуватимуться на можливих переговорах.
Це принципово неприпустима ситуація для України. Адже агентура Кремля в Європі, типу угорського і словацького прем’єрів Віктора Орбана та Роберта Фіцо, з усіх сил вставлятимуть палки в колеса нашій державі на її шляху приєднання до Північноатлантичного альянсу та Європейського Союзу. Наголошуючи на тому, що через «спірний кордон» Україні неможливо долучитися до НАТО і ЄС. При цьому вони самі чомусь не збираються віддавати комусь свої землі.
Поступка територією та частиною державного суверенітету означала б повну стратегічну поразку як для України, так і для наших західних союзників. Адже на кін поставлено сьогодні набагато більше, ніж тільки українська державність. І це добре розуміють, як у Вашингтоні, так і в Брюсселі.
Якщо б Київ погодився на подібне рішення, то це також різко зменшило міжнародну підтримку України. І саме на це дуже розраховують в Кремлі. А самими українцями було сприйнято, як гірка втрата та зрада їх союзниками України. Не говорячи вже про те, що буде посланий чіткий сигнал Путіну – його війни за територіальні захоплення – обов’язково будуть винагородженні.
Необхідно визнати, що досягти довготривалої мирної угоди з Росією неможливо. Вона може піти тільки на тимчасове припинення вогню, і не більше. Адже її метою завжди було і є повернути Україну під контроль Москви, та назавжди встановити в ній проросійський режим. Російська Федерація ніколи не прийме на своєму кордоні стабільну, квітучу та прозахідну Україну, що стала членом НАТО. Якщо Путін не зможе перемогти та контролювати Україну, він продовжить війну, аби перетворити Україну на державу, що не вдалася.
Не всі війни закінчуються мирними угодами, прикладом чого стали Північна та Південна Кореї. Домовитися про будь-яку угоду з Росією є нереалістичним завданням. Москва ніколи не веде переговори добросовісно, і завжди порушує усі угоди, які вона коли-небудь укладала, щойно тільки отримає щось, для чого ці угоди підписувались.
Путіну потрібний перепочинок у війні, і таким чином будь-яка домовленість про «замороження війни» і «припинення бойових дій на невизначений термін», закріпить московські досягнення, й означатиме лише те, що Росія отримає плацдарм для відновлення свого вторгнення вже через декілька років.
Росія веде винищувальну війну проти самої концепції існування України, як суверенної держави. Тож з якою метою Україна буде проводити переговори з такою стороною? На Заході мали б усвідомити, що Україна не може дати Росії нічого, що змусило б її піти геть назавжди, тому що Москва хоче всю Україну, а не частини її територій.
Якщо собі на хвилину уявити, що було таки домовлено про припинення війни, Росія скористалася б зупинкою бойових дій, щоб зміцнити кордони завойованої території та консолідувати свої сили з метою подальшого вторгнення в Україну у найближчому майбутньому.
Хоча ймовірний й інший варіант, який замислили в Кремлі. Тоді припинення вогню та заморожений конфлікт – це саме те, на що сподівається Російська Федерація. Якщо Путін готується повторити в Україні те, що Москва зробила з Грузією та Молдовою.
Московити «скалічили» ці держави, роблячи їх нездатними приєднатися до жодної із західних організації, будь то ЄС чи НАТО. І це їхня мета – тримати НАТО та ЄС якомога далі, щоб вони могли продовжувати домінувати над простором колишнього СРСР. Росія має великий досвід невиконання угод і підписує їх, щоб просто виграти час. І тут все залежить від того, який план має цей ворог.
Росіяни сприйняли б будь-яку угоду, яка не передбачає знищення або повернення української держави назавжди в сферу російського впливу, як тільки тимчасове припинення вогню. Путін вважає стратегічну глибину через територію України, і територію пів дюжини країн на українських кордонах, життєво важливою для національного виживання, й продовжуватиме війну до повної поразки або повної перемоги.
24 лютого 2022 року Путін пішов ва-банк, видно до кінця не повністю усвідомлюючи, чим це може обернутися у результаті особисто для нього. Тоді йому була потрібна війна, щоб залишитися при владі та списати на неї усі свої економічні прорахунки. Тепер, після всіх тих злочинів, що вчинила путінська терористична армія в Україні, дороги назад у нього вже немає.
Стратегія демократичного Заходу щодо України має полягати в тому, щоб продовжувати розхитувати владу Путіна. Він не може продовжувати війну в такому темпі нескінченно. Зараз диктатор повністю залежить від Китаю і його сателіта – Північної Кореї.
Необхідно визнати, що російсько-українська війна для деспота є ідеологічною війною. Її ще можна визначити, як геополітичну вендету Путіна і його кегебістського оточення за розвал Радянського Союзу. Через це будь-яка мирна угода стане можливою лише після того, як влада перейде до наступного президента Росії, чиї цілі можуть не збігатися з цілями Путіна, або якщо йому буде запропоновано вихід, що дозволить утримувати владу над Російською Федерацією, відмовляючись від своїх воєнних намірів.
Найкращим результатом для України є той, який зніме проблему вторгнення Росії в Україну назавжди. Будь-який інший варіант просто залишає відкритими двері для іншого російського лідера, щоб в майбутньому захопити більше української землі.
Говорячи про звільнення окупованих Росією українських земель, важливо також враховувати, що не можна думати про захоплені ворогом території тільки з погляду матеріальних активів. Адже мета України – не лише деокупація територій, а й звільнення людей, які там живуть. І Україна ніколи не прийме миру без визволення свого народу.
Миру неможливо досягти без припинення страждань українців, які не зі своєї вини опинилися в окупації. При цьому будь-яка угода про обмін землі на мир – означатиме ще більшу війну. Та неминуче надихне російський істеблішмент на агресію проти інших сусідніх держав.
Тут необхідно враховувати декілька моментів. Путін не може відступити, інакше його політична спадщина буде зруйнована. Він хоче, щоб його запам’ятали як сильного російського лідера. І сподівався повернути всю Україну в сферу впливу Росії, а потім щоб його згадували росіяни, як Петра І, чи Катерину ІІ. Але в 2024 році ця мрія почала здуватися. Зрештою, йому все одно щось потрібно, чи то перемога, чи хороший відхід з політичної сцени.
З іншого боку, демократичний світ не може змиритися з такою злочинною агресією. Після того, як Захід понад два з половиною роки говорив про необхідну перемогу України, вони також не можуть відступити. Інакше Іран, Китай і, можливо, Індія у майбутньому знову почнуть випробувати їх на міцність.
Ніхто не може вимагати, щоб Україна відмовилася від своїх законних міжнародно визнаних територій. Українська держава по праву є частиною Глобального Заходу, і він мусить бути зацікавлений у тому, щоб його важлива складова не була захоплена путінським терористичним режимом. Тепер останнє слово за Заходом.
Коментарі — 0