Російські пропагандисти – дзеркало майбутньої поразки Москви

Російські пропагандисти – це інформаційна зброя Москви. Тотальне зомбування і оглуплення росіян Путіним та його злочинним режимом стало можливим завдяки їхній злочинній діяльності. До пулу цих вибраних кремлівцями персон входить «чортова дюжина» бійців ідеологічного фронту, і до головних з них можна віднести Симоньян, Соловйова, Скабєєву, Попова, Шейніна, Кісельова і Кеосаяна. Всі вони публічно закликали до геноциду українського народу, і тому вони так само винні у розв’язаній Росією війни з Україною, як і Путін. І для них теж має бути виписаний ордер на арешт від Міжнародного кримінального суду в Гаазі.

Ці пропагандисти виконали для Путіна колосальну роботу по моральному розтліванні російського суспільства, і на їхній брехні та дезінформації тримається ідеологічна стійкість нинішньої шовіністичної російської влади. Той хто уважно подивиться фрагменти з передач центральних каналів Росії, не може не помітити того факту, що в останні тижні обрані на інформаційний Олімп Російської Федерації всі якось раптово  «потухли».

Соловйов, який постійно невдало косить своїми скандальними заявами під Жириновського, виглядає дуже розлюченим і знервованим. Не може стримати своїх негативних емоцій, хоча вже не так часто віщає про «швидку поразку» української армії. Тепер він, знову і знову, лякає Україну і Захід ядерним Армагеддоном. Однак у нього це виходить так само   непереконливо, як і тоді, коли він видає Росію за силу добра, у що він здається і сам не вірить. 

Симоньян, котра з усіх сил намагається видавати себе за «рафіновану інтелектуалку», з розумним виглядом обличчя часто городить таке, що абсолютно купи не тримається, але при цьому удає, що зрозуміти її помпезні телемонологи – можуть тільки «обрані».  

Але найбільше проколів у телеефірі допускає Скабєєва. Вона вже не підсміюється, як це вона робила, коли переконувала довірливих московітів, що завтра вони вже будуть вечеряти у Києві в ресторанах на Хрещатику. Її обличчя видає усі 50 відтінків суму за перемогою путінської терористичної армії, якої вже ніколи не буде. Ольга Скабєєва, як і всі її колеги, хотіла б виїхати з Росії і не відповідати за всі свої інформаційні злочини. Але тікати нікуди, та й хто тепер її відпустить?

Складається враження, що путінські інформаційні кілери знають про справжній стан справ в Російській Федерації набагато більше, ніж їм дозволено просторікувати з телеекранів, але не розуміють, що їм тепер робити далі. Образно кажучи, російські пропагандисти – це дзеркало майбутньої поразки Москви. Їхні обличчя на телеекранах відбивають страх перед тим, що далі може бути з ними, і небажання змиритися, що дуже скоро їхньому розкішному та забезпеченому життю може прийти кінець.

Вони не всі встигли пройти стажування у  найвідомішого «політичного кілера» на телебаченні  Радянського Союзу Валентин Зоріна, якого у віці під 90 років режим знову повернув на російське телебачення. Однак все одно спромоглися колишню комуністичну ідеологію вправно перелицювати на імперську зверхність,  вдосконаливши цим тиранію часів культу особистості Путіна.

Безальтернативний телевізор став центральним елементом боротьби Кремля в інформаційно-психологічній війні проти Заходу. Деформуючи історичну правду, пропагандисти подають Росію, як абсолютно іншу цивілізацію, що нібито безкомпромісно бореться з усіма тими «негативними проявами», які Сполучені Штати і Європа видають за цивілізаційний розвиток. Тому духовна і скрепна Росія не має права програти «силам світового зла».

Путінська ідеологія вправно маскується під пропагандистську «об’єктивність» телеведучих. Які, як років 50 тому Валентин Зорін, захлинаючись, розповідають про те, в яких безпросвітних злиднях живуть американці і європейці. Додаючи при цьому, що це відбувається саме тому, що Америка і Європа допомагає Україні.

Не дивлячись на те, що російські підходи до пропаганди ґрунтуються на методах і інформаційних прийомах часів холодної війни, з наголосом на заплутування та приховування її справжніх цілей, ХХІ століття внесло великі корективи в її модифікацію і осучаснення.

Так граючи зі споживачем пропаганди в «інформаційні наперстки», «чортова дюжина» бійців ідеологічного фронту творчо використовує абсолютно нові можливості сучасного нам інформаційного середовища, які неможливі були у часи колишнього СРСР. Путінський режим використовує інструменти і комунікаційні канали, які включають тепер інтернет, супутникове телебачення та традиційне радіо- та телевізійне мовлення, а також широкий спектр соціальних медіа, блогерів і представників аматорської журналістики. Не говорячи вже про тисячі фейкових акаунтів у Facebook, Twitter, LiveJournal і ВКонтакте, які ведуть російські пропагандисти. А це набагато збільшує аудиторію тих осіб, яких Москві необхідно зазомбувати дезінформацією.

Тільки після падіння путінського кривавого режиму будуть відомі справжні обсяги розповсюдження по світу мегатонн пропагандистської дезінформації. Однак уже зараз можна з впевненістю сказати, що пропагандистська машина Москви виробляє свою «продукцію»  в неймовірно великих обсягах, і розповсюджує її через велику кількість комунікативних каналів.  Цілодобово працює армія інтернет-тролів, завданням яких є влаштовувати словесні баталії на дискусійних форумах та в розділах коментарів на веб-сайтах провідних західних видань. 

Російська пропаганда діє агресивно, напористо і безперервно. А через те, що їм не потрібно подавати точно і достовірно об’єктивну реальність, московським  пропагандистам не треба чекати, щоб перевірити факти. Вони просто поширюють інтерпретацію подій у своєму трактуванні, яке найкраще підходить для реалізації заданих для них Кремлем тем і цілей. А це дозволяє їм бути надзвичайно оперативними, транслюючи першими «новини» про події або чиїсь рішення, які не відбулися або яких насправді не було.

Саме багаторічна інформаційна війна Росії з Україною і колективним Заходом підштовхнула Путіна до рішення вторгнутися в Україну. Диктатор і його подільники почали самі вірити в ті пропагандистські видумки та нісенітниці, які вони з таким завзяттям продукували в інформаційному полі останні 20 років. Безперечно, що всі ті пропагандисти рашизму, котрі забезпечують тирану інформаційне зомбування населення необхідністю ведення війни, є воєнними злочинцями та мусять за це понести повну відповідальність.

Після недавнього вбивства в Санкт-Петербурзі інформаційного кілера Владлена Татарського, головні російські пропагандисти тепер мають задуматися, хто ж з них може стати наступним. Адже на якомусь етапі сповзання Росії до поразки у війні з Україною, Путіну і його режиму буде вигідніше позбутися їх до того часу, як вони можуть потрапити до Міжнародного кримінального суду в Гаазі. Усі вони дуже багато знають того, що кремлівці воліли б зберегти назавжди в таємниці.

І тут відкривається вікно можливостей, щоб допомогти, наприклад Скабєєвій, Соловйову чи Симоньян виїхати на Захід. Стало б великим інформаційним ударом по путінській інформаційній фортеці, якби вони на BBC чи CNN виступили з викриттям інформаційної кухні Кремля, в роботі якої вони брали участь багато років, і тому можуть розповісти світовій громадськості про всі її нюанси.

Потрібно повідомити головним пропагандистам Путіна, що вони по-суті опинилися в розстріляному списку. І якщо вони не хочуть потрапити під зачистку, то їм варто було б задуматися над тим, що ж робити далі.

Адже диктатор, щоб вижити самому і продовжити своє панування над Росією не зупиниться ні перед чим. Будуть знищуватися армійські генерали, що програють війну, і пропагандисти, які програють війну інформаційну.

Тому ті, хто фактично в останній момент зможуть зіскочити з поїзда путінської пропаганди, матимуть значний шанс отримати індульгенцію. І давати покази на суді Гаазі вже не в якості підсудних, а в якості свідків пропагандистських інформаційних злочинів режиму Путіна.