Росія ніколи не може бути мирною, бо це «загрожує її безпеці»

Якщо надувати повітряну кульку, вона може досягнути гігантських розмірів порівнюючи зі своєю попередньою величиною. Але всі імперії неодмінно лопаються як «повітряні кульки», не судилося їм нескінченно надуватися.

Путін продовжує фантазувати про історичне минуле, але майбутнє Росії йому не відоме. Власне кожен може думати про минуле, що йому заманеться. Але російський диктатор, говорячи про минуле, не робить обмовку – на мою думку, або мені так здається. Путін заявляє свої фантазії, як незаперечний факт історії.

«Цар», входячи в стан прогресуючого маразму, в своїй хворобливій уяві бачить себе, як мінімум, володарем всього світу. Намагаючись реалізувати сумнівну доктрину, про яку він одного разу заявив, що у Росії немає кордонів.

Про те, що епоха імперій давно вже минула, як видно йому бояться докласти, тому до кремлінів ця страшна для них реальність ще не дійшла.

Хоча геополітичний фантазер з таким завзяттям фантазує і про сьогодення, що мовляв було б добре на додачу до ядерної дубинки мати й людський кийок в півмільярда населення Російської Федерації.

Помахав ним перед носом міжнародної спільноти, а там дивись і повагу до Росії цим здобув. Саме про таку повагу до сили він і мріє, і ні про що інше. Можна тільки подумати, що якість життя людей залежить від розмірів країни і кількості жителів в ній.

Незабаром в Росії відбудуться «вибори», і щоб й далі утримувати свою владу неконституційний путінський режим продовжує зомбувати росіян телевізором, перетворюючи їх на ще більше слухняних виконавців чужої волі.

Одночасно набиваючи свої бездонні кишені украденими у російських бабусь і дітей грошима, які б мали піти на будівництво лікарень, шкіл, дитячих садків та санаторіїв.

Сучасні нувориші продовжують купатися в розкоші, задовольняючи свої параноїдальні бажання та нахили, і їм потрібна постійна конфліктна інформаційна повістка, щоб відволікати населення Російської Федерації від шквалу існуючих проблем і триваючих злочинів Путіна й Кремля.

Свого часу президент Борис Єльцин тільки спробував трохи послабити імперську хватку, і це мало не спровокувало розвал Російської Федерації. Не тільки Кавказ, «заворушилися» й інші провінції, Татарстан, Башкортостан і так далі. Імперська система управління – це той стрижень, на якому тримається сучасна Росія.

Тому Кремль не здатен відмовитися від зовнішньої і внутрішньої агресії. Оскільки, як тільки він від неї відмовиться, – імперія може розвалитися на слабкі шматки територій.

Втім, імперія, яку будує Путін, попри усю свою позірну схожість, кардинально відрізняється від класичних імперій минулого.

Давні імперії, додаючи загарбані силою землі (в силу сільськогосподарського укладу економіки), ставали більш багатшими, ніж були до того.

А ось додавання землі і населення, не дивлячись на всю пропагандистську істерію навколо цього, призводить лише до зубожіння Росії.

Не говорячи вже навіть про санкції за Крим і Донбас, але і колишні «завоювання» доводиться утримувати, а не знімати ренту.

Особливо вражаючим є «ефект Чечні», яка просто вимагає данину від Російської Федерації, і постійно її отримує. За часів СРСР росіяни заявляли, що їм вже набридло утримувати інші республіки (що й забезпечило підтримку Єльцину), але зараз вони охоче підтримують «приєднання» чужих територій, які потім змушені утримувати, а потім знову завойовувати.

У Путіна все могло вийти у часи феодалізму, нині ж Росія отримує результати прямо протилежні.

Якщо трохи пригадати російську історію, то російський імперіалізм міг би розраховувати на якійсь успіхи в століття пищалей і гладкоствольних рушниць, але чим більше просувався технологічний прогрес, то справи йшли все гірше.

Адже імперія за своєю суттю раціональна. Як тільки експлуатація колоній стає невигідною імперії, вона в кінцевому підсумку відмовляється від них.

Нинішня Росія не отримує доходу від васалів і з окупованих земель. Цілком навпаки. Раціональне мислення годі і шукати. Тут спрацьовують генетичні завойовницькі інстинкти з XIII–XV століть.

Занепад Російської імперії зримо і відчутно розпочався з Кримської війни середини ХІХ століття. Бойове зіткнення з технологічно просунутим противником призводило до катастрофічних наслідків.

І фактично була лише одна перемога Росії у війні з абсолютно одряхлілою Туреччиною в 1877–1878 роках.

Решта провали, або виграші у війнах з відсталими народами. Навіть перемога у війні з Німеччиною була забезпечена на 50 відсотків Сполученими Штатами.

Американці самі понесли неймовірно великі втрати в повітряній війні з німцями, але таки «переламали хребет» Люфтваффе.

Росія ніколи не була вдячна тим, хто їй допомагав у скрутну хвилину. Хоча невідомо, в якому стані була б Російська Федерація, якби не західна економічна допомога і підтримка.

Але в Москві тільки підсміювалися над наївністю Заходу. Адже там повірили у те, що ось так раптом «імперія зла» (після розпаду СРСР у 1991 році) буде здатна перетворитися на адекватну нормальну країну.

Імітування «геополітичного прозріння» Росії і привело до влади Путіна у 2000 році. Після чого потрібен був лише час, аби в Кремлі повернулися до колишніх стандартів агресії.

І якщо іміджевий фасад Росії – Москва (як і в часи сумнозвісного Радянського Союзу) – хоч якось розбудовується, її інфраструктура модернізується, то пересічні росіяни у глибинці, як жили у своїх похилених хатинках, так і живуть. Та й далі жити будуть, а це сумне і похмуре видовище.

Очевидно, що в ідеалі демократичний світ хотів би бачити стабільну, процвітаючу, мирну і неагресивну Росію. Але якби собі на хвилину уявити, що правління Путіна могло б закінчитися вже завтра, то й тоді Росія не може перетворитися так відразу з держави з тоталітарними методами управління на нормальну країну.

Нікуди само по собі не подінеться непримириме ставлення до інакомислячих, демократії, національних меншин, а головне виплекана протягом століть попередниками імперська бундючність.

Москва не збирається перейматися всякими там ліберальними цінностями. А можливість незалежної судової влади і адміністрування на основі верховенства закону, в Кремлі сприймають дуже скептично.

Тому представники західної цивілізації, основи якої фактично були закладені «Великою хартією вольностей» 1215 року, котра є першою «неписаною» конституцією Англії і традиційно вважається першим юридичним документом, в якому закладено основи концепції прав людини й створено передумови для утвердження свободи і верховенства права, не здатні зрозуміти імперського мислення російських еліт.

Бо навіть слабку і урізану копію «Великої хартії вольностей», в якій були б прописані закони та обов’язки, що веде до порозуміння між собою різних соціальних груп і політичних сил в західній цивілізації, навряд чи можливо реалізувати в Росії.

Росіяни ж народилися в країні, яка представляла іншу політичну і правову ««цивілізацію». І не сама людина народжується авторитарною, а цивілізація, котра перебуває в певному стані політичного та правового розвитку, робить її такою.

Варто пригадати, що після розпаду СРСР, в часи президенства Бориса Єльцина, у Росії все ж таки був шанс вирватися із замкнутого кола тоталітаризму і рушити по ліберальному західному шляху.

Проте великомасштабна корупція під час забезпечення несправедливої приватизації на користь посткомуністичного правлячого класу, призвела до економічної кризи, наслідком якого і став прихід до влади Путіна.

Як показав негативний досвід всіх десятиліть путінського правління, Росію неможливо інтегрувати в такому політичному форматі у світову цивілізацію.

Так, Російська Федерація є найбільшою (поки що) за територією країною в світі, але держава, основою проведення міжнародної політики якої в ХХІ столітті є територіальна експансія, не має майбутнього.

«Кремлівський парадокс» полягає в тому, що там щиро вважають, що Росія ніколи не зможе бути в безпеці, доки сусідні країни є незалежними.

З чого логічно випливає, що Росія не може бути мирною, бо це загрожує її безпеці. Але, з іншого боку, Росія ніколи не зможе бути процвітаючою, допоки не стане мирною.

На жаль, тоталітаризм має глибоке коріння не тільки в релігійній та політичній культурі росіян, а й в більшості еліт і населення в цілому.

Тоталітарний і ревізіоністський режим Путіна – це, по суті, не що інше, як дзеркальний відбиток російської національної ментальності.

Імперська агонія Російської Федерації перетворює її, образно кажучи, на вмираючого «звіра», який з останніх сил намагається наостанок нав’язати світу поза своїми кордонами стандарти нової «гібридної холодної війни», яку Москва розв’язала, напавши на Україну.