Сирійські біженці стали тягарем для країн розміщення

Однією з найбільш негативних похідних розв'язаної сирійським диктатором громадянської війни у Сирії є проблема сирійських біженців. 

Попри важкі умови в місцях свого розселення, почуття страху стримує їх від повернення додому. Занепокоєння біженців викликає нестерпна корупція, арешти і військовий обов'язок. Їх також відлякує зруйнована інфраструктура та занепала економіка цієї країни.

Жорстока восьмирічна громадянська війна в Сирії йде на спад. Хоча боротьба все ще вирує в останньому оплоті опозиції на північному заході, але авторитарний режим Башара Асада з 2018 року завдяки військовому втручанню і допомозі з боку союзників його режиму — Росії та Ірану — відновив контроль над приблизно двома третинами країни. 

Та як свідчить статистика, сьогодні лише 3% тих, хто покинув країну, повернулися додому. Небажання біженців повертатися є великою проблемою для Туреччини, Лівану та Йорданії, які прийняли найбільшу їх кількість. 

Країни-донори витратили мільярди доларів на допомогу цим трьом державам, сподіваючись запобігти повторенню хвилі міграції 2015–2016 років до Європи, що різко збільшило правий популізм на європейських теренах. 

Але країни, що прийняли біженців, скаржаться, що не можуть більше утримувати 5,6 мільйона новоприбулих. Їхня інфраструктура не розрахована на таку величезну кількість біженців, що також збільшує антисирійські настрої. 

Чи існують шляхи розв'язання проблеми? Адже рано чи пізно вони будуть змушені покинути ті держави, котрі надали їм прихисток у скрутний час. 

Сьогодні в Туреччині майже 3,6 мільйона сирійських біженців, і лише близько 100 тисяч з них живуть у таборах, що розташовані поблизу турецько-сирійського кордону, а більшість оселилася в турецьких містах і селах. І близько півмільйона сирійців проживають у Стамбулі. Частина з них намагається інтегруватися в турецьке суспільство, не вірячи в безпечне і швидке повернення додому. 

Проте в той час, коли турецька економіка перебуває не в найкращому стані, а рівень безробіття становить 13%, турки в соціально й економічно напружених районах дедалі більше вірять, що біженці забирають собі їхню роботу і що уряд надає їм більше привілеїв. 

Нещодавнє дослідження, проведене університетом Кадір Хас у Стамбулі, показало, що 67,7% опитаних «незадоволені присутністю сирійських біженців» у Туреччині.

Таке незадоволення все частіше переростає в насильство. Турки, які самі часто емігрують до Європи, дедалі більше стають нетерпимими до сирійців, висловлюючи в соціальних мережах небажання бачити їх у своїй країні. 

Минулого тижня для боротьби з нелегальною міграцією в Стамбулі турецький уряд припинив подальшу реєстрацію сирійських біженців у місті. Проблема стоїть так гостро, що останнім часом питання біженців перебувало в центрі політичних дебатів і дискусій. Зокрема воно стало одним з основних на червневих муніципальних виборах у Стамбулі, де кандидат від опозиційної Республіканської народної партії Екрем Імамоглу переміг кандидата на посаду керівника міста від Партії справедливості та розвитку.

У телевізійному інтерв'ю після обрання мером Екрем Імамоглу заявив, що «проблема біженців є важкою травмою» в деяких районах. Багато турецьких експертів переконані, що питання біженців відіграло важливу роль у перемозі Імамоглу на виборах у Стамбулі.

Не менш драматичною стала проблема сирійських біженців для Лівану. Тут сирійські вигнанці вписані в складний політичний контекст, тимчасом стабільність у цій країні є надзвичайно крихкою. 

Спочатку біженців вважали жертвами, які були змушені переходити кордон, і вони не розглядалися як загроза чи серйозний тягар для держави. Проте минуло вісім років, і коли кількість сирійських біженців різко зросла, зросли й побоювання, що присутність великої кількості мігрантів здатна змістити демографічний баланс на користь сунітів, й спрацювати проти інтересів християнської та шиїтської груп, змінивши політичний порядок у Лівані. 

Внаслідок цього дебати стають все більше політичними і риторичними, а твердження про необхідність повернення біженців звучить все більш переконливо. Особливо, коли на цьому наголошує така впливова особа, як міністр закордонних справ Лівану Джебран Бассіль. Він не раз заявляв про те, що має розпочатися повернення сирійських біженців, і що це мало б відбутися найближчим часом. 

Але в цей перехідний період, коли не спостерігається масового повернення сирійських біженців з Лівану, важливо поліпшити взаєморозуміння між сирійською і ліванською громадами. Важливо, якими є відносини між біженцями та ліванцями, яким є рівень соціального капіталу сирійців і як біженці потрапляють на ринок праці. 

Поєднання цих чинників важливе для розуміння стратегій виживання біженців. Цей чинник став ключовим для того, аби вирішити, що ще потрібно зробити місцевим та міжнародним зацікавленим сторонам для перекидання мостів порозуміння та підвищення соціальної стабільності в Лівані, поліпшення сприятливих умов для вигоди як ліванських, так і сирійських громад.

Та поки що невизначеність з поверненням сирійців на батьківщину провокує напруженість між сторонами. Сирійці особливо бояться арештів на контрольно-пропускних пунктах і того, що їм небезпечно ходити по вулицях, бо ліванські сили безпеки часто готові застосувати зброю. Тому багато з них намагаються зайвий раз не виходити з дому та відчувають ізоляцію і самотність. Це погіршується відсутністю ініціатив ліванського уряду щодо поліпшення відносин між громадами і є ключовим викликом для біженців. 

Сьогодні Ліван прийняв більш як один мільйон сирійських біженців. Ліванці скаржаться на те, що інфраструктура країни вже не витримує такого тягаря. Адже в Лівані найвища концентрація біженців на душу населення у світі — один мільйон на шість мільйонів місцевого населення. 

Так само проблемним є перебування сирійських біженців в Йорданії. Нині їх там більш як 
670 тисяч. І як свідчать останні соціологічні дослідження, проведені NAMA Strategic Intelligence Solutions (експертною консалтинговою компанією, котра базується в Аммані), серед них понад половину не планують повертатися до Сирії з міркувань безпеки і через відсутність стабільності. 

Найбільше потерпають від наслідків сирійської національної катастрофи молоді сирійські біженці, які пережили війну і насильницьке переміщення. Йдеться про зміни рівня психосоціального стресу і психічного здоров'я, адже на молодь, яка має нестійку до стресів психіку, лягає величезне навантаження. Їй непросто буде відходити від стресового і травматичного негативного досвіду.

Повернення сирійських біженців з Йорданії, як і з інших держав, стримують страхи невизначеності і великі проблеми, що чекатимуть на них на батьківщині. Але, своєю чергою, сирійські біженці стали «інкубатором проблем» для країн їхнього розміщення. 

Опинившись у «підвішеному» стані, сирійські біженці найбільше бояться депортації з країн свого перебування. Ця загроза, як «дамоклів меч», висить над долями мільйонів вимушених мігрантів. Не говорячи вже про необхідність пошуку місця проживання, роботи, освіти і медичної допомоги. 

Туреччина вже шукає шляхів стимуляції повернення біженців на батьківщину. І як заявив її міністр внутрішніх справ Сулейман Сойлу, його країна підготувала «оперативний план, який містить три категорії — нелегальну міграцію (коли людина нелегально потрапляє до країни. — В.К.), незаконну міграцію (коли людина незаконно перебуває в країні. — В.К.) і статус тимчасового захисту». 

Далеко не всі мігранти зможуть дістати «статус тимчасового захисту». І таким чином у турецької влади з'явиться законна причина висилати зі своєї країни тих, кого занесуть до перших двох категорій.

Проте додаткова небезпека такої ініціативи полягає в тому, що в разі відмови Туреччини подовжити перебування сирійців на своїй території, далеко не всі вони вирушать назад до Сирії. Таке рішення здатне переспрямувати новий потік сирійських біженців у бік Європи. В цьому й полягає головна небезпека для європейців. Оскільки вони добре пам'ятають «нашестя» сирійських мігрантів у Європу, коли за 7 місяців 2015 р. туди прибули 300 тисяч біженців.

Питання сирійських мігрантів має розглядатися комплексно. Адже криза сирійських біженців у Туреччині й арабських країнах вже призвела до систематичного погіршення їхніх прав, зниження якості життя, освіти та перспектив щодо майбутнього їхніх дітей.

Крім того, сторони, що приймають, стикаються з виснаженням ресурсів і потужностей для утримування такої величезної кількості знедолених людей. 

Сирійські переміщені особи стикаються з тим, що більшість країн регіону навмисно не інтегрує біженців, щоб таким чином змусити їх повернутися додому. А це означатиме введення політики обмеження доступу біженців до послуг, ерозію їхніх прав і громадянських свобод.

Проблема сирійських біженців уже давно перестала бути близькосхідною регіональною проблемою й набула глобального виміру. Вона стала джерелом нестабільності, яка поширюється за межі регіону. Тому її розв'язання потребує відповідальних і швидких рішень як на місцевому і регіональному, так і на глобальному рівнях. В іншому разі не вдасться досягти міцного миру ані для сирійців, ані для інших народів близькосхідного регіону.