У Геніаліссімуса Путіна явний «синдром прокляття безмежністю влади»

Усе, що відбувається нині в Росії, дуже нагадує сатиричний роман-антиутопію Володимира Войновича «Москва 2042», написаний у 1986 році. Там, крім усього іншого, є персонаж Батько Звездоній (перший заступник главкомпіса з духовного окормлення, генерал-майор релігійної служби) і одна з московських магістралей називалася «проспект Першого тому Зібрання творів Геніаліссімуса».

Однак те, що на початку перебудови здавалося антиутопією, нині в Кремлі реалізується шаленими темпами. І якщо усе так піде й далі, то дивись, Путін дасть вказівку організувати приймальні пункти «вторинного продукту», не дочекавшись 2042 року.

Путін серйозно хворий. Його затяжну хворобу можна визначити, як «синдром прокляття безмежністю влади». Є дуже велика ймовірність що він, як і римські імператори, хотів прославитися. Але треба згадати, що, кожен третій римський імператор божеволів на престолі від абсолютної влади. Схоже, що і з Путіним сталося те ж саме.

Чи може підполковник Путін тому не захотів підвищувати собі звання до генеральського під час керівництва ФСБ, що вже тоді планував до святкування 73-річчя «одноосібної перемоги» Росії у Другій світовій війні і себе порадувати скромним званням «Геніаліссімуса»?

Вся діяльність Путіна за 18 років – це не що інше, як фабрикування політичних антиутопій, наповнених трагізмом жахливого очікування того, що ще може прийти у голову необтяженому мораллю «лідеру нації».

Але якщо в антиутопії Войновича «Москва 2042» панує жахливий культ вождя, який вважається найбільшим у світі політиком, художником, архітектором, філософом, композитором, то російський Геніаліссімус не дуже відстає від нього, адже і він найкращий у світі дзюдоїст, спортсмен, вічно молода особа і політичний архітектор минулого під назвою – назад в СРСР.

І хоча поки що путінському «генію» не приписуються ще всі досягнення людства, та все ж існують певні розбіжності з героєм антиутопії Войновича. Якщо в «Москві 2042» самого вождя ніхто не бачив (навіть вище керівництво), то Путін не вилізає з екранів російських телевізорів.

Але найбільш дивовижним є передбачення Володимира Войновича з 1986 року про введення офіційної релігії, котра зовні схожа на православ’я, але це поклоніння марксизму і вождям. Якщо ж марксизм замінити на путінізм (дику суміш із великодержавного російського шовінізму і ностальгії за комуністичним СРСР), то все сходиться. А репресії проти інакодумців і політично неугодних лише довершують цю разючу подібність.

Путін, який явно поклоняється антиподу Всевишнього, знаючи, що більшість росіян проти злиття церкви з державою та скасування принципу світськості, намагається ввести явочним порядком (під прикриттям словоблудства про «неприпустимість примітивного розуміння світськості») нову ідеологічну російську релігію – «руськомірську гундяївщину».

Особливо цей політично-релігійний симбіоз почав проявлятися після вторгнення Росії в Україну, адже коли економіка Росії котиться під укіс, а соціальне невдоволення зростає, одним ОМОНом вже не обійдешся.

Розпакувавши старі радянські «гирі», російський Геніаліссімус (не дивлячись на те, що нібито комунізму вже давно немає), створив свій збочений на сталінізмі світ, який є ненабагато кращим за антиутопічні прогнози Войновича. «Москва 2042» – не вигадка, а іносказання. Бо на Росію цілком може чекати, щось подібне, якщо Путіна вчасно не зупинити.

Складається враження, що Путін і його найближчі соратники прокидаються вранці з однією тільки думкою, яка переходить в ідею-фікс: «Яку ще гидоту зробити Україні»?

Але коли прокинуться самі росіяни і зрозуміють, що наполеонистий Геніаліссімус, розпочавши війну, по суті викинув їх на узбіччя світового прогресу? Час для них вже зупинився, а десь взагалі почав зворотній відлік.

Адже у добу глобалізації добровільне переведення себе у статус країни-ізгоя, загрожує для Росії багатьма негативними наслідками.

У підсумку Путін дуже легко досягнув того, що нині Росію і росіян зневажають та ненавидять усі найближчі сусіди. А решта, в кращому випадку, не поважають і погано ставляться до московітів. Це серйозне «досягнення» «лідера нації» у зовнішній політиці.

Ніколи ще в історії Росії її авторитет на міжнародній арені не був настільки низьким. Хоча, скоріш за все, авторитету не залишилося зовсім. Для Росії це негативні наслідки на десятиліття вперед.

Бо якщо до цього Російська Федерація була просто світовою бензоколонкою, яку всі хоч якось терпіли, то після того, як Москва почала погрожувати світові ядерною зброєю та виясняти, хто в світі головний, Росія вже ніколи не залишиться у тому статусі, в якому вона була до кримської афери.

Навіть мобілізація усіх наявних ресурсів і переведення Росії в стан фортеці, яка перебуває у блокаді, що найбільш комфортно для російської масової психології, не дадуть бажаного для Кремля ефекту.

Останнє десятиліття (завдячуючи надвисоким цінам на газ і нафту) московіти прожили, як ніколи багато, і назад повертатися до злиднів й звикати знову до цього буде дуже непросто. Хоча культивування ненависті до всього світу нічим іншим закінчитися й не могло.

І коли у росіян в себе вдома ще роботи непочатий край – простори неосяжні, незрозумілі їхні пориви «заробляти», гасаючи з автоматами Калашникова і «Градами» по території сусідньої країни.

Хоча будувати і орати поля це напевно так рутинно, нудно і нецікаво для найбільш високодуховних у світі. Тому тільки трохи піднялися на нафті і газі, то відразу ж уявили себе казна чим.

Парадоксом політичної ситуації в Росії стало те, що інтереси Геніаліссімуса увійшли в гостре протиріччя з національними інтересами росіян. А він зробив явний вибір на користь своїх інтересів і веде Російську Федерацію прискореними темпами до розвалу і знищення.

Можна сказати, що 100 років неприродного відбору на території Російської Федерації зробили свою справу. З’явився «радянський народ», котрий відрізняється від усіх інших народів невмінням тверезо мислити і ухвалювати самостійно рішення, який має слабку, незахищену від телепропаганди психіку і схильний до сприймання маячних ідей.

Зомбі прийшли до влади в цій країні ще в 1917 році, й досі її не залишають: ні молитви, ні осикові кілки, ні часник їх не беруть – минають роки, змінюються десятиліття, а вони все працюють над знищенням Росії так і не приходячи до тями.

Роман Володимира Войновича «Москва 2042» ніби став підручником, за яким Путін вираховує необхідні параметри остаточного доведення ситуації в Росії до повного абсурду.

Проте з намагання Путіна відправити росіян та їхніх сусідів на кегебістській «машині часу» назад в Радянський Союз нічого не вийшло. Ні Україна, ні Грузія, ні Молдова не мають жодного наміру оплачувати своєю незалежністю цю екстравагантну політичну витівку Геніаліссімуса.

Зараз Україна воює з озброєними Росією бандами кримінальників, регулярними частинами російської армії, під обстрілом російських «Градів», відбиваючи атаки російських танків і запобігаючи терактам ФСБешних агентів у мирних українських містах.

Українці переможуть, як би їм зараз важко не було. А от що буде з тими російськими обивателями, котрі гордовито сповідують сталінізм, коли хаос, війна і кров, експортовані Росією, бумерангом повернуться на їхні вулиці?..