Про сміття львівське і київське

Драматична історія з львівським сміттям, що тягнеться вже не перший місяць, матиме далекосяжні наслідки. Але якщо хтось думає, що заплатить за неї лише міський голова Андрій Садовий, то дуже помиляється. Заплатять і регіональна «еліта», і прем’єр-міністр, і президент. На жаль, найбільше заплатять за неї Львів і львів’яни, про яких, схоже, ніхто не думає.

Нащупавши слабке місце Садового саме в сміттєвій кризі, всі його опоненти і так звані союзники – як зі Львівської області, так і з печерських пагорбів – заходилися вбивати рейтинг популярного мера. Воно й не дивно, адже Садовому пророкували участь у президентській гонці – і далеко не технічним кандидатом. Не бракує охочих бити лежачого і серед львівських колег, які мітять у крісло мера. Словом, війна почалася з усіх боків, але чи буде її результатом те, що запланували собі політичні ділки? Побоююся, що навряд. Найбільш ефективно рейтинг Садового знижувала його власна партія, безпомічна й млява політика якої кардинально розходиться з рекламним образом реформаторів. Натомість сміттєва криза, що переростає у війну, може навпаки створити львівському меру образ жертви, яку навмисно закльовують конкуренти. А народ наш жертв любить, і охоче потім за них голосує.

Але мене турбують не так політичні перспективи Андрія Садового, як ставлення влади до проблем столиці Західної України. Якщо міського голову й лідера політичної партії атакують інші політики – це одна справа, але якщо мер величезного міста просить допомоги у влади, у державних чиновників, а вони його у відповідь тролять і продовжують блокаду Львова, то такі дії можна назвати лише ганебними. Львів – візитка України, найпривабливіший наш туристичний центр, і сміттєва криза таким чином завдає репутаційних втрат не лише самому місту чи регіону, а й країні загалом. Не кажучи вже про те, сміття винесли з хати – прохання до польських міст зробили цю українську проблему широковідомою в Польщі. Соромно. Вкотре соромно за те, що замість бажання вирішити проблему, зібратися разом і допомогти – наші політичні еліти починають війну на знищення, яка закінчується самознищенням.

Та й не лише про Львів ідеться – мова про загальний принцип. Солідарність, взаємодопомога, зрештою, службовий і державний обов’язок – невже це прості слова? Якби загальноміська проблема трапилася б із Вінницею, Одесою, Полтавою – їх також би залишили напризволяще? Починаючи від глави уряду і закінчуючи мерами розташованих навколо Львова містечок (які з Львова фактично живуть) – всі показують майстер-клас із драпіжництва. Любителів постити фотографії з прекрасного Львова – чимало, а ось охочих допомогти йому подолати проблему виявилося катма.

Цікаво лишень, чи не повернеться кинутий із метою політичною вбивства бумеранг назад до нападника?