Ярославу Лесюку присвячується

Інтерв’ю Дмитра Понамарчука викликало у мене не дуже приємні асоціації. Не в тій частині тексту, де Дмитро згадує про молоду струнку журналісточку Ганну Герман в міні-спідниці. Мене здивувало, що Понамарчук приписує собі авторство відомого слогану – «Бандитам – тюрми!».

Так трапилося, що в ті часи я працювала в Народному Русі України. У Політичному управлінні при голові партії Вячеславі Чорноволі. Тому самому управлінні, що було скасовано постановою №2 на засіданні «розкольників» під головуванням Юрія Костенка. Постановою за номером один було висловлено недовіру Вячеславу Чорноволу. А за кілька місяців він загинув. І для мене та багатьох моїх друзів якось в одну ніч з’ясувалося, що політика – то таки брудна справа.

Та все те було потім.

Прийшла ж в Рух у 1997-му, студенткою останнього курсу. То був найкращий період мого життя – сповнений відчуття, що все попереду, що всі люди – добрі та креативні (за виключенням жахливих комуністів, звісно), що саме МИ, а не якісь інші люди, здатні змінити і розбудувати НАШУ державу.

А ще то був найбільш цінний для мене етап тому, що я працювала під керівництвом Ярослава Лесюка – людини, яку завжди вважатиму своїм вчителем у найширшому розумінні цього слова.

Тому я не можу не пам’ятати, як народжувалася найкраща агітаційна кампанія в історії Народного Руху. Бо саме Лесюк був її творцем, всі інші – лише помічниками. Дотично причетними.

Першим слоганом, що з’явився тоді, був «Подаруй мамі квітку». У поєднанні з голубкою миру (Ми довго з’ясовували, чи можемо використовувати геніальний твір Пікассо, зважаючи на авторські права. Виявилося, що можемо, бо через 50 років з дня створення все геніальне безкоштовно належить людству) був такий біг-борд та телеролик.

Потім було «Бандитам – тюрми!». Я бачила листок формату А4, де чорним по білому були написані саме ці слова. Пам’ятаю, Ярослав Васильович, який випробовував на нашій молодій команді як на фокус-групі слогани, довго мучився, чи потрібен знак оклику.

У сьогоднішній телефонній розмові Дмитро сказав мені, що ці слова були записані на його комп’ютері, а Лесюк лише модернізував їх у шрифтовому виконанні. Для чистоти журналістського експерименту я подзвонила Ярославу Васильовичу – уточнити, чи дійсно Дмитро є співавтором слогану? Почувши аргументи Дмитра, які я переповіла, Лесюк сказав: «Та то все маячня. Припини битися з дурницями, бо Бог знає, де чиє. І взагалі, йди шліфувати цеглу…».

Для тих, кому не пощастило спостерігати Лесюка в усій його красі повідомлю, що «шліфувати цеглину» - це японська вправа, котра означає, що потрібно взяти справу, яку ти вже зробив, і зробити її кращою. Так – до безкінечності, поки не досягнеш досконалості. Якої, звісно, ти ніколи не досягнеш.

Ще Лесюк навчив мене смакувати гюкеро, приїздити серед ночі в будь-яку точку, якщо тебе покликав друг, пити горілку, не падаючи з ніг, бути націонал-демократом і не брехати.

Тому мені й важливо, хто придумав «Бандитам – тюрми!». Мої свідки – колеги тих часів. Світлана Пиркало, українська письменниця і продюсер Бі-бі-сі в Лондоні. Роман Кульчинський, Сергій Лук’янчук та Павло Солодько – українські журналісти. Ярослав Суський – співробітник Секретаріату. Ці люди точно пам’ятають, як все тоді було. І добре знають, що Ярослав Лесюк – непроста людина. Але заглядати через плече у чужі монітори він би не став.

Про всяк випадок я нагадаю, що після «Бандитам – тюрми!» були ще «Потрібні зміни! Вячеслав Чорновіл». Саме на цих гаслах Рух здобув третій результат на парламентських виборах 1998-го. Саме та фракція, об’єднана з ПРП, стала китом, на який потім сперся Віктор Ющенко, щоб стати і прем’єром, і пережити 2002-й, і згодом - піти в президенти.

А ще нагадаю, що Ярослав Лесюк точно знає, хто створив візуальну кампанію Віктора Ющенка у 2004-му. Він перебрав сотні відтінків помаранчевого – від жовтогарячого до більш пурпурового, щоб вибрати той самий, який був на Майдані. Ще Лесюк може розказати про те, як підмальовували очко у дитини на знаменитій фотці, де Віктор Ющенко обіймає свою доню. Та фотка знана у всьому світі.

Лесюк майже не дає інтерв’ю, на відміну від купи технологів, які ніколи нічого не робили, але до всього причетні. Але якщо ви запитаєте про те все у Ярослава Лесюка, то він вам розкаже про Ігоря Гриніва і Романа Безсмертного, які допомагали «затвердити» стиль, і без яких не було б Помаранчевого неба. Про Володимира Рубана, у команді якого, на думку Лесюка, працюють геніальні дизайнери.

Лесюк може вас «розвести» у будь-якій розмові. Але він не брехатиме.

І ще. Мене навряд чи можна назвати поборником авторських прав. Я скачую халявну музику з Мережі, але я точно знаю, хто її автор.

Всі слогани, про які йшла мова, вже змінили Україну. І це головне. Але не менш важливо віддати шану тим, хто був першим.

P.S. До речі, гасло «Закон один - для всіх» теж розробив Лесюк.