Ціна вашої любові

Пхати носа в чужі справи – не лише ознака поганого виховання чи його відсутності, але також ознака звичайного хамства. Культурна людина ніколи не дозволить собі лізти у чужу душу з черевиками. Так заведено. І це, здається, ознака європейськості, до якої ми всі так шалено прагнемо. Але чи притаманна та цнотлива ознака європейськості самим європейцям? Чи може, вони давним давно позбулися її, як непотрібного мотлоху, або використовують лише час від часу відповідно до доцільності?

Аби це зрозуміти, відсилаю вас насамперед до інтерв’ю члена Європарламенту поляка Павела Залевскі , взятого Альоною Гетьманчук для «Дзеркала Тижня». Прочитавши його, можна з легкістю для себе зробити дуже багато корисних висновків і назавжди позбутися ілюзії стосовно «європейського вибору», «європейських цінностей» і європейської інтеграції. Але робити цього не варто вже хоча б тому, що пан Залевські, на щастя, не представляє всієї європейської спільноти, а є лише маргінальним представником антиукраїнського табору. Чому антиукраїнського, зрозуміло з його дуже розумних умовиводів. І хоч які вони солоденькі та виважено дипломатичні, у них насправді можна прочитати всю тваринну ненависть до української держави як такої. Чому? А хоч би тому, що, на думку пана члена Європарламенту, він має повне право влізати з своїми порадами в найінтимнішу сферу української душі. Розказувати українцям, кого вони мають обирати собі героями, а кого ні. І не лише розказувати, а й тим самим сприяти поглибленню розколу українського суспільства. Грішить цим, до речі, не тільки європарламентар зі своїми колегами, грішать цим і інші любі сусіди України – росіяни. Але коли до останніх і претензії виставляти якось нижче нашої гідності, то що стосується європейців, від них, здається, ніхто цього не сподівався.

Як не намагаюсь, не можу ані пригадати, ані знайти такого факту, щоб хтось з українців радив росіянам чи полякам, кого ті мають право визнавати своїми національними героями. Мало того, коли все ті ж росіяни свого царька Ніколая проголосили святим і його портретами позасмічували багато українських храмів, ніхто з українців також особливо не обурився. Якщо вони вважають його святим, то хай вважають. Те саме стосується і поляків і представників всіх інших націй. Адже це їхня особиста справа.

Натомість пан європарламентар вважає інакше. Він каже, що присвоєння Бандері звання Героя України суперечить європейським цінностям, бо Бандера, мовляв, був терористом. Але ж, пся крев, ким тоді був герой Польщі Юзеф Пілсудський? Не таким самим терористом? Мало того, Бандера і його друзі були лише гарними учнями Пілсудського, бо використовували його «творчий» доробок. А тепер пригадаймо разом, хто і коли з українців сказав бодай одне слово, щоб цього шанованого польського пана терориста викинули з Вавелю, де він похований нарівні з королями, бо це не відповідає європейським цінностям. А ми ж також мали би мати на Пілсудського зуб. І за недотримання угоди з Петлюрою та примирення з більшовиками, а отже знищення української держави, і за недотримання зобов’язань перед Лігою Націй поважати права українців Галичини, і за пацифікацію – коли Західна Україна спливала кров’ю від польського умиротворення. Чи українцям, може, так казати не можна? Чи може, українська кров не така шляхетна, як кров польська, а українські національні інтереси і звичайні людські права не такі цінні, як польські? Та й взагалі Україна не така сама Європа, як Польща? Га, пане Залевські? Скажіть! Чи можливо, ви маєте десь чітко виписані якісь ще європейські цінності які все той же Бандера порушив? Чи може він мав претензії до продажу маріхуани в європейських кофе-шопах, чи протестував проти проведення гей парадів, чи може, вимагав введення на території Євросоюзу або Польщі обов’язкового вивчення української мови і за це дав наказ вколошкати вашого міністра, чи пхав свого носа у ваші особисті сімейні стосунки?

Як на мене, то вся ця авантюра, яку затіяв Павел Залевські з друзями, всього лиш погана гра, що має за мету елементарний самопіар. Але ціна цього піару занадто висока, аби легко минутися Європі. Панове фактично підставили європейську спільноту і створили неприємний прецедент, який у майбутньому дуже сильно відгукнеться всім «європейським цінностям». Прецедент дуже небезпечний, бо в замиреній у своїх взаємних претензіях Європі раптом хтось дозволив собі розворушити рану, яка тільки-но почала заживати. Як поведуть себе у цій ситуації інші гравці, які теж, очевидно, мають що кому пред’явити, годі здогадатись. Але будьте певні, при першій же нагоді вони цим прецедентом скористаються. А що буде після того, я вже не берусь гадати. Хай цим займеться член Європарламенту.