Депортація в моді

Законодавиця моди Франція знову попереду планети всієї. Цього разу любителі жаб’ячих литок відзначились в досить оригінальний спосіб: вирішили підчистити власну територію від зайвих жителів. Зайвими виявилися цигани, яких в країні за останні роки набралось чимало. Більшість з них проживає в нелегальних таборах, які, на думку французів, є розсадником злочинності. А тому, аби злочинність трохи прикрутити, вирішили ті табори включно з їх мешканцями депортувати. Такі досить жорсткі заходи анонсував сам Президент Франції Ніколя Саркозі. Він сказав, що цигани – «джерело проституції та злочинності». Сказав і поїхав у відпустку.

В зв’язку з тим, що цигани в більшості приїхали з території Румунії та Болгарії, їх туди й відсилають. Загалом депортують близько 50 таборів. На сьогодні з Франції начебто вже вислали майже 700 циган. Аби вони не дуже ображалися на батьківщину, їх везуть чартерними літаками і дають трохи грошей. 300 євро на дорослого і 100 на дитину.

Загалом дії французів вже викликали нечуваний резонанс. Проти традиційно виступила французька ліва опозиція та організації із захисту прав людини. Румунія відреагувала на акцію зі «стурбованістю», а ЄС оголосив, що буде суворо контролювати перебіг депортаційного процесу. Преса навіть розкопала, що прізвище «Саркозі» має циганське походження, а тому Президент також міг би цілком логічно зазнати депортації, якби йому менше пощастило в житті. Самі ж цигани, природно, називають весь цей процес геноцидом і обіцяють французам ефект бумеранга.

За оцінками французької влади, в країні наразі проживає близько 15 тисяч циган. Але депортації, скоріш за все, зазнають не всі, а лише нелегали. Втім, вони завжди зможуть повернутися назад, адже є громадянами ЄС і можуть пересуватися по країнах Шенгену, куди і як забажають. Скоріш за все, так і буде. Чи будуть їх знову виселяти і чи надалі везтимуть чартерними літаками, наразі не відомо. Мабуть, виселятимуть. Адже після першої хвилі депортації планується примусово ліквідувати цілу низку інших циганських нелегальних таборів. І не лише у Франції, а й у Німеччині та Італії. Принаймні міністр внутрішніх справ Італії Роберто Мароні заявив, що має намір діяти «ще жорсткіше, ніж Саркозі». На думку Мароні, чимало ромів не виконують вимог, які передбачені Європейським Союзом для перебування громадян одних країн в інших країнах Союзу: наявність гарантованого мінімального доходу, відповідність стандартам житла, дотримання правил соціального страхування. На переконання міністра, саме невиконання цих вимог робить нагальною депортацію циган нарівні з нелегальними іммігрантами.

Вся ця катавасія почалася після того як 17 і 18 липня в містечку Сен-Еньян десятки циган, озброєних сокирами і арматурою, напали на місцеву поліцейську дільницю. Крім того, учасники безладів вирубували дерева і підпалювали автомобілі. Французи, які добре пам’ятають схожі погроми, влаштовані гостями з країн Азії та Африки, вирішили відреагувати миттєво.

Добре це чи погано, але такі дії влади відбивають досить поширену у французькому суспільстві думку стосовно «кочовиків». Не без того, що спрямовані вони частково і на підняття популярності перед виборами. Як би там не було, але заради власної безпеки та комфорту французи, схоже, готові йти навіть на дуже непопулярні кроки. І не тільки французи. Питання лише в тому, чи не запізно вони почали про це турбуватися.

Чи скористаються «циганським» досвідом по відношенню до представників інших «нелегальних» народів, які пруть нині в ситу Європу, – згодом побачимо. Звісно, під роздачу можуть потрапити і українці, яких також чимало шукає там кращої долі. Хоча українці все-таки є трохи в кращому становищі. Як не крути, але Європа нині без нас вже не може обійтися. Комусь же треба доглядати багато численних старих сеньйорів та сеньйорок, прати за ними панталони, готувати їм їсти, будувати для них вілли і бавити їх дітей, внуків та правнуків. Звісно, це можуть робити і гості з Румунії, але, як показує практика, їм чомусь не надто довіряють, – інакше не виселяли б.

Незважаючи на скандальність, досвід Франції як законодавиці мод міг би згодитися навіть Україні. Я, звісно, не маю на увазі наших циганів, яких ми любим і без яких не уявляємо свого майбутнього. Не маю на увазі й законослухняних представників інших націй, які мають український паспорт. Скористатися досвідом було б доцільно по відношенню до нелегалів, яких все більше просочується в Україну, а також стосовно тих громадян, які себе не дуже комфортно почувають громадянами Незалежної України.

Що я маю на увазі? Річ у тому, що незначний відсоток жителів України, які в силу певних обставин колись давно потрапили сюди, органічно ненавидять землю, на якій живуть. Їх дратує все, що стосується України, її мови, її традицій, її історії. Вони ставлять пам’ятники катам, які знищили мільйони українців, і вперто мріють позбавити Україну незалежності, приєднавши її до когось з сусідів. Їм дискомфортно тут. Вони страждають від постійного перебування в українському оточенні. Вони почуваються обділеними і приниженими. Їм сняться кремлівські зорі і двоголові кури, постійно вчувається бренькіт балалайки і плескіт Волги-ріки, вони марять уральськими пейзажами і снять сибірськими просторами. Серед них є люди старшого віку і зовсім молоді. Їх можна знайти як серед простого народу, так і на Печерських пагорбах поміж народних депутатів та урядовців.

Чому вони так мучаться, особисто для мене є загадкою, адже їх ніхто до цього не змушує. Можливо, вони просто не мають відваги зробити в житті якийсь доленосний крок назустріч своїй мрії і повернутися туди, де під білими березами спочивають їх далекі предки і чекають прадідівські дерев’яні ізби. Приїхати, поцілувати землю і відчути нарешті себе щасливими.

І не варто одразу сичати про ксенофобією і фашизм. Адже допомагати іншим, тим, які страждають, і тим, які потребують, – це обов’язок справжніх християн. Він стосується не тільки давання милості, а й допомоги у вирішенні складних життєвих проблем: дати гарну пораду показати дорогу купити квиток на поїзд.

Чому б українській владі не зайнятися цим питанням? Адже більш набожної і гуманістичної влади годі знайти в цілому світі. Чому б все-таки не допомогти своїм громадянам, які так страждають від дискомфорту, пов’язаного з проживанням в Україні? Адже першим обов’язком держави є служіння своїм громадянам. Створення державної програми з повернення на Батьківщину дуже б допомогло тисячам безнадійно розчарованим в Україні людям. У сусідній Росії така програма давно діє, але про неї в Україні, мабуть, не знають ті, хто мав би знати. Треба повідомити і, звісно, допомогти. Допомогти продати нерухомість, допомогти з квитками, дати на дорогу сухпайок і трохи грошей. З грошима проблем не повинно бути. Ще кількох багачів з колишнього уряду посадити за грати, а потім у кількох з теперішнього конфіскувати їх нечесно зароблені статки – і вистарчить не тільки на допомогу мігрантам, а й на сплату всього боргу МВФ і іже з ними. З головою вистарчить. Ще й на цукерки залишиться.

Колись, до речі, подібний проект вже пропонував втілити один з теперішніх чільних лідерів Партії регіонів на Тернопільщині. Тоді він, щоправда, ще не був членом партії, бо її ще не існувало, але вже був знаним на Тернопільщині політиком. Називати його імені я, мабуть, не буду – це може зашкодити його політичній кар’єрі, але його ідею перекажу. Так от він якраз і пропонував допомогти всім незадоволеним незалежністю України виїхати туди, де їм буде комфортно. В результаті такої допомоги, за його підрахунками, мала би вирішитись житлова проблема і проблема безробіття. Адже звільнилося б трохи квартир і, природно, збільшилась би кількість вакансій.

В зв’язку з подіями в Франції я чомусь, власне, і згадав цю ідею теперішнього регіонала з Тернополя і вирішив її переповісти. Тому на оригінальність та авторство не претендую, але задуматись над нею все-таки раджу. Особливо тим представникам української влади, хто понад усе кохається в французьких шмотках, французьких ресторанах, французьких діамантах і у всьому французькому. Слідкуйте за останніми тенденціями, панове. Адже в Парижі нині знову модна депортація…