Яма

Недавній злив компромату на депутата Ляшка в Інтернеті став справжнім вибухом. Звісно, і до того там було що подивитися та почитати про наших VIP-персонажів. Але такого грандіозного смороду з часів касетного скандалу, здається, ще не було. Хто це зробив і з якою метою – не суть важливо. В принципі, все й так зрозуміло. Цікавіше інше: насправді ж Ляшко – не один такий оригінал в парламенті. Багато його колег рано чи пізно також мають шанс подібно «прославитись», іноді, можливо, навіть крутіше.

Пікантність ситуації в українській політиці, власне, і полягає в тому, що таких Ляшків у ній сотні. Людей, які начебто займають дуже незлі становища в суспільстві, але безнадійно висять на чиїхось вудочках. Висять і теліпаються, зв’язані компроматом до кінця життя. Можливо, саме тому в цій країні все відбувається не як в людей, а через одне місце. Відомо, яке. Занадто багатьом є що приховувати і є за що боятися. У когось за плечима трупи, у когось – махінації з грошима, у когось – пікантні подробиці буйної молодості. А «франца» все пише, і при нагоді обов’язково викине в Інтернет, аби всім одного ранку стало весело, а комусь – ще й дуже страшно.

Історія Ляшка – це така собі дуже детальна відповідь на питання, чому у нас все так погано. А хіба, властиво, може бути інакше, коли країною керують люди, яким не те, що керувати кимось не можна, а й показуватись на світ Божий не варто. Україною правлять мародери, розпутники, ґвалтівники, педофіли, злодії, убивці. За бажання список можете продовжити. Люди без цінностей і без моральних принципів. Персонажі, обтяжені минулим так сильно, що відмитися від його смороду у цьому житті їм вже точно не вдасться. Вірити в те, що вони можуть змінитися і що вони не всі такі погані, – це омана. Я припускаю, що і в цій компанії є ті, кому не соромно потиснути руку, але їх одиниці, і шукати їх треба в день з великим прожектором. Просто інші в це кодло під назвою «українська політика» потрапити не зможуть. У них не вистарчить ні снаги, ні зубів, ні цинізму. Та й ще багато чого не вистарчить. Такі реалії. Така в нас система відбору «кращих»… Така в нас загалом суспільна система співіснування…

Можна все списувати на ворогів, на важке життя, на несформоване громадянське суспільство, на низький моральний рівень громадян, на жахливе минуле і на що завгодно. Тільки причина насправді в нас самих. Ми не проти, щоб ці люди керували нами. Бо якби такий стан речей нас не влаштовував, усіх їх вже давно би викинули на бруківку і обтерли об них ноги. Все ж відбувається до абсурду навпаки. Ми самі возвели їх в ранг еліти. З цікавістю спостерігаємо за їхнім беззмістовним життям, з насолодою обговорюємо їх чергові вибрики, вдалі покупки, дорогі цяцьки, скандали і всяке таке. Мало того, чимала частина підданих цих пройдисвітів глибоко в душі мріє опинитися на їх місці. Ну, якщо не зовсім на їхньому, то хоч би поруч, хоч скраєчку, хоч збоку носити парасольку або відкривати двері до авто чи на біду до гаража…

Перш ніж мріяти про таку «розкіш», може, варто трохи порахувати, скільки це коштує і в якій саме вільноконвертованій валюті за «щасливе життя» доведеться платити? І не тільки так, як депутат з відеокомпромату, а, можливо, ще крутіше… Думаєте, легко бути депутатом? Ага… Спробуйте. Ні світ, ні зоря пхатися на роботу, в чистому костюмі, в чистій випрасуваній сорочці не згірш, як У колег, з дорогими запонками, в чистих напастованих мештах, без мішків під очима, без перегару, без синяків та інших слідів вчорашньої п’янки. Зберігати ясний погляд очей навіть тоді, коли дуже хочеться похмелитись. Весь час бути зачесаним, припудреним жвавеньким, адже все знімають десятки камер. Роздавати коментарі, намагатися видушити зі свого втомленого мозку щось пристойне, постійно корчити з себе інтелектуала, читати всяку ахінею, яка називається законами та постановами, тиснути на кнопку, нічого при цьому не сплутавши, бо дадуть по голові, блокувати трибуну, при цьому стараючись не втратити людську подобу і навіть під час бійки не забувати про вищезгадані золоті запонки – не дай Боже, загубляться. Потім працювати в комітетах, роздавати інтерв’ю, не образити секретарку і не послати її, коли у неї раптом вкотре болить голова, діставати по морді від шефа і при цьому дякувати та посміхатися, не забути сходити на відкриття нового бутика, встигнути покрасуватись на кінопрем’єрі, перевдягнутися в інший костюм і піти з друзями в ресторан, не дай Бог, не напитися там до свинячого рику, бо завтра буде ще гірше, як сьогодні, не забути подзвонити дружині (якщо вона ще є) і відмазатись, знайти в собі сили і долізти до машини, бо охоронець, звичайно – хлопець накачаний, але навіть йому важко тягати щодня на собі таку тушу, встигнути виспатись, не забути поставити будильник, не забути зарядити айфон, не забути, лягаючи в ліжко, зняти костюм і мешти і не переплутати ім’я дружини з іменем коханця, бо завтра в разі чого знову буде зіпсований ранок…

А додайте до цього постійні коливання політичного маятника і постійну проблему вибору: куди б вступити, аби не надто замаратись, що б таке сказати, щоб не виглядати ідіотом, яку б суму назвати за послугу, щоб не продешевити і не попастися, куди б поїхати відпочивати з коханкою чи коханцем, щоб не застукали доброзичливці, як би так купити тій же коханці будинок, щоб не платити зі своєї кишені, де б придбати страусині мешти – такі, як в Президента, і що б таке вигадати, аби не сидіти весь день в парламенті і не тиснути кнопки за себе і за тих десять друганів, які шкваряться на пляжі в Французькій Полінезії…

Та від такого життя справді голова піде обертом. Єдиний спосіб вижити – це абстрагуватись. Іноді до повної відключки. Декому це вдається, і дуже навіть непогано. Хтось книжки читає, хтось газети під час засідання парламенту, а хтось – тупо грає в шахи.

А що ще робити, коли жити просто скучно? Можна ще спати. Тупо переключити свій мозок з боротьби за світле майбутнє народу, втикнутися в пульт для голосування і впасти в обійми Морфея.

Колись одна народна депутатка з тепер вже опозиційної фракції в дружній бесіді по секрету розповіла дуже цікаву історію. Коли вона тільки-но прийшла в парламент, старші депутати, які там сидять вже роки, на повному серйозі розпитували її, як там і що робиться в світі, як народ живе, які проблеми... Класно, правда? І нема чому дивуватися, бо ці люди і справді живуть в іншому вимірі, в своєму VIP-світі, з якого вибратись на світ справжній просто немає можливості.

Не варто їм заздрити. Історія з Ляшком тільки підтверджує факт, що ці люди – раби. Справжні класичні раби, куплені за гроші, закриті в золотих клітках і навіки позбавлені не тільки звичайних людських радощів, а й самих себе… Така собі VIP-тюрма. Можливо, ані парламент, ані чиновницькі кабінети зовні й не нагадують в’язницю, але по суті вони саме такими і є, і світ у них та довкола них нічим іншим назвати не можна. І нехай для окозамилювання все виглядає дуже привабливо, але тюрма – це все-таки тюрма. Там є все, до чого звикли мажори: дороге шампанське, машини, дівки, хлопчики, ікра, червона риба, коньяки столітньої витримки, плазмові екрани, інтер’єри в стилі Людовіка XVI і все що завгодно аж до приватних літаків, але це далеко не все, аби людина могла почуватися щасливою, мала право називати себе людиною і бути до того ж вільною. Справжнього життя ані з-за VIP-стін, ані через шиби VIP-машин просто не видно. Навіть подихати звичайним повітрям для цих людей – небувала розкіш, не кажу вже прогулятися без охоронців парком чи полазити безтурботно по лісі. Позбав їх всього того, у чому вони живуть, і вони перетворяться в ніщо. Не дадуть собі раду з найелементарнішими речами, загубляться в метро, помруть з голоду та що завгодно, але жити, як люди, вони вже не зможуть.

Основний їх союзник – це страх. Страх втратити все, страх бути вбитим, страх бути обгадженим, викинутим, забутим, обдуреним і так далі. Є така байка про старого, який, все життя провівши в в’язниці, раптом вийшов на свободу. Вдихнув її, потинявся собі – і повісився, бо не витримав життя на волі, не вмів дати собі з ним ради.

Чесно кажучи, життя – справді не мед, і з кожним днем стає все менш солодким. Але воно – набагато прекрасніше від життя в стилі VIP. Коли хтось все ще думає, що бути депутатом чи чимось із цієї серії корисно для здоров’я, він дуже помиляється. Можливо, той світ і вабить і, напевно, не один би хотів опинитися в ньому, але навряд чи це так весело, як виглядає з обкладинки глянцю чи з блакитного екрана. Втім, завжди можна спробувати. А компромату вистарчить на всіх…