Азарову на замітку

Оптимісти переконані, що у всьому треба намагатися побачити позитив. Чесно кажучи, щось у цьому є. Іноді, щоправда, такі твердження межують з божевіллям, бо який позитив може бути в людській біді? І, тим не менше, повторюся, щось у цьому все-таки є…

Адже навіть найстрашніша трагедія – це ще не кінець світу, життя продовжується і сум ніколи не може тривати вічно. Історія людства знає безліч прикладів, коли пережиті катастрофи оберталися потім в беззаперечні плюси. Все залежить, яку поставу при цьому зайняли ті, хто був до них причетним, і яку долю мужності було вкладено у подолання наслідків.

Як би це не звучало цинічно, але недавня трагедія Польщі нині видає на гора зовсім неочікувані плоди. Звісно, ніщо не здатне компенсувати такої страшної втрати, але раз вона вже сталася, то з цим нічого не вдієш. Катастрофа під Смоленськом не лише багатьом відкрила очі на цілий спектр питань, починаючи з сенсу життя і закінчуючи зношеністю техніки, а й втрутилась у таку начебто відсторонену сферу як туризм…

Газета виборча в одному зі своїх матеріалів подає цікавий факт – в Росії (бо дослідження стосується саме її) небувало зріс інтерес до Польщі. Посприяла цьому не так сама трагедія, як трансляція похоронів Президента Качинського у Кракові. Росіяни з превеликим здивуванням відкрили для себе, що їхній не дуже далекий сусід, виявляється, має, чим похвалитися в туристичному сенсі. Картинки з Варшави та Кракова просто шокували жителів Московщини. Таке враження, що до того вони сприймали Польщу як якусь загублену на краю Європи область і навіть не уявляли, що країна просто зафарширована пам’ятниками архітектури. Звісно, кремлівська пропаганда не зобов’язана була про це розповідати, але ж ми, як не як, живемо в 21 столітті в часи Інтернету та всеможливих технологій…

Як би там не було, але після похоронів кількість росіян, бажаючих поїхати до Польщі, різко зросла. Про це стверджують не лише власники туристичних агенцій, а й працівники польського посольства. Люди приходять чи телефонують і просять розповісти, в який спосіб і на яких умовах вони можуть потрапити в Польщу, які є тури і скільки це коштує.

Добре це чи погано, буде зрозуміло згодом. Можна було б стверджувати, що в такий спосіб ще більша кількість росіян матиме змогу європеїзуватись, що, безумовно, є позитивним моментом. Але, з іншого боку, як показує практика, європеїзація росіян – справа сумнівна, представники цього народу майже не піддаються перевихованню, тому цим нюансом можна й не перейматися. Стверджую це на підставі досвіду багатьох країн, де росіяни живуть десятиліттями і зовсім не бажають не тільки позбуватися своїх звичок, а й з часом починають качати свої права. Тому, скоріш за все, у випадку з Польщею треба тішитись зростом кількості прямих контактів між двома народами і, звісно, прибутками від туристичної галузі.

Що це дасть Україні? Мабуть гарний урок і більш нічого. Але повірте урок вартий того, аби бути засвоєним. Азарову варто було б взяти його на замітку. Адже гроші можна заробляти не тільки дешевим газом і торгівлею українською незалежністю. Туризм – ось справжня золота жила для Української держави. І хто, як не «професіонали» з команди Януковича могли би цим зайнятися?

Ні, ви не подумаєте, що ключовим у цьому досвіді має бути трагедія. Зовсім ні. Та й не залежать такі речі від людських бажань. Трагедії є виключно в компетенції Творця. У людській же компетенції є питання життя і розвитку, а також всього, що з цим пов’язане. Україна вже пережила достатньо трагедій і, як би цинічно це не звучало, має, чим похвалитися. Зрештою, за певну трагедію можна вважати і прихід до влади в Україні сьогоднішнього Президента з його командою «професіоналів». І, хоча дехто вважає, що це – неабиякий позитив, та всі психічно здорові громадяни України все-таки усвідомлюють, що є свідками справді грандіозного відкату України у не дуже світле минуле.

Звісно, на відміну від поляків, ми не маємо такої розкішної міської архітектури. Наші сусіди з півночі та й ми самі заздалегідь про це подбали. Втім, ми маємо безцінний досвід, який не лише витає в повітрі, а й нерідко матеріалізується у камені, рельєфі та залізобетоні. Ми можемо незле заробляти вже хоч би на тому, що будемо показувати людям, як справді не треба жити. У нас є чудовий заповідник в Чорнобилі, який ми майже не використовуємо. Ті поодинокі туристи, яких возять у Прип’ять і на ЧАЕС, насправді нічого не отримують. Їх треба возити по покинутих і забутих селах, давати можливість спілкуватися з людьми-залишенцями, давати можливість торкнутися до великої людської трагедії. А який чудовий туристичний об’єкт Донбас з його депресивними регіонами, з його копанками, цвинтарями-териконами та й просто понівеченими людськими долями. Можна розробити маршрути західною Україною: там у напівпорожніх селах також можна ділитися досвідом боротьби за виживання. Хай їздять всі ці щасливі мешканці розвинутих країн. Подорожують і дивляться, якими насправді можуть бути наслідки дружби між народами. У що може в принципі обернутися дружба з Росією. Що трапляється, коли гетьмани не вміють порозумітися між собою і роздирають свою країну заради власної вигоди. Ми багато чого можемо навчити людство і багато від чого його застерегти, непогано при цьому заробляючи. І для цього зовсім не треба щоб падали літаки. Єдине, чого ми насправді не можемо, – це вчитися зі своїх трагедій та поразок самим. Такі вже ми є…

Зате як гарно ми все-таки співаємо…