Наступ Росії. Огляд подій на фронті

Як й очікувалось, вчора противник розпочав активні наступальні дії й у напрямку Вугледару. Зокрема:

• зведеною тактичною групою (до посиленої роти) зі складу 155-ї обр МП тоф-у по напрямку Микільське – Вугледар
• двома взводами з бронетехнікою по напрямку Микільське – район північно-східніше Павлівки
• тактичною групою (до посиленої роти) зі складу 40-ї обр МП тоф-у по напрямку Шевченкове – Новоукраїнка, зумів просунутись південніше розвилки доріг Павліка – Пречистівка та Павлівка – Новомайорське.

Очевидно, що командування противника продовжує реалізацію першого етапу своєї наступальної операції на Півдні та Сході, в рамках якої здійснює серію активних тактичних дій (атак) на визначених ділянках з метою сковування сил та засобів ЗСУ на південному оперативному напрямку та створенню попередніх умов для початку реалізації другого етапу свого загального плану наступу в східній операційній зоні.

Для чого?

А для того, щоб незабаром спробувати реалізувати більший та амбітний план, загальні риси якого вже почали вимальовуватись.

Спочатку противник спробує оточити\витіснити українські війська в районах Бахмут і Авдіївка та блокувати Сіверськ з півдня. Потім, розпочне черговий наступ на Лиманському напрямку (думаю, одночасно з боку Кремінної та Сватове) та спробує зрізати Вугледарський «балкон» одночасно просуваючись по обом сторонам дороги М04-Е50.

В подальшому, противник явно планує прорватися до рубежу Лиман – Никифорівка – Часів Яр – Костянтинівка – Покровськ (можливо, «обмежиться» Селідово) й таким чином вийти на ближні підступи до Краматорсько – Слов'янської агломерації зі сходу, північного та південного сходу і власне – півдня. Це якщо дуже схематично та коротко.

Але для того, щоб реалізувати все це, противнику потрібно першочергово вирішити декілька нагальних поточних «проблем», які мають назви:

• Лиман (бажано в купі із Куп'янськом);
• Білогорівка (верхня) – Роздолівка;
• Бахмут;
• Авдіївка (в подальшому Покровськ – Селідово);
• Вугледар.

Без цього, будь-які «мечтания» про прориви у бік Краматорська – Дружківки та Слов'янська будуть залишатися лише «вологими мріями».

Причому, слід зразу відзначити, що реалізація цього плану, особливо у контексті «нагальних поточних проблем» супроводжується для противника цілим рядом, скажімо так, складнощів, подолання яких, на сьогоднішній день, особливо близьким до виконання не назвеш. Наприклад, якось позбутися очевидної загрози падіння Кремінної, що може взагалі «попутати усі плани», або навіть «чогось неприємного» під Великою Новосілкою.

Таким чином, можливо зробити певні висновки, стосовно того, на що нам варто очікувати у короткостроковій перспективі щодо дій ворога:

1. Очевидно, що сміливий та ще більш амбітний план можливої стратегічної наступальної операції, з метою перехоплення стратегічної ініціативи, пов'язаний із оточенням всього Східного УВ ЗСУ шляхом двох оперативних ударів, які зводяться в тилу у нього, приблизно в районі Кременчук – Дніпро – Павлоград та був поки що принесений командуванням противника «у жертву» заради банального поступового прогризання оборони ЗСУ на Донбасі й витіснення їх звідти. Я так розумію, Герасім та му-му нині вважають, що це більш «надійно та гарантовано», ніж операція на глибокий прорив та оточення стратегічного масштабу;
2. Очевидно, що у реалізацію цього плану по «прогризанню» певні корективи вносить також цілком реальна перспектива нанесення ЗСУ, в свою чергу, удару в бік Мелітополя та Бердянська чи у північній частині Луганщини (або навіть одночасні такі дії) із цілком очевидними гіпотетично-катастрофічними наслідками для противника, особливо того стада, що окопалося нині «у кутку» по лівому берегу Дніпра в Херсонській області. А цілком можливо, що саме через цю причину, російське командування замість агресивно-сміливого плану «глибокої операції» обрало отакий «поступово-обережний» метод. І так, активність на Запорізькому напрямку, противника у цьому контексті – явно невипадковай обумовлюється, судячи зі всього, саме цими міркуваннями;
3. Очевидно, що розтягнута південно-східна «підкова», яку нині загалом займають російські окупаційні війська на теренах України, скажімо так, не дуже зручна для проведення будь-якої стратегічної оборони, особливо стосовно її південно-західного флангу. Бо для того, щоб забезпечити більш-менш сталу стабільність її у цьому сенсі, треба у будь-якому разі забезпечити утримання її центральної частини й одного з флангів, в той час, коли противник (Україна) може обрати будь-який оперативно-стратегічний напрямок, для того щоб почати ламати цю «підкову», відпилюючи від неї крайні, флангові частини в будь-якій зручній для себе послідовності. І це, в свою чергу, накладає певний відбиток на всю расеянську стратегію ведення цієї війни бо за класичними нормами «радянсько-російської військової школи», ця «підкова» якраз повинна підштовхувати російське командування саме до планування та проведення глибоких операцій «на оточення» усього того, що знаходить всередині цієї «підкови». Тобто, наступати причому, активно, агресивно та прагнучи «оточити та розгромити», замість цього пігдогі вимушені обережненько так пробувати «витісняти» майже по самому центру цієї «підкови», бо якщо вони десь підставляться (як це було між Ізюмом та Харковом), то Залужний явно цього «не пропустить»;
4. Думаю, ключовим питанням реалізації усієї стратегії Кремля у цій війні на даному етапі є вирішення дилеми – що має більший і реальний шанс на успішну практичну реалізацію? Або спроможність росіян «успішно наступити на Донбасі» або «більш глибше», чи спроможність українців «успішно прорватись до північного узбережжя Азову»?

Одночасне вирішення цих проблем сьогодні росіянам поки що не під силу. Доведеться обирати щось одне. Цілком можливо, коли вони «мобілізірують» ще більше тушок така можливість у них з'явиться але поки що, її не має. Тому, поки доведеться «гризти» українську «крепость Донбасс» намагаючись на Півдні демонструвати свою готовність «перейти у рішучий та вирішальний наступ» з метою примусити ЗСУ готуватися до оборони на Запорізькому напрямку.

Тобто, вони будуть пробувати наступати:

• Або «тільки на Донбасі»;
• Або пробувати й там, й на Півдні (що виглядає менш реалістично й складніше).

Якщо ж, вони таки наважаться на «глибоку стратегічну операцію», то виглядати це буде, м'яко кажучи, трохи по-іншому і так, в Білорусі тоді «обстановочка резко поменяется».