Відкол Філарета - шлях до остаточного очищення Церкви від радянського та авторитарного нашарування
Висновки відколу Філарета: Синод ПЦУ прийняв рішення
Синод Православної Церкви України позбавив почесного патріарха Філарета прав управляти єпархією, втім дав шанс на покаяння, «російські ж єпископи» вже не є членами єпископату Православної Церкви України.
Тим самим Святійший Синод завершив певний етап у розбудові нової церкви.
Розбудові вже без владики Філарета, який рішенням Синоду, втратив канонічні права і обов’язки, пов’язані з управлінням єпархією.
Почесний Патріарх, «втратив канонічні права і обов’язки, пов’язані з управлінням єпархією», але через свою заслуги може написати лист на ім’я Предстоятеля, Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія, звернутися до Священного Синоду щодо соборного розгляду свого майбутнього становища у Православній Церкві України». Йому також залишено право служити у Володимирському соборі
З того самого дня, коли стало зрозуміло, що владика Філарет готовий чинити новий розкол, створювати нову релігійну організацію, приречену на ізоляцію, не саботувати, а реально шкодити новій церкві та митрополиту Епіфанію, існували різні думки щодо його майбутньої долі.
Частина столичного духовенства висловлювало переконання, що почесного слід відправити на спокій, а краще заборонити у служінні. «Що слід робити із родичами не при пам’яті, які можуть підпалити хату, чи віддати документи на неї шахраям? Ізолювати», - міркували одні.
«Ви просто згадайте, наскільки він не церемонився із попередниками, просто знищував, хто йому перечив, він не давав грошей на похорон покійного Володимира Романюка», - ділилися другі.
«Він постійно буде влаштовувати колотнечу і викликати на килим столичних священиків», - казали треті.
Втім ієрархи (вищий менеджмент) були переконані, що все, що повинен робити Синод – засвідчити хибність його кроку, і не накладати жодних покарань. Власне священноначаліє по відношенню до Філарета до останнього йшло шляхом неспротиву почесному. Вони дали йому скористатися усім їхнім терпінням та милосердям, аж до межі, де закінчується «архієрейська самоволка» і починаються злочини чи гріхи проти самої церкви.
Цей період травень-червень, час помітної колотнечі почесного патріарха. На жаль, владика Філарет не зумів чи-то подолати хворобу (його кроки пов’язуть із невідворотніми віковими змінами), чи то піднятися над власною гординею) та провів кілька досить жалюгідних зібрань, гучно заявивши, що він відходить від церкви та створює (типу «відновлює») релігійну організацію «Київський патріархат». Сьогоднішній день – канонічно оформлена розв’язка скандалу, хотілося б щоб фінал був іншим та більш достойним почесного патріарха. Втім це залежить чи від нього, чи від якісної геріатричної допомоги – чи буде він готовий по неї звернутися і потім її приймати.
Втім, все що відбулося вже дає підстави для певних узагальнень щодо розвитку церкви. Я виокремила п’ять найбільш очевидних.
1. Нова церква, її єпископат, найвідоміші священики, та інтелектуальна еліта засвідчили свою єдність та відчули цінність виходу із ізоляції. Вони засвідчили її кілька разів: неприїздом до Філарета на день священомучника Макарія, засвідчили неприходом на собор, публічним зверненнями та архієрейськими флешмобами на підтримку нової церкви.
За моїми підрахунками щонайменше три делегації ПЦУ вже були на Афоні, зараз наші священики служать в Америці із грецькими братами, беруть участь у форумах, а незабаром відбудеться поїздка нашого духовенства в грецьку Богословську школу, де має бути зустріч із Вселенським патріархом. Тож кадрові «втрати» людей, які пішли за владикою Філарета, були мінімальні.
2. Але це не привід не відрефлексувати, чому вони були. Серед сотень підписників-кліриків моєї стрічки є лише один священик - прихильник Філарета. Людина, яка лише повторює штампи владики, написані судячи з усього не ним. На мій погляд, богословська освіта та інтелектуальне самовдосконалення – має бути залізним пожиттєвим правилом будь-якого священика. Таке враження, що цей пан не читав нічого, окрім останніх проповідей владики Філарета, виголошених у присутності єпископів «Київського патріархату» з Росії.
3. Про «Київський патріархат» з Росії варто сказати окремо. Останнє рішення Синоду поставило крапку у його існуванні. За активну участь у діях, спрямованих на збурення протистояння у церковному середовищі, свідоме противлення соборним рішенням Преосвященного Іоасафа (Шибаєва), митрополита Білгородського і Обоянського, та Преосвященного Петра (Москальова), єпископа Валуйського, вікарія Білгородської єпархії, їх вирішено виключити з 24 червня 2019 р. зі складу єпископату Православної Церкви України.
Помісна церква України не має єпископів Росії. І це дуже логічно. Саме єпископів з Росії вважають основними навіювачами та натхненниками нинішньої поведінки Філарета. Виглядає так, що саме їхні візити посприяли тому, що владика Філарет раптом оголосив, що він знову хоче керувати церквою. Саме їх присутністю релігієзнавці пояснюють нелогічні аргументи почесного про мовляв, те, що «не так домовлялися з митрополитом Епіфанієм», «він не знав змісту Томосу», що його обманули. Обманути Філарета було просто неможливо, всі етапи роботи над Томосом в той чи інший спосіб оприлюднювалися, найвідданіші йому люди працювали разом з греками над статутом, він все контролював, про все був в курсі, та й просто не уявляю, що його, старого ієрарха-апаратника, хтось би зміг обманути. Чи можливо, щоб в Росії з найнижчим рівнем свобод, де переслідують навіть свідків Єгови, дали розквітнути «Київському патріархату», якщо не мати для нього «спеціальних завдань»? Ієрархи неіснуючого Київського патріархату з РФ в Київ закрили собі дорогу навіть спочити у якомусь київському монастирі, вдома. Втім, вони напевно, давно вже не вважають Україну домівкою.
4. Так само (це четвертий висновок для нас всіх) це історія про те, як категорично не можна віддавати лаври за автокефалію одній людині. Автокефалія – сага про сторічну боротьбу, трьох міністрів ісповідань Української народної республіки, послів УНР в Стамбулі, які проводили віртуозні перемовини із Вселенським престолом, це боротьба церков в діаспорі, це, зрештою, жертви аж до розстрілів у Лук’янівці і табори. Ми ж змусили владика Філарета повірити у його повну ексклюзивність. Люди щиро вірять, що даровані їм компліментами, це їх справжня заслуга, а не аванси та прояв любові. Особливо, коли вони старші. Так само екс-почесний повірив у свою обраність та одноосібність у здобутті автокефалії.
5. Нова Українська Церква милостива, йде шляхом очищення та колегіальності, і проявляє при цьому терпіння та милосердя. Я вірю, що Синод приймає рішення не один, тобто під акомпанемент Святого Духа. Це помітно за багатьох речей, з того, що всі перші зустрічі предстоятеля Епіфанія були присвячені загиблим, політв’язням та їх рідним, що передедень Великодня митрополита був присвячений безхатченкам, і навіть після таких розкольницьких дій сьогодні всім учасникам «зібрань» почесного, окрім росіян, було залишено право на покаяння та повернення до Помісної Церкви. Нові керівники церкви – молоді люди насправді, але вони не хочуть відторгнути жодного монаха, якщо він готовий розкаятися. І це дуже красномовно, і дуже по-християнськи.
Йдемо далі…
Коментарі — 0