Наталія Іщенко Експерт-міжнародник

Балаган замість серйозной розмови

Президент України Петро Порошенко під час прес-конференції 28 лютого 2018 року
Фото: Станіслав Груздєв, Главком

Симптоми хвороби влади та журналістики, які проявилися під час прес-конференції президента

Подивилася прес-конференцію президента.Переглянула репортажі та відгуки у Фейсбуці від змерзлих журналістів, скептичних спостерігачів та натхнених політичних прихильників Петра Олексійовича.Зрозуміла, що головне так і залишилося «за кадром» та «поза фокусом».

Отже, давайте нарешті поговоримо про симптоми хвороби нинішній влади та сучасної журналістики України, які яскраво проявилися під час спілкування президента Петра Порошенка з представниками засобів масової інформації.

Симптом 1. Президент та його команда сприймають спілкування зі ЗМІ як протистояння, як «операцію» у ворожому оточенні, замість класичного підходу, що медіарілейшнз – «вулиця» з двостороннім рухом, коли обидві сторони, які є рівноправними (!)і обидві виносять з контактів щось цікаве для себе. Саме тому прес-конференція у виконання голови держави замість обопільно корисної бесіді схожа на намагання головного учасника достойно витримати тортури у «ворожому полоні».

Складається враження, що нині в Адміністрації Президента сприймають більшість журналістів не як союзників в будівництві демократичної України, не як посередників в спілкування із суспільством, а виключно як агентів ворога, іноді навіть в прямому сенсі цього слова. Через це така надмірна нервозність під час спілкування на прес-конференції та безумовна, абсолютно впевненість в своїй правоті, що відчувалися навіть через екран. Журналістів не хотіли почути, з ними не хотіли встановити ефективний контакт – представників ЗМІ хотіли загітувати та використати для просування заздалегідь визначених меседжів.

Такий тип спілкування з медіа є ознакою, м’яко кажучи, недемократичних країн. Але чи справді в такій ситуації вина лише влада?Звичайно, ні.

Симптом 2 – це форма та зміст спілкування, що його продемонстрували українські журналісти. Професійні та виважені питання від ЗМІ стали фоном для оголошення представниками медіа гучних заяв а-ля політичний опонент («Як це – бути президентом-олігархом у країні, де люди живуть на межі гуманітарної катастрофи? Чи не відчуваєте свою ціннісну невідповідність цій посаді?»), комерційної реклами (промоушн власного творчого вечора - ноу-хау нинішній прес-конференції) та механічного озвучування погоджених з АП запитань, що дали можливість президенту проголосити кілька красивих заяв, що були заздалегідь розроблені його командою (наприклад, "Я не програв у своєму житті жодної виборчої кампанії"). В результаті АП отримала підтвердження своїх підозр щодо політично вмотивованого ворожого ставлення до президента з боку окремих представників журналістської спільноти. А суспільство замість серйозної розмови вимушено було спостерігати за сумішшю політичних дебатів та заздалегідь зрежисованої вистави.

Симптом 3. Завдяки перемозі шоу-формату, яскраві ескапади журналістів та реакція на них президента впевнено перемогли в інформаційному просторі дійсно важливі новини, які повідомив голова держава під час свого виступу. Це і анонс рішення Стокгольмського арбітражу, де НАК «Нафтогаз України» переміг «Газпром» у суперечці щодо компенсації за обсяги газу для транзиту, і повідомлення, що до кінця поточного тижня ще два наших заручника повернеться додому…

З одного боку, серйозні питання в нас давно не цікаві «мейнстрімним» вітчизняним медіа. «День» багато разів писав про таблоїдізацію українських ЗМІ, і проведення і висвітлення прес-конференції президента є одним приводом для констатації цього факту.

Симптом 4. З іншого боку, серйозна розмова з мас-медіа не цікава і владі. Саме цим пояснюється намагання організаторів прес-конференції надати право надати запитання президенту«зіркам» від журналістики, бізнесменам-шоуменам та «своїм людям». Ці «фаворити» АП впевнено перемагають представників серйозних ЗМІ, які не є розкрученими медійними фігурами і не є людьми «з тусовки».

Парадокс, але президентська команда скоріше запросить до мікрофону журналістів-активістів для проголошення гучних заяв, ніж звичайного репортера із спокійним запитанням по суті. Можливо, на Банковій вважають, що «журналістів, які просто роблять свою роботу» не залишилося. Але навіщо тоді взагалі АП «виводить» свого шефа на прес-конференції, якщо вони вважають, що в Україні відсутня журналістика?На місці Петра Порошенка я б дуже добре подумала, перед тим, як надавати згоду на повторення цього «балагану» в майбутньому.

Симптом 5. Уявіть себе на місці звичайного глядача десь в маленькому депресивного містечку або в майже безлюдному селі. Що побачать та почують ці люди? «Мальдиви, «солодке життя», а нам би лише за комуналку заплатити», «журналісти піклуються про свого вбитого колегу, але не про загиблих на Донбасі», «нічого не зрозуміло, коли реформи нарешті принесуть підвищення зарплат та пенсій», «якщо він впевнений, що виграє вибори, то нема сенсу голосувати – і так все вирішено наверху»…

Криза, хвороба вітчизняних влади та журналістики проявляється ще і в тому, що вони «страшно далекі від народу». І саме ця відірваність від людей обертається падінням довіри до ЗМІ та падінням рейтингу політичних сил, які є при владі. Втім, поки що я не бачу, щоб хтось робив з цього правильні висновки.

Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома». Відповідальність за матеріали в розділі «Думки вголос» несуть автори текстів

Коментарі — 0

Авторизуйтесь , щоб додавати коментарі
Іде завантаження...
Показати більше коментарів
Дата публікації новини: