Хронічний стрес. Поради для тих, хто в тилу

Стільки знавців «хронічного стресу»...

Не слухайте нікого. Сказала б, що треба слухати мене, але ні, мене теж не треба.

Втім, мушу щось порадити дійсно корисне, бо «знані психологи» весь час продукують якусь мурню, яка лякає, напружує і плутає людей.

Отже.

Поради для тих, хто хоча і в тилу, але на війні:

1. Навчиться розпізнавати (бажано – навіть  відчувати) реальну небезпеку для себе і близьких.
2. Виробить рефлекторну реакцію на реальну небезпеку для себе і тих, хто від вас безпосередньо залежить (діти).
3. На небезпеку, що загрожує тим, хто від вас ніяк не залежить, реагуйте раціонально. Військовим, наприклад, можна допомогти власною мобілізацією або донатами, але не істериками в тилу.
4. Рефлексам, раціо – так, емоціям – ні. Емоційне сприйняття війни може зробити з вас геніального митця, але скоріше за все або позбавить розуму, або вб'є.
5. Вчиться відпочивати в умовах відсутності реальної небезпеки для себе і близьких. Втомлений солдат – поганий солдат, навіть якщо він в тилу. (Ця порада стосується лише тих, хто дійсно воює / працює на перемогу, а не тих, хто «втомився від війни», нічого не роблячи для ЗСУ).