Під час Революції Гідності відбулося перезавантаження системи, а не її перезаснування

Нині про події Революції гідності можна почути вже як про «державний заколот», який спричинив «розруху і трагедію». Дискредитація волевиявлення українців почалася сім років тому, коли на Майдані збиралися перші протестувальники. Вийшли проти рішення влади припинити євроінтеграцію.

Широка інформаційна кампанія проти Євромайдану оформилася 2019-го. Далі – більше. Цьогоріч скасували заочний арешт експрезидента Віктора Януковича у справі про розстріли на Майдані. 1 жовтня за заявою Рената Кузьміна, ексзаступника генпрокурора часів президента-втікача, Державне бюро розслідувань відкрило кримінальне провадження у справі про «держ­переворот» у 2013–2014 роках. Викликали на допит лідерів Майдану, а напередодні Дня гідності та свободи в Музеї Революції гідності провели демонстративні обшуки.

У разі узурпування владою природних прав народу він, народ, має право на повстання, щоб повалити владу і встановити народний суверенітет, ідеться у вченні філософа-просвітителя Жан-Жака Руссо. Коли влада вживає надмірну силу, народ має право збройно захищатися. Кожен із нас має право боронитися, казав владика Любомир Гузар.

Алгоритм поведінки українця в критичній ситуації зафіксований майже на генетичному рівні – помститися панові і втекти на Січ.

Гетьман Іван Мазепа закликав чинити інакше:

Озмітеся всі за руки,

Не допустіть горкой муки

Матці своїй больш терпіти!

Нуте врагов, нуте бити!

Чи відлунив цей заклик у XXI столітті? Хай там як, але нащадки козаків вийшли на міські й сільські майдани. І продемонстрували історичну тяглість героїчної бездержавності. Протестуючи, почали самоорганізовуватися, навіть не відаючи про теорію синергетики та її творця Людвіга фон Берталанфі.

«Самоорганізовування ніколи не буває спонтанне, – пише Анатолій Свідзинський, доктор фізико-математичних наук, культуролог. – Воно потребує зусиль, творчої напруги. Цим принципово відрізняється від дезорганізації, яка має спонтанний характер і в замкненій системі розвивається сама собою, прямуючи до максимуму. Добро є самоорганізовування, а Зло – дезорганізація, за синергетичною концепцією. Розуміння того, що Зло є ніщо, з цього погляду, стає цілком наочним, так само як і відсутність, непотрібність джерела дезорганізації – диявола. Добро і Зло – несиметричні, бо Добро твориться напруженістю духу, а Зло породжується само собою».

Дії нинішньої влади стали логічним наслідком гіпертрофованого «демократичного гуманізму і плюралізму» лідерів майданів. Київського передусім. Вчасно не зачищена «контра», яка нині порядкує в парламенті, в судах, у силових структурах, з ентузіазмом взялася за своїх противників.

Повстання відрізняється від революції тим, що революціонери мають чіткий план дій. Знають, як управлятимуть державою. Хто більше готовий до цього, той забирає більший виграш. Тобто владу. Згадаймо порошенківський грейдер, учасників дійства на концертній сцені Майдану.

Словосполучення «Революція гідності» – це радше емоційна оцінка, не політологічна. І вже аж ніяк не «держпереворот». Ну не були революціонерами Тягнибок, Турчинов, Кличко, Порошенко. Патетичний вигук «кулявлоб» аж ніяк не підтверджував справжності революційного запалу Яценюка.

Сім років тому обурені свавіллям влади українці вийшли на вулиці, ставши на захист своєї гідності й честі. Протест поступово вилився в повстання, яке, втім, не переросло в революцію. Систему не вдалося знищити. Навіть не замінили правил гри для її найодіозніших бенефіціарів, упереваж антиукраїнців, які системно руйнують державу. Фатально позначився брак націо­нально свідомої еліти.

Що в підсумку? «Є масовий переляк і конспірологія на будь-який смак, але всі зайняті власним виживанням. Бо недавній добровольчий і волонтерський досвід боротьби за країну показав: що більше ти самовідданий, то імовірніше, що тебе за цю самовідданість і посадять», – говорить соціальний психолог Олег Покальчук. Уже рік тягнеться інспірована владою «справа Шеремета».

При владі не революціонери, а шоумени й профани, неспроможні налагодити роботу державної машини. Ми втрачаємо країну. «Слуги народу» не знають, що за будь-якої перерегуляції системи, в тому числі й соціальної, неминуче відбуваються так звані перехідні процеси. Їм притаманний дезорганізаційний характер.

Суспільство перебуває у стані невизначеності через війну та коронавірус. Посилити ці перехідні процеси і спричинити хаос значно легше, ніж подолати їх. Бо цим процесам потрібно щось протиставити. Роль інтелектуальних і психологічних ресурсів зростає.

«Слуги народу» не розуміють, що в стані напівгласності, який домінує в Україні, негативні явища в суспільстві неминучі й результати їхні можуть бути жахливі. Тому політика держави насамперед має стати засобом розв'язання соціальних проблем.

Умови для соціального вибуху виникають, коли система не може чи не хоче зробити необхідні зміни в організації суспільства. Енергія протесту накопичується повільно, але сам вибух відбувається раптово, передбачити його майже неможливо. Так штурм Бастилії, з якого почалася Велика французька революція, не планувався. Вигук Демулена «У Бастилію!» послужив іскрою, що запалила пожежу, яка позначилася на долі всієї Європи.

2014 року Україна зробила першу реальну спробу вийти з поля тяжіння Росії та пере­йти на європейську орбіту. Але для цього серед української спільноти забракло керманичів-патріотів. Не вдалося остаточно розірвати пуповину з колишньою метрополією і нарешті взятися творити нову реальність – правову, політичну, культурну. Дехто з політологів переконаний, що цьому завадила війна. Але саме в таких умовах і найкраще проводити реформи. Передусім економічні.

Визнаймо: до революції в політологічному сенсі в Україні не були готові ні суспільство, ні опозиційні партії. До неї були готові олігархи. Повноцінних політичних партій у нас досі немає, а лише більш-менш успішні виборчі проєкти.

Під час Революції гідності відбулося перезавантаження системи, а не її перезаснування. У комп'ютер під назвою «Україна» не вдалося інсталювати модерну правову програму. Для нормальної роботи програми її треба правильно завантажити на жорсткий диск. Якщо комп'ютер глючить, а пошуки вірусів й інші спроби очистити систему безуспішні, то без перевстановлення операційної системи не обійтися. Якщо система-держава не справляється з покладеними на неї обов'язками, її змінюють. Різними методами. Один із них – революційний.

Ще одна аналогія з комп'ютером, про яку майбутнім революціонерам слід пам'ятати. Перевстановлення операційки призводить до знищення відомостей на системному диску С – зникають всі дані, відповідальні за функціонування програм. Тож спеціалісти рекомендують найціннішу інформацію копіювати чи поміщати в онлайн-сховище. Інакше кажучи, частину фахівців та управлінців із демонтованої системи слід берегти. Не люструвати бездумно. Бо через непрофесіоналізм і невігластво нової влади перед країною постануть завдання і проблеми ще складніші. Система загрузне у стані невизначеності.

Населення може довго покладатися на владу в ухваленні доленосних рішень. Але невизначеність призводить до втрати ініціативи, до політичної та соціальної апатії. Вона для керівництва держави стає дедалі небезпечнішою. Апатія набуває характеру пасивного опору владі. Зникають індивідуальна активність, зацікавленість. Економічні програми не виконуються. Все робиться абияк. Система стає некерованою.

Сьогодні на наших очах відбувається реставрація старої корупційно-олігархічної структури. Аби граблі нових виборів знову не вдарили по лобі громади, вкотре викликавши розчарування, треба навчитися обирати не популістів, а лідерів, які скажуть народові: не обіцяю нічого, крім поту і праці, але попереду на нас чекає щастя.

За три десятиліття незалежності не вдалося виховати по-державницькому налаштований електорат. Тож, напевно, слід законодавчо зменшити кількість виборців – через віковий ценз, іспит на знання Конституції, запровадження платного голосування. А ще ухвалити виборність посад місцевих суддів, прокурорів, шерифів.

Найбільша проблема творення Української держави криється насамперед у духовній площині. Щоб здолати систему, мають відбутися зміни у свідомості та світосприйнятті.

10 років тому психіатр Семен Глузман зазначив: «Владу в Україні неможливо змінити зверху. Починати треба знизу. Вчитися вибирати достойних людей. Контролювати владу, вимагати прозорої звітності».

Двері в майбутнє ще відкриті для України. Критично бракує модерного проводу, ефективного управління. Та лише визнавши власні недоліки й помилки, підвищивши рівень соціальної культури, можна торувати шлях у прийдешнє.