Путін зняв недоторканність із мостів: чому найближчі тижні будуть важкими

Отже. Жовтень.

«На Україну чекають вирішальні тижні. Тому я сьогодні приїхав до Києва з посланням: ви можете на нас покластися». Це не перші «вирішальні тижні» і не останні. На різних етапах війни такі тижні траплялися неодноразово. Ці слова канцлера ФРН Фрідріха Мерца просто ідеально визначають «модальність» і дають підказку для розкриття контексту: ми знаходимося поблизу чергової точки біфуркації.

• 1 •

Для початку: чому здається, що «все погано». Тут збіг кількох факторів.

Навесні Україна здобула певну перевагу в середньо- та далекобійних ударах дронами (ракети не беремо до уваги, тут перевага – у росіян; були очікування щодо наших, але вони в заявлений термін не виправдалися), що, крім практичного результату, забезпечило на пару місяців ще й підбадьорливу картинку (це важливо на війні). Усі застереження про те, що ця перевага має тимчасовий характер, природно, ігнорувалися. Ну, так працює психологія.

До осені ситуація стабілізувалася: росіяни частково адаптувалися (зокрема, стали краще перехоплювати наші дрони та посилили фізичний захист об’єктів), а звичні досягнення почали сприйматися як щось само собою зрозуміле.

Бензинова криза в РФ нікуди не зникла. Це важливий результат. Просто, як і зазначалося в червні-липні, вона перейшла у хронічну фазу. А це вже не так видовищно.

Темп знищення енергооб’єктів на ВОТ знизився. Чому? Та цілей стало менше! Знищили. Робота не припинилася, але кого цим здивуєш?

Окремий сюжет – робота проти російської авіації. Маса результатів на аеродромах. Однак наочності немає. Ще один пакет цілей – космічні об’єкти та зв’язок. Не кажучи вже про хімію, нафтохімію тощо. Усе це відійшло на другий план, бо гострий біль і наочна картинка звужують фокус.

Це другий (більш важливий) фактор: Кремль, зіткнувшись із відсутністю проривних досягнень на фронті, розгорнув ескалацію проти мирних міст України.

Нам боляче. Але подібні дії насправді – це поганий знак для Росії. Вони розмінюють стратегію на тактику.

Ще раз наголошую: про жодні «удари у відповідь» з боку Москви, в принципі, не йдеться. Це невід’ємний елемент російської агресії.
На фронті вони застрягли – тож посилюють удари по тилу, тим більше що є технічне рішення (реактивні дрони) і вікно тимчасової переваги для РФ.

Тепер згадайте. На початку липня (!), тобто три місяці тому, Путін оголосив про «захоплення» Константинівки. Що значущого для росіян сталося на фронті з того часу? Найяскравіше – Путін фейково «захопив» Святогірськ. Але насправді навіть щодо Константинівки залишилася певна «недомовленість».

Є певний тиск росіян на північному сході Харківської області. Є маневрування в районі Орехова та інших точках на півдні. Російська армія зруйнувала ще кілька десятків сіл і розбиває Донбас на щебінь. Тероризує Суми, Харків, Одесу, Запоріжжя, Дніпро, Херсон…
Що з цього Путін може представити як феєричну перемогу? Адже є й зворотний бік.

• 2 •

Беремо найконсервативнішу оцінку. Для наочності – за квартал, щоб було видно: це не аномалія, а навіть певна інерція.
За минулі три місяці (липень-вересень) лише СБС (!) завдали російській армії втрат у понад 17 тисяч убитих (!!!). І приблизно стільки ж поранених. Це те, що зафіксовано на відео.

СБС забезпечує приблизно 30–33 % підтверджених втрат російської сторони. Тобто за вказаний період Росія втратила понад 50 тис. убитих і приблизно стільки ж поранених. Загальні втрати – близько 110 тис. Підкреслюю – це дуже консервативна оцінка.

Дані Генштабу ЗСУ вищі: у липні росіяни втратили 42+К, у серпні – 40+К, у вересні рекордна цифра – 46+К. Загальна кількість: 130+К.
Навіть якщо взяти усереднене значення: чим Кремль може обґрунтувати (насамперед – закордонним контрагентам) втрату близько 120 тис. осіб? Нічим.

Ось звідси й перенесення акценту на тил. Бо немає з чим виходити на переговори. Я не буду акцентувати увагу на операції в районі Лиману – фахівці докладно розбирають деталі, загальний контур читаємо у Костянтина Машовця.

Нагадаю лише, що навесні все почалося з демонстрації відео в глибокому тилу росіян – дрони над тимчасово окупованим Луганськом, Донецьком і Маріуполем. Наші війська серйозно ускладнили противнику логістику. І ця робота ж нікуди не поділася. Вона триватиме, навіть коли операція формально закінчиться.

Як наслідок: російська армія зіткнулася з ризиком до зими не закріпитися в містах і продовжувати наступати «з полів». Тому зараз вони штурмують щосили, аби прорватися якнайдалі.

Для всіх зовнішніх спостерігачів це означає, що у 2026 році Путін точно не завершить операцію з охоплення Слов’янсько-Краматорської агломерації, а бойові дії в лінійному режимі триватимуть щонайменше до літа.

Це також означає, що умовний Китай зможе економічно роздирати й зломлювати Росію ще щонайменше рік. Так, росіяни спалять нам ще електричок і поштових відділень. Але війна набуває якогось аж надто заплутаного характеру – для РФ зникає позитивний порядок денний взагалі.

• 3 •

Зазвичай я починаю з наших втрат і жертв. Ці зведення доступні, тому зараз не буду заглиблюватися в деталі. Зазначу лише, що, за даними ООН, липень і серпень 2026 року стали найкривавішими з 2022 року за кількістю жертв серед цивільного населення.

За два місяці росіяни вбили понад 800 осіб і поранили понад 5000. У вересні росіяни вбили щонайменше 200 осіб. Тобто понад тисячу вбитих цивільних і близько 7,5 тис. поранених.

У липні ООН підтвердила 17 вбитих і 166 поранених українських дітей. Більше було лише у 2022 році. Ось це – справжнє «досягнення» Путіна. І наш біль…

Якщо говорити про економічну сферу, то найбільшої (стратегічної) шкоди росіяни завдали українській металургії. Проблема в тому, що відновлення втрачених потужностей – процес тривалий і дорогий. І велике питання, чи вдасться залучити для цього підтримку.

Адже логіка підказує, що ті самі європейці швидше підтримають ентомологів «Великого лугу», ніж металургів. Але це питання на майбутнє і до фахівців.

Дуже болючий, але здебільшого тактичний збиток – для сільгоспвиробників, через блокування експорту. У разі деескалації тут можна буде відіграти значну частину. Торгові мережі, дата-центри, залізниця, склади ліків… Про це всі говорять.

Якщо узагальнювати. Непроста ситуація на фронті та зниження психологічного ефекту ударів по Росії у поєднанні з перенесенням російського тиску на мирні українські міста забезпечили настільки драматичний ефект у плані сприйняття.

Але суха констатація суто військових фактів такого драматизму не свідчить. Перетворення тиску на тил у дестабілізацію фронту, як мінімум, поки що не відбулося.

Путін анонсував, що після фарсу з «виборами» Росія буде готова повернутися до переговорів. Але з чим йому виходити? З повторенням тих самих побажань без нових аргументів?

У червні 2025 року якраз у присутності Мерца Трамп висловився в тому дусі, що іноді треба дати сторонам трохи повоювати. Рік повоювали. Навіть більше. «Дух Анкориджа» встиг вивітритися. Що завоював Путін?

Ось він, не шкодуючи сил, готує певний ґрунт для переговорів наприкінці жовтня. Тому найближчі тижні в тилу обіцяють бути важкими. Мерц де-факто прямо про це заявив. У жовтні за лінійним сценарієм мають відбутися два російські масовані удари ракетами та дронами по Києву. У листопаді – роздоріжжя, зокрема через саміт АТЕС, з орієнтацією на «Ж20». Або констатація відсутності зрушень. І новий виток.

• 4 •

Показна бравада Путіна на Валдаї, тиск на Київ і загострення «миротворчості» на ґрунті «нейтралітету», окрім необхідності щось викласти на переговорах, пояснюються ще одним фактором.

Російська влада представила проєкт бюджету на 2027 рік і рамку до 2029 р. Уже кілька тижнів триває інтенсивна публічна кампанія з «замилювання» цього бюджету. Удари по мостах у Києві опосередковано також тут задіяні.

Якщо підсумувати оцінки цілком лояльних російських (!) економістів і ринкових аналітиків, вони фактично єдині: такий бюджет – це війна проти майбутнього Росії.

Головною статтею витрат залишається «оборона» (у ЗМІ помилково навели якісь фантастичні цифри зростання військових витрат – це неправильна інтерпретація). Другий за обсягом блок – це обслуговування державного боргу. І факт у тому, що ситуація з боргами стає дедалі крихкішою.

Показники реальної інфляції та дефіциту бюджету відрізняються від офіційних заяв. Високі ціни на нафту не рятують, оскільки значну частину надприбутків уряд РФ змушений перераховувати нафтовим компаніям для стримування цін на паливо (демпфер).

Якщо цього не робити, інфляція піде вгору, знову почне зростати ключова ставка, у результаті чого борг подорожчає ще більше. Навіть офіційна російська статистика показує різке зниження прибутку та зростання збитковості російських компаній у 2026 році.

Зростає кількість дефолтів, зростає кількість безнадійних боргів, на що відкрито звертає увагу Центробанк Росії: банки нарощують токсичні «реструктуризації».

Власні кошти бізнесу, поряд із бюджетними вливаннями, були основним джерелом інвестицій у РФ. Однак у бюджеті на 2027 рік закладено цілу низку поборів, які спрямовані саме на обдирання інвесторів. Сумарно Кремль хоче витиснути додатково 1,5 трлн рублів. З цією ж метою минулого року підвищували ПДВ та ще низку параметрів.

Тобто бюджет продірявився, а Путін вичавив із бізнесу весь сік, що провокує прискорений спад інвестицій. Саме це й називають війною проти майбутнього. Бо жоден ВПК, хай як його надувають грошима, не компенсує роботу живої економіки. Це наочно доведено у 2026 році.

Найсмішніше: намагаючись занизити збитки від українських ударів, Путін у Валдаї заявив, що удари лише по НПЗ завдали збитків у розмірі 1 % ВВП. Мабуть, вирішив, що 1 % – це мізерно мала величина. Навіть якщо брати цю мізерну суму – це 2+ трлн рублів. Увесь економічний ріст РФ у 2026 р. – менше 1%.

А ще ж є маркетплейси. А ще ж аграрний сектор. І т. д. Тобто, за словами Путіна, російська економіка через активну оборону України пішла в мінус. Тому РФ вкрай зацікавлена в будь-яких формулах, що дозволяють зняти санкції та залучити недорогі гроші, аби послабити зашморг. Тому вони й бігають за американцями з міжгалактичними бізнес-проєктами.

Тому Путін і заявив, що не має наміру йти на секторальне перемир’я у формі припинення взаємних ударів. Для них уже пріоритетним є інше – зняти санкції.

Адже саме «закон Ліндсі Грема». І європейське продовження. Хоч воно й супроводжувалося ганебною історією з Фрідманом та Усмановим, російське варварство проти цивільного населення загалом ускладнює західним політикам можливість піти на поступки Кремлю.

Замкнуте коло: заради тактичного тиску Росія ескалює дії проти цивільного населення, але стратегічно це суперечить її інтересам. Схоже, що саме боротьба за посилення/збереження/скасування санкцій стане головним сюжетом напередодні зими.

Саме тому зараз росіяни хочуть якнайшвидше підкупити американських партнерів за допомогою «Лукойлу» (нагадаю – ця історія триває вже майже рік! Трамп додав «Лукойл» і «Роснефть» до списку наприкінці жовтня 2025 року). Щоб до кінця року (поки ще працює чинний склад Конгресу) поборотися за якісь поступки. Інакше всі вступлять у дуже непросту зиму.

• 5 •

Для повної картини сюди слід додати зовнішній контур (я трохи раніше фіксував основні віхи).

Якщо грубо підсумувати вектори: темпи взаємного руйнування Росії та України наростають. Ситуацію для Москви пом’якшили високі ціни на нафту, але це тимчасовий фактор. Кремль змушений йти на дедалі грубішу ескалацію, зокрема – залякувати Європу. А цього в довгостроковій перспективі не забудуть.

Перформанси Трампа та інші ускладнення змушують прагматичних європейців, з одного боку, налагоджувати контакти для деескалації з РФ.

З іншого боку, вони дедалі краще уявляють собі як наслідки гіпотетичного краху України за умови недостатньої підтримки, так і наслідки «винесення України за дужки», де просування ідеї «нейтралітету» є однією з тактик.

Проблема полягає в тому, що просто грошима (яких у Європи зайвих немає) завдання не вирішується. В українському суспільстві об’єктивно зростає попит на визначеність щодо європейського вектора.

Не буде визначеності або вона буде поганою – розшириться підґрунтя для внутрішньої ерозії. Росія якраз стратегічно на це й націлена, розраховуючи довести цю історію до кінця у 2027 році на тлі виборів у Європі.

Тому першочергове значення матимуть конкретні заходи та зміна якості підтримки. Формула «ось вам гроші, щоб ви повільніше вмирали» працюватиме дедалі гірше, а попит на альтернативу різко зросте.

Рівень ескалації вже такий, що я, як і раніше, переконаний: шанси на щонайменше часткове охолодження ситуації до кінця року не втрачені, а навіть дещо зросли. Амплітуда коливань надто велика, це всіх розхитує. Можна увійти в резонанс і колективно перекинутися в щось гірше.

Ударами по мостах у Києві Путін де-факто зняв недоторканність з усіх російських мостів. Що традиційно відбувається до дня народження Путіна – ми знаємо: точно буде якийсь подарунок. Плюс досі літає російська цивільна авіація, за цю тему ще не бралися.

Вересень був психологічно дуже важким і болючим з точки зору збитків, але приніс масу результатів. З огляду на це жовтень обіцяє бути ще яскравішим, бо далі починається логіка, в яку ніхто не хоче заглиблюватися. У цей момент особливо важливо не здригнутися, діяти прагматично, без бравади, зосереджуючись на вимірюваних речах.

Головне завдання для кожного – не здатися самому та підтримати близьких. Це дуже важливо. Завдання тилу – повноцінно витримувати натиск.

Далі – у міру можливостей допомагати армії. Усі вже зрозуміли, як це робити. Допомагати своїм, допомагати перевіреним і/або через перевірених. З урахуванням того, що треба додатково розрахувати сили.

Усе буде дорожче й логістично трохи складніше. Потрібен трохи більший запас, ніж ми звикли. Не відкладати на останній момент. Залишати собі трішки простору для маневру. Тверезо оцінити, де варто сповільнитися, щоб не було зривів.

Те, що я чую від військових і фахівців, яким довіряю, особисто мене переконує: і на фронті, і в тилу ми переживемо зиму. Ось переживемо. Якщо не зробимо фатальних помилок, у росіян нічого не вийде.