Що Путін і Трамп можуть вирішити відносно України

Ця зустріч назріла: у обох сторін є що сказати і що запропонувати. Найбільше назріли, звичайно, для Америки дві проблеми - Сирія і КНДР. Північну Корею Трамп хоче задушити санкціями, а Росія не дає. Головна проблема для КНДР - не рівень життя населення (на населення вони плювали), але їм для роботи промисловості, в тому числі оборонної, потрібна солярка. І солярку їм постачає Росія: здається, щонайменше п'ять кораблів із російських портів прийшли з вантажем солярки в Північну Корею, порушуючи накладені Вашингтоном санкції. І тут Трамп потребує допомоги Путіна. Вірніше, не те щоб допомоги - а того, щоби Путін поводився відповідно до рішень ООН. Росія, може і з застереженнями, але підтримала її рішення, і тим не менше продовжує підгодовувати цей режим пальним.

Трампу треба, дивлячись в очі, пояснити, чому така політика загрожує Путіну надалі. Мені здається, Трамп уже розуміє, що з Путіним безглуздо домовлятися, як з Ангелою Меркель або керівниками Канади, Ізраїлю чи Британії: він зобов'язань, підписаних на папері, не виконує, тому що вважає їх формальними. Він розуміє тільки домовленості за поняттями, які полягають в наступному: якщо ти робиш так, то отримуєш по цьому місцю. Дуже точно треба вказати, по якому місцю і що саме ти отримуєш: ногою сюди або кулаком сюди. Напевно, в Трампа є якийсь набір такого роду засобів тиску.

З КНДР, до речі, теж Путін зацікавлений у вирішенні, тому що режим північнокорейський відморожений. Не дай Бог він бабахне своєю ракетою, і вона полетить не в бік Гуама, а в напрямку Владивостока. Якимось чином ситуацію з відмороженим Кім Чен Ином потрібно регулювати. Тут є хоча б тінь якогось загального інтересу.

Значно більш зрозумілий спільний інтерес є в Сирії: Путін туди вліз, Асада захистив, і тепер незрозуміло, що робити далі. У будь-якому випадку, напевно, Росія там буде присутня. Тому що якщо російські силовики, явні і неявні - тобто з міністерства оборони і ПВК Вагнера відповідно - звідти підуть, мине кілька місяців і Асада не буде як політичної фігури. Або його вплив буде поширюватися на 7% території Сирії. Це в Москві розуміють. Але розуміють також, що сидіти там надзвичайно дорого. Тому в інтересах Росії залишити там якусь групу швидкого розгортання і піти. Але влізти-то легко, а вилізти - важко.

Перемоги, яких там досяг Путін, теж значною мірою умовні. Тому що, наприклад, Ракку взяли американці і їх союзники. Тут є гостра необхідність у діалозі і з боку Кремля, і з боку Вашингтона: треба якось розмежувати сфери відповідальності. На цій политій кров'ю божевільній землі провести лінію і сказати: «За цю лінію відповідають Вашингтон і його ландскнехти, а за цю - Росія і її ландскнехти». Є, про що домовитися лідерам двох держав.

Де зовсім складно знайти точки дотику, так це Україна. Напевно будуть про це говорити, але навряд чи домовляться. Не в образу буде сказано, Україна для Трампа - не першочерговий головний біль. А якщо і головний біль, то пов'язаний в основному з Манафортом. Є ну дуже слабкий натяк на те, що обом сторонам треба би конфлікт в Україні підзаморозити - щоб поменше було вбивств по обидва боки, а далі видно буде. США щодо України вже зробили свій крок, Волкер досить ясно і досить жорстко все сформулював. Путіну це не подобається - значить, буде скаржитися. Давайте, мовляв, по-нашому, введемо міжнародних спостерігачів на лінію розмежування. Думаю, що Трамп погоджуватися не буде. Або буде погоджуватися, але на якихось умовах: скажімо, розмінюємо Україну на Північну Корею. Для Трампа важливіша Північна Корея, не в образу українцям буде сказано.

У будь-якому випадку, двом цим лідерам є сенс зустрітися. При тому очевидному розумінні, що в Путіна ситуація гірша у довгостроковій перспективі. Тому що в Трампа економіка зростає, а в Путіна падає. Але в Путіна легша ситуація в тому сенсі, що що б він не зробив, чим би не поступився, яку б тему не провалив, все одно у російських ЗМІ це буде подано як перемога. А в Трампа ситуація діаметрально протилежна: він повинен домогтися абсолютно очевидних якихось виграшів для Америки, щоб його критики стулили пельки і сказали: «Ну ось, тут, нарешті, він зробив розумний крок». У цьому сенсі Путіну набагато легше поступатися, ніж Трампу.