Скандал з Amnesty International. Росія кидає всі сили на інформаційну атаку

Всі трохи винні. Це не лише позиція Amnesty International, яку віднині варто перейменувати в Гамнисті Інтернешнл. Це – солідарна й вишукано-маніпулятивна позиція всіх міжнародних організацій, які «посередині».

Посередині – це коли на засадах «об’єктивності» моніториться війна з позиції двох сторін, однаково потерпілих. Нам, безпосереднім жертвам, це не зовсім зрозуміло – те, що наша війна для гуманітарних, а тим паче правозахисних організацій, є війною з двома сторонами. Для них усяка війна є такою.

На цій догматиці, вкрай застарілій і лицемірній, будується вся так звана гуманістична, людинолюбна, незаангажована доктрина правозахисту, де навіть убивця має права. Це – каргокультовий фетиш усього правозахисного руху як такого. Він в окремо взятій мирній реальності – чудовий, і я теж стою на засадах людиноцентричності. Та в умовах війни, тим паче терористичної, цей фетиш ламається вщент.

Звідси – дикі й огульні звіти й заяви, бо Росія, на жаль, диверсійно працює на міжнародній ниві й пропихає свої наративи, загорнуті в відірвані від реалій правозахисні норми-тонкощі. Отакі серединні білопальтові заяви «спостерігачів за війною з обох сторін» – дзвінка підказка Україні негайно почати на міжнародній арені адвокатування своїх наступальних дій.

Усе було добре, доки ми займали захисну, оборонну позу. Тепер, коли поза змінилася і наступальні операції, ясна річ, мають інший градус загроз, – треба вести потужну роз’яснювальну кампанію на предмет того, що деокупаційні дії ЗСУ на своїй суверенній території – це не «всі трохи винні», а «ми звільняємся від окупанта» згідно з усіма конвенціями.

На жаль, війни не проводяться на безлюдді. Тому Гамнисті Інтернешнл нехай строчать свої звіти, а нам своє робить. Ми, жертви геноциду, ніколи не збагнемо стояння посередині чи над процесом у білому пальто. Нам і не треба цього розуміти.

А от Червоний Хрест я би не скидав в одну купу з Amnesty International. Як на мене, там цілком інший сюжет. Я б висмикнув його з загального клубка ненависті до «імпотентних міжнародних органів».

Ніякий Червоний Хрест, ні Зелений, ні Синій, ні Жовтий – не давали гарантій безпеки для азовців. Достатньо перелопатити всі офіційні джерела міжнародних структур, якими наші прикрили здачу в полон азовців, – ви нічого не знайдете ні на їхніх сайтах, ні одного ком’юніке керівників цих міжнародних організацій.

Єдине джерело заяв про гарантії Червоного Хреста – це українські топ-посадовці. Жодна з їхніх заяв не була підтверджена й верифікована цими організаціями. Отже, є сенс припустити, що просто-напросто напустили всім диму в очі й змусили на слово повірити про гарантії безпеки. Це виглядає на перекладання відповідальності за подальшу долю наших хлопців на когось міфічного.

Якщо ми з лютого чуємо гвалт, що всі міжнародні організації імпотентні – то нашо було малювати картинку «евакуації» під гарантії імпотентних організацій? Які тепер роблять круглі очі й дізнаються про свої гарантії лише після Оленівки.